Сон 071022 "Важлива потреба"

Приходжу в малознайоме місце, але присутня віддалена асоціація, що я тут був. Як виявилось, це місце придумали ошуканці. Довірливі люди потрапляють сюди і стають їхньою жертвою. Саме приміщення оформлене у вигляді містицизму та окультизму. По центру стоять якісь округлі шари, біля них лежать телефони, на які надходять дзвінки до випадкових відвідувачів і починають вести "правильну" розмову. По телефону починає говорити бот красивим чоловічим тоном. Текст розмови побудований так, що такі люди, які опинилися тут, мають "клюнути" остаточно. Ось раптом і мені хтось подзвонив, але знаючи цей "трьоп" обірвав монолог на другому реченні. Я знаю, що сьогодні їду в Польщу. На руках маю квиток. Цей аспект проблеми для мене важливіший. Раптом бачу там на полиці свій внутрішній паспорт. Знаю, що нині на кордоні вимагають максимальну кількість документів, отже, окрім закордонного, треба взяти і його. Разом із паспортом лежить колишній мій гаманець, а там сто гривень. Геть забув про таке. Дивуюсь, чому мої речі лежать у цьому місці? Присутня якась віддалена асоціація з дідовою літньою кухнею. Так, мені їхати в Польщу, а сумка не складена! Там і знаходжу свою дорожню сумку. В ній лежить пару речей. Наближається зима, отож, треба брати теплі речі, а там пару осінніх! Розгорнув яскравий светр і оцінив його. Дивлюсь на годинник: за 45 хвилин друга. Питаю себе: мені на другу чи на четверту? Якщо на другу, геть немає часу: треба все, що маю, скинути в сумку і бігом йти на вокзал. Якщо на 16-ту - краще, є трохи часу! Треба подивитися квиток! 0200'

Перший раз у житті з кимось приходжу до синагоги. Ця людина по-приятельськи відчинає двері, храм зачинений був на замок. Для мене все дивне та незнайоме. Заходимо в перше приміщення: білі стіни, якийсь дерев'яний вівтар із вирізьбленим по дереву семисвічником. Загалом: доволі скромно. Наступне приміщення - основна частина храму: стоять стільці, на стінах мінімум оздоби, переважно все зроблено на біло. Видно головну частину, яка більш схожа на імпровізовану сцену. Починають приходити люди і займати слухацькі місця. Цієї миті помічаю біля себе своїх дітей. Сидимо і спостерігаємо за подіями. Починається богослужіння, але все якось без ритуалу та формальностей. Починається музика, рабин запрошує на танець. Якась група людей вже налаштувалася танцювати. Це все більше нагадує мені не храм, а якийсь громадсько-артистичну організацію з ухилом на збереження традицій. Ті, хто стояв, починають танцювати навколо тих, хто сидить на стільцях по центру храму, а таких людей чимало. Вирішив трохи привстати, щоб знову сісти. А якась сусідка недалеко по ряду миттєво висловлює: "нарешті", думаючи, що і я встаю, і вона піде поспіхом до танцюючих. Вже встаю остаточно і її пропускаю: так вже їй не терпиться долучитися до веселої громади! Насправді, настрій доволі приємний та позитивний. На якомусь етапі стишується музика і до зали заходять підлітки, костюмовані у якийсь образ. Все відбувається в тиші, увага вся прикута до них. Начебто тримають у руках невеликі свічі, в межах долонь. Помічаю, що ці хлопці та дівчата незвичні - майже всі мають проблеми з ДЦП. Вони йдуть повільно, але в їхніх рухах присутня у кожного своя нерівномірність. Вглядаюсь у їхні обличчя: це життя вони прийняли таким, яким вони є. Вони стають у два ряди і нічого не кажуть, нічого не роблять. Долоні у формі човників: ...свічі, молитва? - до Бога, до нас, аби ми бачили таких дітей... Починають співати пісню, повторюючи фразу три рази підряд, стишуючи голос:

"We are see, we are can do"...

Дивлюсь на тих дітей і не можу стримати свої внутрішні емоції. Закриваю долонею очі і починаю плакати. Відчуваю, як мої діти починають звертати на мене увагу. Подумки: чи бачили коли-небудь, щоб я плакав?.. - але емоції настільки сильні, що я себе не в силах стримати. Від цього просинаюсь, розумію, що це сон, і заспокоююсь. Одразу записую сон. Коли доходжу до опису цих дітей, знову зринають такі почуття, що хочеться плакати. 0340'

Сон 131119 "Непередбачувана варіативність"

Приїжджаю у рідне місто. Вирішую зібрати про нього матеріали для нової книги, але не звичного характеру: в основу мають лягти художні оповіді про життя по-новому, щоб за згаданими вулицями, культурними локаціями вгадувались не старі обличчя "затертих" символів, а їхня оновлена функціональність, так би мовити: зсередини. Наприклад, для початку вже маю матеріал про лазню (в уяві зринула публіцистична стаття Ю.Ґудзя), де відчуття міста оновленого (таке переконання уві сні) зображено на рівні відчуттів чистоти шкіри. (Сама стаття торкалась іншої проблеми). Отож, із такою думкою минаю арку біля обладміністрації і виходжу на майдан ім. Корольова. Настрій такий, що погляд вже, увиразнюючи задум, вишукує свіжі ідеї до можливих матеріалів книги. Дивлюсь на два будинки, один стоїть на звичному місці (навпроти міскради), а другий (його копія) завис у повітрі. На першому стоїть в обнімку пара. На другому, наче копіює, друга, яку знімає на відеокамеру оператор, схоже, продумавши наперед цей "подвійний" ракурс. Тепер другий будинок починає над площею літати. Оператор, поринутий спочатку у свою роботу, трохи невтримується на ногах, ловить рівновагу. Тепер будинок у польоті розгойдується так, що оператор геть випадає з нього, але "літаючий об'єкт", наче підхоплює його. Така творча самовідданість починає бути небезпечною. Доходить до того, що цей будинок у повітрі робить взагалі незвичні реверанси, від чого мені вже стає "лячно", але не в емоційному розумінні, а на рівні усвідомлення небезпеки не лише для оператора, але й тієї пари, яка так само не втримується на ногах. 1245'

Їду закордон. Але в автобуса не перший раз дивний маршрут, що пролягає якоюсь ґрунтовою дорогою. Цього разу я допомагаю йому зорієнтуватися на місцевості, біжу попереду, навіть чимось його тягну за собою, але мені не важко. Земля змерзла, обабіч трохи снігу. Цього разу я їду усією сім'єю. Пройшли український кордон, тепер має бути польський. У водія постійно якісь хитромудрі плани, адже кордон стало перетинати складно. Цього разу він зупинився і десь із кучугури снігу добув ще одного пасажира, який чекав на нього, мені ж вручив паспорт мого сина. Як зрозумів, той чоловік певною мірою нелегал, а паспорт сина оформлений заднім числом, так, наче він вже перетинав кордон раніше. (Така логіка уві сні поки була прийнятною). Тієї миті хочу подивитися на свій паспорт, який оформили по перетині, та сина. Відкриваю перший, а там незнайомий мені чоловік, але я ще не здивувався, подумав, що насправді мій паспорт міг залишитися в дружини на руках, відкриваю другий, що мав бути для сина, а там портрет чоловіка, схожого на мене... Читаю: "Станіслав Вікторович". Отако! 0400'

Сон 010419 "Проспати час"

Щоб зробити закордонний паспорт для дитини, треба пройти додаткове щеплення. Ще з попереднього разу записався до дільничого лікаря. Аби все встигнути за день, приходжу в поліклініку раніше. Довелось ждати під дверима: дільничого немає на місці - перерва. Йду до іншої медсестри запитати, коли він буде? Вона каже, що у вас взагалі інший район: ви прийшли в Богунський, а вам треба в Корольовський. Я "підвисаю": я ж навіть прийшов по адресу, у мене ж від попередньої зустрічі з дільничим направлення на проходження щеплення? Інформує, що з медичною реформою і переходом від практики дільничих лікарів до сімейних, я не повинен обслуговуватися в них, маю йти до іншого закладу. У мене продовжується штупор на якісь дії, які раніше були зрозумілими, а нині ні: яку мені поліклініку, їх же дві? Я проїжджу весь день, а зарадити дитині ніхто не хоче? Тут я бачу батькову знайому, яка так само для своєї дитини шукає розв'язання проблеми. Почувши відповідь для мене, йде до реєстраційної на випередження зі мною.

Просинась уві сні від того, що боюсь проспати робочий день. Адже перевели годинник на час вперед і доведеться раніше встати. Дивлюсь на годинник, а на ньому близько 11 дня. Як же так? - не чув будильника і організм навіть не дав сигнал на пробудження? А за вікном ще темно?.. Дивлюсь крізь вікно кухні на батьківський двір і бачу, як батько намагається неприродно відчинити ворота гаража зі сторони петель. І тут "проспав"?! Видно він хотів взяти ключі з дому, але забув, дзвонив-дзвонив мені, а я не чув!? Відчиняю двері, аби сказати, що я є й з порогу вражаюсь побаченим на небі: все воно залите чорним, неймовірно грозове і сердите, видно, що вже пройшовся буревієм не раз. Проспав?.. Від груші, що стоїть майже посеред двору, лежить на асфальті поламана гілка. По радіо повідомляють, що багатьма країнами пройшовся неймовірний буревій, потрощено та понищено багато дерев та інфраструктури. А я нічого цього не чув?.. Недалеко від батька побачив його кума, який з гіркотою і притаманною йому іронією каже, що ми так приїхали, як нікуди й не зрушали з місця.

Після того, як оцінив об'єм роботи, беру жменю метизів, аби нарешті завершити розпочату справу, і в реалі дзвонить будильник! До праці! 0435'