Сон 270919 "Не суперечить внутрішньому Я"

Колега В. нарешті знайшов собі пару та словесно узгодив усі питання з майбутньою тещею так, що можна після такої розмови сказати, що нарешті одружився. Я ж, потрапивши до тієї родини, маю нагоду поспілкуватися як із мамою нареченої, так із її подругою, яка має схильність до всіляких езотеричних поглядів і уявлень про власний розвиток і роль інших у її житті. Пробую їй розповісти про пізнання себе самої без застосування зовнішніх (сторонніх) вчень і практик. Після чого, видно, чуючи сказані мною речі вперше, а також про дружню підтримку згаданої родини, каже:
- І який це має до мене стосунок?
- Ти це робиш, адже воно не суперечить твоєму внутрішньому Я! 0010'

Я в гостях якихось "своїх або жінчиних родичів". Пороги їхнього дому межують з пірсом, біля якого протікає річка. Це дозволяє прямо з дому зійти до води і пірнути в неї, або ж покупатися, що і роблю. Більшість з "родичів" уже у воді, я ж заходжу і вивчаю течію, прозорість, градус. За кольором вода видається світлішою за нинішній стан річок. Дно місцями намацую з камінням. Наявний другий рукав притоки. Там цікавіше: трохи більша течія, начебто більш прозоріша. Про все і не лише про воду спілкуюсь короткими фразами із тими "родичами". Десь в інтонації та питаннях розумію, що мав би бути не сам, а з дружиною. Якісь натяки, яки прочитую не в кращий бік моєї присутности в них.

Через рік по відвідинах, заново приїжджаю в музей, який організований в одному приміщенні разом із бібліотекою. При вході, серед різних експозицій, бачу майже голе місце, на якому було видно частину аркушу з по-дитячому намальованими ногами орла. Дивлюсь уважніше, а там під павутиною прихована моя торішня "інсталяція" - так званий "привіт працівникам бібліотеки", до якої керівництво поставилося серйозно і вирішило залишити висіти на стіні музею. Знімаю павутину, а за нею моє "послання". Іду до працівників бібліотеки. Питаю за того "białego orła". Спочатку слухаю в унісон тій розповіді, яка звучить серйозно. Вислухавши, сміюсь, розкриваючи всі карти. Розповідаю, що це моє торішнє їм послання, яке доповнив віршами, підписаними під псевдонімом, а дитячий малюнок (орел) - поспіхом виконаний того дня - відповідно, до тематики свята. Веду далі: цей вибрик пов'язаний з їхньою неуважністю до музейних експонатів - коли я те все робив, нікого там не було. Чому? Навіть, коли прийшов до них і запитав за кнопки, якими треба було прикріпити дещо до стіни: "може пригадуєте?" Розуміють мій гумор і пояснюють, що директорка поставилась до тієї роботи неформально. Раптом підлаштовуються до сказаного: "Десь так і подумали, що це моє!" А так, як є творчою людиною, в контексті музейних експонатів вирішили залишити в авторському виконанні. (Про який видно забули, якщо він обріс павутиною (?)). Я ж продовжую нашу розмову за ті вірші, які зилишив для них на тій стіні, а також торкаюсь навколотем, дотичних до їхньої роботи. Раптом обриваю себе і питаю:
- Може, вас втомлює мій монолог?
- Та ні. Доволі цікаво! (Без долі іронії). Нам так не вистачає подібних розмов із такими людьми. - Резюмує одна з працівниць. 0207'
P.S. Про те, як у них був першого разу, згадав, як забутий сон. Так, що уві сні дійсно можна повернутися до знайомого місця.