Сон 290326 "Переймання та відчуження"

Я з кимось обстукую стіни аби перевірити звукоізоляцію. Але усе почалось з того, що готується вистава, для якої пишу сценарій. Головною виконавецею є акторка (в реальному житті: літераторка та викладачка К.М., якось їй видавав окрім колективної ще й авторську поетичну збірку). Сценарій пишеться не перший день. (Пригадування забутого сну. Таке враження, що цей мотив вже снився пару днів тому, і як зараз, я так само працював над сценарієм, безпосередньо залучено до сцени). Дещо ця вистава нагадує за ідеями ту, яку робив для себе, як моновиставу: "Барикади на Хресті" за творчістю Юрка Ґудзя. Задум цього сценарію полягає в тому, що менша частина тексту читається не зі сцени, а іншими учасниками - з зали. Я також беру участь і зачитую певний уривок тексту: якби зачинаю першим апелювати до сценічного образу. На сцені переживається доля однієї жінки. Тлом стоїть певне багатоголосся інших (із зали), хто минає, бере участь, проходить повз в її житті. Працюючи над сценарієм не перший день, лише сьогодні усвідомив - цікаво, що саме в той момент, коли обстукував стіни на звукоізоляцію - що повного тексту я так і не маю, і всі учасники вистави фактично не мають на руках реплік, за якими вони б знали, коли беруть участь. Далі моя робота перетворюється на творця декорацій, якби завершення логічного продовження мого задуму. Тоді чомусь виникає необхідність вибудувати конструкцію двох зігнутих стел, що візуально мали б сприйматися якби з бетону. Для мене все це мало одне безперервне та зв'язне в єдине творення.

Знаходжусь в системі якоїсь структури, щось на зразок навчального закладу, але за віком не відчуваю себе парубком. Приходить команда, що всі ми маємо їхати на військове навчання, яке триватиме два тижні. Кожному хлопцю роздали папірці з нумерацією автобусів, якими кожен буде їхати. Наступного дня узяв свій наплічник і пішов до місця збору. Цікаво, що наснився саме Житомир, а місце - тролейбусна зупинка, що недалеко від облвійськомату, хоча за всіма іншими ознаками - це мала б бути Польща. Спостерігаю, як хлопці сідають у автобуси, як від'їжджають та під'їжджають один за одним чергові - зі системним інтервалом у часі. Спочатку уважно дивлюсь на їхню нумерацію, а згодом починаю відволікатися на інші речі, зокрема людей та їх поведінку. Так минає час, а я "пробуджуючись" з усвідомленням, що треба дивитись далі на ті автобуси. І раптом приходить усвідомлення: а чи був мій? Наступної миті приходить інше "осяяння", що я фактично не узяв необхідних речей: це ж поїздка не на один день, а на два тижні! Стою до тієї пори, поки не констатую, що людей як і автобусів більше не буде. Іду до головного, хто давав нам завдання їхати, та питаю в нього: чи був мій автобус, бо я так і не поїхав? Щось собі подивився і відповів, що начебто був, а про мене, схоже, забули. А коли буде щось відомо? Відповів:

- Jutro, rano nie będzie. 

Spijkenisse, Rotterdam, Нідерланди

Сон 25-270425 "Вихід із неможливого"

Мене кусає змія і стає боляче (реальний дводенний головний біль на зміну погоди з раптовим відчуттям оніміння руки і важкістю в серці).

25.04.25

Нетиповий сон, як для мене, але з тим і оригінальний.

Моє втягування по одному представнику певну групу людей в якусь дивну аферу, яка для мене виглядає не інакше, як форма самозахисту. Єдине, що залишається, бо мене вже знають в обличчя, грати і вигадувати для них нові ролі, вказуючи, що в їх учинених діях винен не я, а вони, зокрема в очах тих, хто знає мене без сумніву з кращої сторони. Дійшло до того, що почали приходити до воріт мого проживання (в реалі - батьківсий двір, але наразі там не живу) зі "сльозами і соплями", доводячи комусь про мене в моїй ж присутності якісь факти, які заперечував, а наслідки, як виключно їхня воля до дії, а не під впливом моїх словесних намірів.

26.04.25

Запаркований літак так, що не можна буде йому вирулити. (Певна логіка з реалу, щодо мого паркування).

Виїжджає фура з такого місця, де узагалі я дивуюсь як він тут опинився і як звідси виїхав, куди поїхав, коли немає ані поворотів для виїзду, ані дороги, адже навколо ліси, кущі та стежки? (Логічний повтор попереднього фрагменту сну).

Кінцеві збори по завершеному об'єкті будівництва. Збирання речей до великого буса, а насамкінець: чи буде мені місце де сісти? Мені кажуть: буде, заходь і сідай! Салон такий великий, що вирішую підійти до водія, аби почути його думку. Поки дійшов, опинився у великому приміщенні на багато різних банківських кас обслуги. Підходжу до однієї, аби зняти гроші, але мені кажуть що щось не виходить із банківською картою. Як так, у мене ж на рахунку є гроші! Потім дивлюсь на назву банку і розумію, що це не мій банк, у якому обслуговуюсь. Подумки: "Добре, що не зумів зняти гроші!" Дивлюсь процент за комісю для облуги інших банків - більше 30%. Подумки: "Так можна і збідніти. Трамп ввів мита на 10 і більше процентів, і уряди інших країн вже в паніці. Цікаво, а що буде наприкінці 2025 року з ВВП усіх країн світу, хто торгує з Америкою? Цікаво, чи самі США будуть у плюсах?" Покидаю касу цього банку та озираючись далі у цьому ж приміщенні шукаю свій. Цікаво, що з таких автобусів, в якому я їду, сюди "приходять" багато людей із інших маршрутів. Дивно: що за переміщення в просторі, коли сам транспорт у дорозі?

27.04.25

Сон 151224 "Брак уваги буває різним"

Знаходжусь у роботі на об'єкті, який мені знайомий. (Переконання, що я вже тут був, або повтор роботи з дня на день якби пригадування забутого сну. Нічого буквально знайомого з реальністю, лише асоціації). Замонтовані дві газові установки по обох сторонах водойми. (Уві сні артикулюю для себе як "озеро". З реальности воно нагадує мені копанку на дачі та старий став біля рідної школи). Робота добігає кінця, але до цих газових установок мають бути підключені кабелі, які вже заведені з попереднього тут візиту. (Логіка: для чого газові установки для водойми - не ясно). Для обслуги на віддаленій відстані знаходиться окремо збудована споруда. До щитової від того "озера" заведено багато інших кабелів, які так само ще не підключені. Раптом, наступного дня до нашої незначної бригади доїжджають нові робітники. Як? Скоро й так закінчення об'єкту? Серед нових хлопців помічаю знайомі обличчя. Зокрема в якості простого робітника бачу одного з колишніх своїх директорів, обличчя якого нагадує мені іншого робітника (як і в реалі - корінного таджика з українським паспортом, який майже все життя прожив у Одесі). Я з почуттям бригадира намагаюсь знайти контакт від своєї фірми щодо нових працівників і змін в розкладі праці, але так і не вдається відкрити електронну пошту. Всі працюють настільки автономно, що не виникає питань, а мені так і не вдається з кимось з них поговорити. Шукаю контакт в е-мейл, що писало мені начальство, але не бачу нових сповіщень. Смартфон вкотре підгальмовує. Саму електронну скриньку так і не встигаю відкрити, адже раптом робочий день закінчується і всі службові авто починають роз'їжджаються. Я пригадую, що в мене у дворі залишилась лежати моя робоча сумка. Разом із тим бачу, як моя службова машина, там, де я її паркував так само починає їхати. Як? У мене ж ключі від неї! Підбігаю до неї, а вона в мою сторону і розумію, що це зовсім інший транспорт. Тоді де ж мій транспорт? Навіть ті робітники, яких я забираю? Повертаюсь до сумки. Невже кінець робочого дня? Тепер не по 10 годин, а по вісім? А ще й так темно!?

Хтось каже одному чоловікові, який є поборником екологічного життя: 

- То подивись уважно рекламу, зубна паста складається з пластику!

Для нього це шок. Він про це не знав! Тепер, після таких слів, він ходить із бентегою та фотографує різні упаковки, порівнюючи вміст, вишукуючи певні закономірні його логіці інгредієнти. 

Я подумки, згадуючи ідеологів конспірологічного устрою світу: невже він думає, що разом із пластиком до нашого організму потрапляють мікрочипи? (Уві сні пригадується образ одного політика в Румунії, який несподівано для всіх, завдяки Тік-Ток отримав неймовірну підтримку, без політичної програми, а заангажованими розповідями з конспірологічних теорій).

(Продовження сну якби одного цілого сюжету).

Дружина шукає праску і не може знайти. За логікою подій дедуктивним методом приходимо до висновку, що син забрав її у подорож, аби прасувати штани. Виникає думка: так він же мав свою праску? Невже в подорожі він матиме їх дві? (З реалу правдоподібне лише те, що вчора син поїхав у шкільний табір).

Я з дружиною і з маленькою дитиною в колясці йдемо від моїх батьків у сторону моста на автобусну зупинку, аби далі з пересадкою їхати в гості до моїх двоюрідних братів на Крошню - район міста Житомир. (Є переконання, що з нами був хтось четвертий, жіночої статі, який залишався поряд з дружиною, але уві сні відсутня конкретизація, можливо, стояла поряд, як випадкова особа). (Якщо повернутися до мого реального досвіду з життя, то мав би бути на років 14-18 молодшим). Дружина з коляскою, спокійна, щаслива, а я більш мобільний: подивитися на розклад, когось запитати. Помічаю, що дружина починає нервувати, позираючи на годинник: можемо запізнитися! Заспокоюю, що справа приїзду автобуса в кількох хвилинах. Ось уже і їде! Навіть не один, а два на раз. Цієї є ж миті виникає питання: а на який з них сісти? На кожному своя нумерація? Подумки до себе, я так давно не був у рідному місті, що вже забув маршрути і їх нумерацію на міському транспорті. Кажу дружині, якщо не перший їде прямо, то на другий легше буде пересісти. Сідаю в перший так, наче переконаний, що за мною сіла й дружина (вже про дитину в колясці якби й забув або від початку сну на ній мало акценту). У автобусі запитую то одного, то другого пасажира: чи їде цей автобус на Крошню? Прямої відповіді якось так і не отримую, тому вирішую, що ми зійдемо і пересядемо на інший. По ходу руху через міст від однієї зупинки до другої, зауважую, що моє рідне місто дуже сильно змінилося, і на диво, в кращу сторону: можна оком затриматися на одній з архітектур і не відірватися, як автобус котить далі і вже бачиш наступний архітектурний шедевр. Коли це вже встигли так преобразити місто на краще? Лише в русі автобуса зауважую, як багато в ньому людей. Думаю про дружину і коляску, і лише тепер розумію, що сісти могла б лише вона без коляски, тому залишилась, аби сісти на наступний. Виникають передчуття, наскільки дружина буде на мене зла із-за моєї безтактовности. Схожу за мостом на зупинці і дивлюсь по другу сторону: чи не приїхали? Переходжу дорогу (дивно, адже уві сні навіть не рідрефлексував, що по тій стороні, на якій опинився, це була зворотня сторона дороги. Може тому, що я на неї дивився за вікно?). Шукаю. Так, приїхали. Підходжу і на диво: дружина спокійна та врівноважена, не готова висловити до мене свою образу, що покинув її разом із дитиною. Десь на власних нервах закурюю електронну сигарету. (Ніколи її не курив). Дружина зауважує, що та сигарета є дивною. Починаю придивлятись до неї уважніше і пояснюю, що це такий і є її вигляд: на перший погляд схожа з плойкою, зі шнурком та вилкою, буквально ідентичною на вигляд, як для електричних розеток, але - для куріння. (Схоже, що це переконання з забутого сну, адже сюжет мені доволі знайомий. Разом із тим, що в реалі - не курю але досвід з традиційними мав). Заходжу за ріг якогось кіоску і роблю неймовірно довгу затяжку, що навіть дивуюсь сам собі і пробую повільно випустити з легенів дим, який щось не сильно заструменів, а лише згодом - на сильному видихові (на чому й проснувся). 

Сон 120323 "Неочікуваний перебіг подій"

Тривалий час їдемо автобусом. Я біля водія. Пасажири знизу. На вигляд так, що автобус має бути двоярусний, але він у моєму розумінні є певною мірою специфічним: ми веземо російських полонених. Але вони неабиякі, а мають якусь особливу цінність. На якійсь вимушеній зупинці посеред поля один з ув'язнених каже: "Одразу видно, що тут дишеться вільніше!". Якоїсь миті автобус починає котитися без водія, я застрибую в нього на ходу і сідаю за кермо. Заїжджаю по GPS-навігації за якийсь крутий поворот, після якого дорога обривається дорожніми роботами. Дивлюсь із кимось, як виїхати: такий самий крутий поворот вправо, лише трохи від'їхати назад десь на сто метрів! Та людина, з якою спілкуюсь, сідає замість мене за кермо, виїжджає тилом, в'їжджає на нову вуличку, а вона не зовсім і вуличка, а звуження простору, яку він долає, виїжджаючи по стіні якогось дому. Міркую: таке в моєму житті уперше! Озвучую вголос: я б так їхати не зміг! Далі рух лише пішки. Тримаючи на спині великий холодильник із автобуса і перелазячи через бар'єрку внутрішньої лоджії дому (важко описати побачену логіку), опиняємось на чужій кухні. (Вчора був у театрі, отож, певна асоціація з театральним балконом). Знаю, що в холодильнику знаходиться все важливе, що треба було взяти з автобуса. А сам лише здогадуюсь: "холодильник для банку чоловічої сперми"? І вкотре задаємось питанням: і що ж далі? Чи головний "орієнтатор" - GPS нас врешті-решт наблизив до цілі? 0300'

Працюю в якомусь закладі. Перебираємо та перевстановлюємо якісь механізми. Щось на зразок світла, але складніше. Коли почав складати, в одному з них забракло болтика. Попросив допомогти віднайти, а мені якась працівниця принесла шурупа. І головне на моє здивування, знизила плечима, що не бачить суттєвої різниці, і пішла. Показую директору того закладу, зокрема на "знущальний" шуруп, хоча потребую болтика, а в нього зворотня реакція: максимально проявляє інтерес, аби вирішити проблему. Вказує на більш детальний розбір і чистку механізму від бруду. Щось на зразок такого, як комахи залітають на світло у плафон і там помирають, накопичуючись з роками. Тепер з його увагою справа рушила веселіше... 0600'

Сон 301022 "Зміна комунікації"

Перебуваю в Польщі. Раптом в Україну для батьків треба відправити презент. Зібрав необхідні речі, поклав у робочий рюкзак, поїхав на автовокзал. По дорозі вирішив, що передам разом із рюкзаком. На автовокзалі минув гурт балакучих людей. Загалом, атмосфера в таких місцях незмінна. Знайшов потрібний автобус і водія, який їде до рідного міста. Став у чергу за тими, хто сідає на маршрут. Трохи простояв. Коли підійшла черга, швидко і безпроблемно домовився з водієм, отже, пора віддавати "торбу". Поки з ним спілкувався, згадував свій рюкзак, як такий, що має коричневий колір (в реалі чорний із логотипом "Пума"), беру рюкзак, а він має якусь веселкову гаму кольорів (щось на зразок краплинчастих малюнків Джексона Поллока). Сумнівів, що це моя сумка не виникає. Вирішую перевірити вміст. Розкриваю і перекладаю речі. Пора вже віддавати водієві! Хочу сфотографувати зовнішній вигляд, аби батько, який отримуватиме передачу, знав її на вигляд. І тут раптом у мене з'являється ідея, що краще передати ту невелику кількість речей у звичайному пакеті, адже, в самому рюкзаку залишаються ще й мої речі, з якими їжджу на роботу. Починаю реалізовувати ідею. Хоча роблю це швидко, чомусь це забирає час: всі відїжджаючі в автобусі та водій очікують не мене, а я тут ще перекладаюсь. Поки збирався наново, доклав ще шоколадки та якусь рибну консерву (логіка, як уві сні: звідки їх взяв - невідомо, асоціативна подібність із реалом, якби їх брав із холодильника). Все! - віддаю водієві. Форма і зміст влаштовує. 0333'

Сон 040922 "Ризики та радість"

Допомагаю виконувати роботу в дивному, як для мене, порту. Пришвартований до берега величезний корабель, на якому відбувається щось, що нагадує металургійний завод. Із якимись людьми на березі, понад краєм берега, починаю розтягувати кабеля, але за характером дій, це щось нагадує до підготовки до завантаження сировиною металургійної печі. В процесі роботи летять іскри, із висоти палуби корабля падають на працівників, що стоять на березі. Хоча до самого корабля є хоч якась відстань, але вже відчувається температура, присутні ризики. В голову приходять різні раціоналізаторські ідеї, але разом із тим є усвідомлення, що до нас вже давно все придумали.0230'

Їду в автобусі з людьми з якими якось мимохідь знайомий. Вирішив зробити їм приємне, роздаючи з чарівного "букетика" маленькі декоративні грушки та листочки, зі словами: "Не треба приховувати почуття, як одяг в шафі!".

Присутній при звільнені українських полонених із російського полону. Якесь радісно-бентежне почуття. Якогось дива російський солдат стріляє в сторону, але наші хлопці, які виходять по одному, безстрашні. У одного на руці яскравіє синьо-жовтий прапор.

Сон 070720 "Встигнути та знайти"

Я з дружиною доганяємо автобус, який позаду схожий на вантажну машину. Біжимо по дорозі, прямо-таки за ним. Хапаюсь за нього першим і прошу в бігові пришвидшитися до жінки. Тепер вона поряд. Каже, що мені їхати з нею не треба, а я мушу повернутися додому щось забрати. А дім для мене малознайомий: я в ньому був лише раз. Прошу пояснити: як знайти вхід у нашу квартиру? Подумки уявляю коридори і двері до різних кімнат.

У колі родичів дід Григорій (в реалі - померлий) у власному домі. Відзначаю для себе, що він якийсь уповільнений у рухах. Розумію, що колись він помер, а тут - живий. Міркую: видно тому такий слабий! По завершенню зустрічі, разом із кимось маю вже йти. Дід на прощання простягує руку.

Сон 190520 "Спроба залагодити справи"

Приснилось, що можна ходити без масок. Про це довідується поліція. Зацікавилась деталями наміру. З'ясувавши ситуацію, дали частковий дозвіл. 0220'

Я на батьківському городі, але воно огороджене по центру так, що видається: по ту сторону (нашого ж городу) - сусіди. Я стою біля цієї огорожі, спираюсь на якусь дерев'яну лавку і записую якісь роздуми та вірш. За межею бачу троюрідну сестру (І.), яка іде купатися в літній душ. (Його я пам'ятаю ще з дитинства, але в реалії давно вже немає). Чую, що їй там холодно і процес купання перетворює на швидкість. Двоюрідна тітка (Р.) помічає мене і підходить до мене ближче ще з кимось, маючи певне приватне питання. Я перегортаю альбом, у якому робив записи, лицем до лавки. Спостерігаючи за її поглядом, помітив, як до нього проявляє символічний інтерес. Я ж прочитую в ньому щось непросте: не всі ж пишуть! Полишив його на тій же лавці, аби розрадити в їхньому питанні. (З думкою: "що в мене лежить те, що маю віддати", - мене переносить далі по частково забутому сюжету).

Я знаю, що маю повернути гроші та деякі речі зі святкового столу по дню народження О.Ю. Вона лежить у лікарні і я якогось дива посеред ночі до неї йду. На території лікарні мене не пускають: "не вільно!" На виході з території виявився ще один контроль, який я від початку минув непомітно для них і для себе. Тепер я розумію: чому на другому були так збентежені?.. Тепер інший день і я, узгодивши з дружиною деталі тієї передачі, несу її вже не в лікарню, а на якийсь непублічний захід, організований серед своїх, на якому вона і була. В приватному автобусі з доброю компанією дітей зустрічаю доньку, переказую їй ту торбу зі словами про 10 тис, що колись залишилися від дня народження О.Ю. Десь міняється кадр і я маю внести уточнення, що "та сума не є повна - там решта з 10 тис. + пів пакета кави, що були в тій же торбі - це те, що залишилось із того д.н." В іншому автобусі зустрічаю О.Ю. і пояснюю особисто. Чомусь мої слова розчулюють стронню дівчину. О.Ю. реагує так само, але стримувалась ув емоціях до останнього. Від такого розвитку подій, я сідаю на автобусне крісло і вголос, наче сам до себе, кажу єдине слово, але польською: "Szokujące!" 0444'

P.S. Загалом, сон містить актуальні речі та елементи розмови з реального життя: донька говорила за альбом, який треба купити; перерахунок грошей - незавершена справа з вечора; маски - щоденна актуальність; кава (пів пачки) фігурувала пару днів тому. Решта речей - за межею свідомости.

Сон 190420 "Наче все під контролем"

Винаймаю з дружиною житло десь недалеко від моря. Помешкання на чотири кімнати і всі мають вхід із двору, об'єднані спільним ґанком. В одній з кімнат є ліжко, в другій - місце для речей. Загалом, все якось добре, але треба весь час переходити з "кімнати" в "кімнату" за сценарієм: "кімната" - "вулиця" - "кімната"... (щось робиш) "кімната" - "вулиця" - "кімната"... (щось береш) "кімната" - "вулиця" - "кімната"... Навіть виникає відчуття заплутаности: де і що лежить. (Пригадується відмінний фрагмент сьогоднішнього сну, який сприймається, як преамбула: я у чужому домі, в якому тривалий час мешкаю; вирішив поприбирати на підлозі, зі стін зняти дрібне павутиння, що й роблю). Так, як приїхали відпочивати, я пробую піти на море, аби пройтись берегом. Погода чудова: тихо, спокійно, гріє сонечко, хоч бери і засмагай. Прогулюючись по берегу, так і не визначився, яке місце було б для відпочинку найкраще. Цікаво, що пляж також був розділений на якісь незалежні ділянки природними перепонами. (Це усвідомлення прийшло після пробудження). Дивлюсь на море, а в глибині неба бачу чотири урагани, що вишукались красивим рядом один біля одного, і сунуть на берег, у мій бік. Люди, що були там, ще не до кінця зрозуміли, яка насувається небезпека: поводяться неспішно, наче все під контролем. Я ж вирішую мершій бігти додому. Дивлюсь ще раз на небо, а біля тих чотирьох ураганів ще чотири, трохи віддалені від попередніх. Тікаю, що є моці. Намагаюсь уявити скорочений шлях по місту, вмикаю фантазію швидкого пересування. (Чи то я уві сні моделюю події, але в пам'яті залишився спогад або ж забутий досвід швидкого переміщення іншим містом, вечірнім, відмінним від того, в якому є). Тепер я заходжу в "кімнату", де стоїть ліжко, а дружина в сусідній. Шлях до неї починає обмежуватися погодніми умовами з виходом на ґанок. Звертаю увагу, як на мене в кімнаті починає сипати дрібний сніжок. Отже, циклон наблизився! Холодом завіває з чотирьох маленьких вікон, що над дверима. Кожна з них засклена по-своєму. Тієї ж миті пробую їх полагодити, десь посунути скло, а десь запнути чимось іншим. (Тепер асоціативна зміна часу). Я лежу в тій самій "кімнаті" на ліжку і міркую: як би я замінив на нове не лише вікна, але й двері? Подумки уявляю ремонт. Лише прикро, що це тимчасове житло, як кажуть: "горе часові та грошам", - рано чи пізно доведеться з'їжджати. 0730'

P.S. Уві сні кілька різів підряд фігурують образи, пов'язані з числом "чотири": помешкання на чотири кімнати, чотири цунамі (з подвоєнням), чотири "пляжі", чотири вікна.

Денний сон
Заходжу в автобус, аби щось комусь (можливо, рідним) важливе переказати, можливо, передати. Знаю точно, що мав зайти і вийти з важливою місією. Затримуючись на мить, помічаю, як зачиняються задні двері, якими заходив, і автобус рушає. Вирішую одразу підійти до водія, аби він зупинився, а він робить круті повороти, так, що доводиться затриматися. Після того наміру якось дивно "випадаю" з логіки подій. Тепер я відчуваю, що надто сильно сплю. Маю намір проснутися, а сила сну просто полонить свідомість. Якось надсилу пригадую де я. Розумію, що мав намір вийти і повернутися до колег, аби ми вже їхали на новий об'єкт, а тут я затримався випадково і надовго. Міркую, що варто дістати телефон, аби подивитися в google-maps куди я хоч заїхав. Цієї миті помічаю, як, частково влігшись, на моєму животі та грудях спить син, так само міцно, як я. Пробую акуратно відкласти в сторону, а сил проснутися й досі немає. Тепер я прагну проаналізувати дану ситуацію. Тут на очі трапляє записаний мною текст про перебіг сну. Прагну на ньому зосередитися, але не можу, відчуваю, що сплю далі. (Текст мав візуальну недописаність напочатку та вкінці.) Силую себе, аби проснутися, і просинаюсь остаточно, вже не вві сні. 1630'

Сон 150320 "Пряме і завихрене"

Я отримав робоче завдання: поставити жовту трубку, демонтовану раніше в студентському автобусі, таким чином, щоб на ній був розташований монітор. Виконання роботи покладене на бригаду з трьох чоловіків. Тепер другим сюжетом дивлюсь зі сторони на сам процес виконання покладеного завдання: обсяг роботи оцінено безпосередньо на робочому місці, монітор треба встановити ближче до задніх сидінь, у той час ув автобусі вже перебували студенти (переважно студентки). Виконавець раптом рушає разом з усіма на навчальне завдання, але не для нього - це взагалі не входить у його плани. Водія ж не хвилюють сторонні задачі - він виконує роботу по годинах. Тієї ж миті вирішується ситуація таким чином, що в кадрі з'являється другий персонаж - священник, з місією, аналогічною для першого: він сідає на свій автомобіль, аби довезти до цього автобуса ту частину матеріалу, якої бракує, як висновок - та сама жовта трубка, що має кріпитися під монітор.

Цей сюжет був сповнений преамбулою та деталями процесу роботи, яким важко надати уві сні місце, але вони були: ошурки зварювання, на моїх руках закачені рукава, а на правій руці свіжий шрам у вигляді опіку.

Дивлюсь фрагмент відео, в якому фігурує давній знайомий, поет і митець Б.Г. Тепер у проміжку іншого часу бачу подібне відео, інше, більш удосконалене, в форматі сюжету новин, але ілюстроване мультиплікаційно в сірих тонах у стилі аніме, з коментарями, подібними до "оперативного штабу поліції по боротьбі зі злочинністю". В ньому зображено Б.Г., який прив'язаний до стовпа (як саме? - не видно), у нього стріляють з якоїсь рушниці (не у фас, а в профіль), куля летить, створюючи завихрення, коли глядач розуміє, що події відбуваються у воді. Наступним кадром, але як продовження, з'являють "темні сили" у вигляді "дуп", які є чи то медузами, чи то ротами у вигляді розірваних сердець, образно подібних до роздвоєних облич-вус. Явно мистецький витвір фантазії (жодних аналогів із реальним життям, аби підібрати правильний вираз, але те, що подумки уві сні я означив для себе їх "дупами", можливо, є найкращим на те визначенням). Ці сили є такою ж загрозою для Б.Г., як і та куля, випущена з невидимої сторони. Голосом із-за кадру чути працівницю поліції, яка коментує це відео. Про те, що знайшли його вони випадково у вільних просторах інтернету, погрози від викритої банди є суттєвими і небезпечними, і разом із тим, після нагнітання страхів, закінчує свій спіч: "То які, до слова, банди в наш час?"
0400'

Сплю вдома (асоціація з дитячою кімнатою батьківського дому), а разом із тим на різних ліжках із дружиною: вимушений, але пов'язаний зі здоров'ям, захід, хоча, в процесі його перебігу, на завершальному етапі. Просинаюсь разом із дружиною, а вона жартує на інтимну тему. Я ж розумію це однозначно і вона опиняється у мене зі спини і обіймає. По кількох хвилинах я припіднімаюсь і помічаю, що біля мене ще від вечора загубилися в ліжку в'язка ключів та дротові білі навушники. Присідаю на краю ліжка, аби те прибрати, і невимушено стягую на себе з кількох ковдр більшу. Тієї миті заходить син, дивиться, а мама лежить в чепчику, сміється і йде. Нічого дивного, своєрідна дитяча реакція. Беру ковдру і вкриваю жінку. 0615'

(Денний сон).
Сиджу у великій кімнаті, більше схожій на робочий кабінет з бібліотекою. В одному кінці якого працює за столом дружина, а в іншому - я. Певною мірою присутнє подвійне враження: наче це наш дім, але схоже воно на грамадське місце, подібне до універсально-наукової бібліотеки. (Жодних асоціацій з реальністю). Записую якісь роздуми, розмірковую на різні теми, пов'язані з прекрасним, адже у той же час дивлюсь на вікно, на якому зсередини на білих декоративних ґратах розташовані живі квіти у вигляді "стріл", які подумки я називаю ліліями. Мене трохи не влаштовує їхнє просторове розташування і я підходжу і переставляю їхні довгі пагони, всіяні квітами, з одного положення на інше. Повертаюсь до свого стола і помічаю, що за мною спостерігає жіночка, яка завершила уроки з німецької мови, які проводила дружина. Тепер вона вільна і вирішила прокоментувати мій смак, оцінивши його з гарної сторони. Разом із тим її міркування надихнули на згадку про якийсь художній твір. Навіть назвала її назву. Але зобачивши мене біля стелажів із книгами, запитала:
- У вас велика бібліотека!.. А є Драйзер?
Дивлюсь на поличку і одразу знаходжу й показую на книжку з чорною палітуркою. Вона ж дивиться і каже:
- Не ця! Тут немає того твору.
Я ж міркую, що була ще одна. Але тієї миті вона втрачає інтерес і каже, що це не так важливо.
Приходить незнайома дівчина з блакитними очима, з підвищеною цікавістю озирається навсібіч, вивчаючи кімнату. Відзначаю для себе, що це нова учениця німецької, адже йде до столу, де сидить дружина, сідає навпроти, продовжуючи "сяяти" блакитним поглядом, фіксуючи атмосферу нового для неї простору. 1515'

Сон 110320 "Пухнасті форми"

Сиджу десь з донькою і спілкуюсь. Раптом заходить розмова про мою роботу і я вживаю нецензурне слово, яке, як і інші, не допускаю у своїй лексці, тим більш в її присутності. Пояснюю, що так на роботі гостро висловлюються хлопці, хоча, по тексту сказаного, була наявна деяка іронія на серйозне.

Якийсь фрагмент, пов'язаний з їжачком.

Повертаюсь автобусом з якогось свята, різношерстним, але переважно творчим колективом, до дому - в рідне місто. По дорозі зупинилися з певних причин десь у лісі і я вийшов. Як виявилось, посеред дерев було дивне місце, хаотично сповнене покинутими давніми меблями і м'якими об'ємними речами. Посеред того всього запримітив білого пухнастого кучерявого цуцика, який, як видно, був голодний і потребував їсти. Взяв його на руки, пішов до автобуса і попросив для нього якихось харчів, аби нагодувати. Хтось дав рисової каші, яку він почав їсти з рук із великим апетитом. Пішов у ліс, аби залишити його на тому ж місці, де і взяв. По дорозі, раптово для себе виявив з десяток таких же тваринок, але померлих від голоду, які лежали хаотично в ямі. Вже почав міркувати: чи не взяти його додому? Як трохи далі, в іншому місці, побачив дорослу собаку, за породою схожого на цуцика, видно, що його матір. У будь-якому випадку, в лісі їм обом є шанси вижити. Залишив і пішов. З'явилось відчуття, що минуло забагато часу і автобус міг рушити без мене. Приходжу, а він стоїть і люди все ж таки мене очікують. Заходжу в салон, підходжу до умивальника, мию руки, кажу, що з тваринкою все добре. Повертаюсь до людей, а мені вже звітують про плани на сьогодні: кому де зійти та завтрашній день: куди ми їдемо далі. Тітка Тетяна каже, що їй треба на вул. Селецькій і т.п. Дивлюсь на обличчя колеги, а воно засмагле. Міркую: от що значить цілий день бути на сонці! 0250'

Бригадиру розповідаю про можливі мої варіанти поїздки додому. Прошу вислухати уважно, тому що питання цього потребує.

Вішаю досушуватися рибу. 0500'

Сон 270120 "Непримічена частина"

Готую паперову ксерокопію у кількох примірниках. Кожна пачка складається з менших частин на декілька аркушів, скріплених степлером. Перевіряю себе: чи не пропустив чого? Кріплю закладки для кращого орієнтування у викладеній послідовності. І все ж таки знаходжу, що дещо пропустив. Доробляю і підкладаю до пачок необхідне. 0130'

Я з хлопцями виїжджаємо в місто. Кожен по своїх справах. Такі виїзди раніше були. На якомусь етапі ми всі розходимось: вони в одну сторону, я в іншу. До останнього тільки здогадусь куди вони їдуть. Я ж не перший раз шукаю якусь дівчину. Не до кінця ясно: хто вона, звідки? Наче її маю впізнати. Так кожного разу заходжу в автобус, який очікує на посадку, проходжу його і виходжу з нічим. Вирішив піти в ту сторону, в яку щоразу рушають хлопці. Може, все ж таки, побачу, що вони роблять? Виходжу на якусь велику річку. Вирішую здійнятися в небо, трохи пролетіти над водою. Піднявшись, побачив обійстя однієї родини. Пролітаючи над нею, побачив якусь жіночку і дітей, що гралися поряд. Запитав з висоти: а ви так вмієте? - продовжуючи махати руками. Перелетів ту ділянку і опинився над річкою. Спробував, щось ще їм показати в польоті, але від того мало не гепнувся у воду. Піднявся вище і зауважив, що почало стрімко сутеніти. Пора повертатися додому! Лечу до світла, що майорить за деревами: десь там, де я був! Чомусь вирішую ще зробити одне коло над водою, але цього разу відчув, що махати руками стає важче, наче вітер над водою зносить мене та не пускає на берег. Махаю, махаю... від того частково просинаюсь і засинаючи, опиняюсь у приміщенні, де я знаю: мають прийти ті самі хлопці, з якими я приїхав. Відчиняються всередину двері й незнайомі мені робітники, по завершенню робочого дня, кожен окремо, несуть попереду себе якість важкі темні змотки. Я не можу до кінця зрозуміти: що це? Може це якась проволока, мідь?.. Мені залишається тільки здогадуватися! Як і те: куди ж ходять мої хлопці? 0410'

Сон 030120 "Організація часу"

Я в Німеччині. Маю їхати в Україну. В кишені маю квиток на дорогу. Іду на зупинку, від якої міським автобусом маю їхати до автовокзалу, від якого вже - додому. Дорогою тягну за собою валізу на коліщатках. Поспішаю, адже бачу, що вже затримуюсь. Підходжу до зупинки, яка виложена не кам'яною бруківкою, а дерев'яними штахетами, але добротно, як кажуть: "на роки". (Ця зупинка мені чомусь знайома, зокрема його дерев'яний устил. Може, з забутого сну). Вже чую, як за моєю спиною під'їжджає автобус. Міркую: треба подивитися на його вивіску, можливо, мій! Але він під'їхавши паралельно із моїм приходом, навіть не пригальмовуючи, адже на зупинці не було жодної людини, зробив характерний до розмітки заворот і поїхав далі, за десять метрів звернувши вправо на іншу вулицю. Розумію, що цієї миті, схоже, вже втратив шанс поїхати (сьогодні) додому. Проходжу трохи вперед, але розумію, що йти пішки - це безнадійно. Подумки ще прогортаю варіації: це очікуваний автобус? буде інший? може, вже до нього був?.. Озираюсь, і помічаю, як протягом всієї дороги за мною йшла дивакувата дівчина, яка своєю безтурботною поведінкою, неясно: чи дисонувала моєму внутрішньому стану, чи дзеркально компенсувала його?.. Зупиняюсь, ставлю валізу, починаю шукати квиток, щоб пересвідчитись у годинах відправлення... і від уже пережитого - просинаюсь.
P.S. З одного боку, про цей сон можна судити, як про втрачену можливість. Насправді, для мене, з огляду на перейнятість певними об'єктивними обставинами реальности, тлумачу, як попередження про грамотну організацію майбутнього часу.

Сон 131119 "Непередбачувана варіативність"

Приїжджаю у рідне місто. Вирішую зібрати про нього матеріали для нової книги, але не звичного характеру: в основу мають лягти художні оповіді про життя по-новому, щоб за згаданими вулицями, культурними локаціями вгадувались не старі обличчя "затертих" символів, а їхня оновлена функціональність, так би мовити: зсередини. Наприклад, для початку вже маю матеріал про лазню (в уяві зринула публіцистична стаття Ю.Ґудзя), де відчуття міста оновленого (таке переконання уві сні) зображено на рівні відчуттів чистоти шкіри. (Сама стаття торкалась іншої проблеми). Отож, із такою думкою минаю арку біля обладміністрації і виходжу на майдан ім. Корольова. Настрій такий, що погляд вже, увиразнюючи задум, вишукує свіжі ідеї до можливих матеріалів книги. Дивлюсь на два будинки, один стоїть на звичному місці (навпроти міскради), а другий (його копія) завис у повітрі. На першому стоїть в обнімку пара. На другому, наче копіює, друга, яку знімає на відеокамеру оператор, схоже, продумавши наперед цей "подвійний" ракурс. Тепер другий будинок починає над площею літати. Оператор, поринутий спочатку у свою роботу, трохи невтримується на ногах, ловить рівновагу. Тепер будинок у польоті розгойдується так, що оператор геть випадає з нього, але "літаючий об'єкт", наче підхоплює його. Така творча самовідданість починає бути небезпечною. Доходить до того, що цей будинок у повітрі робить взагалі незвичні реверанси, від чого мені вже стає "лячно", але не в емоційному розумінні, а на рівні усвідомлення небезпеки не лише для оператора, але й тієї пари, яка так само не втримується на ногах. 1245'

Їду закордон. Але в автобуса не перший раз дивний маршрут, що пролягає якоюсь ґрунтовою дорогою. Цього разу я допомагаю йому зорієнтуватися на місцевості, біжу попереду, навіть чимось його тягну за собою, але мені не важко. Земля змерзла, обабіч трохи снігу. Цього разу я їду усією сім'єю. Пройшли український кордон, тепер має бути польський. У водія постійно якісь хитромудрі плани, адже кордон стало перетинати складно. Цього разу він зупинився і десь із кучугури снігу добув ще одного пасажира, який чекав на нього, мені ж вручив паспорт мого сина. Як зрозумів, той чоловік певною мірою нелегал, а паспорт сина оформлений заднім числом, так, наче він вже перетинав кордон раніше. (Така логіка уві сні поки була прийнятною). Тієї миті хочу подивитися на свій паспорт, який оформили по перетині, та сина. Відкриваю перший, а там незнайомий мені чоловік, але я ще не здивувався, подумав, що насправді мій паспорт міг залишитися в дружини на руках, відкриваю другий, що мав бути для сина, а там портрет чоловіка, схожого на мене... Читаю: "Станіслав Вікторович". Отако! 0400'

Сон 100819 "Співставлення та позиціонування"

Сідаю на автобус, аби зійти за пару зупинок. Народу стільки, що важко подивитися у вікно і розібратися: яка зупинка, коли ж сходити? Таким чином "пролітаю" необхідні й заїжджаю на кінцеву, яка виявилась за поворотом. Про себе відзначаю, що в мене був колись інтерес сюди заїхати. (В паралелі з реальністю: район батьківського дому, в/ч, школи). У сні: кінцева - телецентр. Там зустрічаю знайомого. Питаю: як справи? Каже, що працює дайвером. Робота за кордоном. Дуже подобається. За якусь паузу сниться: спеціальна організованою яма, залита алкідним лаком, який висох і можна по ньому вільно ходити. Ще за мить згадую про свої проєкти: дві статті про власну творчість (одна з них "заморожена" - так і міркую під час сну). Разом із тим профігурувала шкільна вчителька української.

Я з дружиною підходимо до бібліотеки, біля якої побачили пару (хлопця і дівчину), яка дуже гарно співає пісень. Ми слухаємо і проявляємо інтерес. Відзначаємо для себе дуже цікавий репертуар.

Сон 050619 "Друге ім'я"

У нас з дружиною народилося стільки дітей, що ми роздали їм різні імена. Перевагу у виборі віддав дружині. От, одного вечора приходжу додому та сідаю в коло зі своїми дітьми. Жінка починає розповідати, яке тепер в кожного ім'я. Дивлюсь, що донці, яку звати Ярина, вона дала ім'я: "Верба". Питаю: "І як тобі таке ім'я?" На що вона замріяно відповідає: "Прикольно, може бути!" Розповідаю дитині, що в мене є одна стійка асоціація, пов'язана з іменем дерева: "То не я б'ю, а верба б'є". Прикрашаю цю приказку спогадом із дитинства, як ми ходили в ліс, де вперше її почув від дорослих. Про себе подумав про ще один вираз, що має коріння з російської мови: "плакучая верба". Так я намагався збагнути, які асоціації може викликати таке ім'я в людей, які будуть із нею знайомитися, і як символіка може впливати на формування особистості. (Цікавий перехід, тільки-но я подумав про російську мову та людей, потапляю в новий сюжет). Тепер я їду в автобусі, до якого заходить гурт людей, що активно спілкуються і обговорюють новий український правопис. Припустив, що вони їдуть з курсів української мови, яку нещодавно запровадили для людей, хто хоче вивчити або підвищити рівень її знання. Одна дівчина доволі виразно щось доповнюює до сказаного прикладом-припущенням: "А якби слово "вічности" мало б наголос на "и", як би тоді?" 0435'

Сон 140519 "Дорожньо-маршрутні перепетії"

Їду з дому до роботи. По дорозі зупиняюсь і виходжу в Варшаві. Спочатку вдивляюсь у написи на автобусах, які вказують маршрут. Переважно трапляються назви українських міст кирилицею. Щось знаходжу, що відповідає моєму пошуку. Так, як бус уже відправляється, хутчіш до нього заскочив. Тільки-но від'їхав, зрозумів, що в нього маршрут інший, ніж мені треба. Треба зійти, поки водій нагадує тим, хто не розрахувався при вході. Очікую момент, коли він стане на першій зупинці ще в межах міста. Той же водій коментує фізіологічну поведінку одного чоловіка, який стояв біля нього. За кількома поворотами нарешті зійшов. Водій змушений був зупинитися: хтось просто захотів проїхатись безоплатно. Я ще навіть не встиг розрахуватися. Поки зрозумів, від задніх рядів ще не встиг ані донести думку, що мені треба зійти, ані сказати щось про розрахунок. Треба рушати далі, але вже засумнівався: чи в тому населенному пункті вийшов, що так одразу помилився? Повертаюсь вулицями і дворами до автовокзалу. За рекламними вивісками переконався, що дійсно знаходжусь у Варшаві. Потрапляю в гості до давнього знайомого Б.Г., який, зі своїм другом Д.Л. (київським колегою по перу), спочатку мило спілкуються, а потім починають гру в бійку, де Б.Г. сидить, а колега маше зі сторін руками. Коментую те, що бачу, щось на зразок: хіба так виражається дружба? Бійка раптово обривається і Д.Л. дістає 2 л пляшку пива і ставить на стіл. Я ж висловлюю, що до останнього так і не дізнався наступного рейсу в місто М., до якого мені ще треба доїхати. 0435'

Сон 131218 "Подорож у знайомі місця"

Хтось чистить рибу. Наче знаю, що вона морська, а дивлюсь - карась. У мене в тому контексті виникає мовна гра з прийменниками (чомусь запам'яталося саме з акцентом на них), щось на зразок: через карася, з (морською) рибою.

Я з двоюрідним братом гуляю по місту Донецьку. Він проводить мене різними вуличками і парковими зонами. Ось сходи, де треба перейти до якогось будинку, основа якого стоїть нижче нашого рівня. Він думає, що я йтиму перший, і руками показує на сходи, що йдуть донизу із заворотом вправо, але даю зрозуміти, що дороги не знаю, то нехай як вів, так веде й далі. По спуску і маленькому підйому починаю впізнавати знайомі місця: я це вже десь бачив! Зокрема гаражі вибудувані скупчено з білої цегли з заїздом із різних сторін. Кажу брату, що колись я вже тут був. Можливо, навіть подумалось, що уві сні, але ж той сон і що в ньому було пригадав майже весь! Десь закроїлась думка: як же я перетнув лінію розмежування із зоною АТО (ООС)? Мені хочеться подивитися на той гараж, біля якого я був минулого разу. Піднімаємось на бетонований дах усіх гаражів. Кажу брату, що я тут був уві сні. Над гаражами надбудова: стоїть сарай, двері в ньому лише прикриті, не замкнені. Відхиливши їх і зайшовши всередину, побачили купу дощок, закладену між ними косу, що визирала кінчиком леза, якісь предмети для прибирання двору, але усе здалось мені трохи забільшим, ніж звиклі для нас речі, так, наче "прибиральником" був якийсь чоловік-велетень. Перед сараєм побачили два своєрідних столика, зроблених на витяжних трубах, на яких у чудернацьких коробках були приховані перука кольору пісочний блонд та рожевий капелюх. Приходить дружина, я показую який прикольний капелюх, тримаючи його в руках, а вона каже: "І нащо воно тобі? Поклади на місце!" Розглядаю уважніше: доволі важезний, повстяний, широкі криси обшиті якоюсь дрібною світлою смужкою хутра. Ставлю в ту ж чудернацьку коробку, з якої дістав.
P.S. Сон, в якому бачив знайомі гаражі: https://snylogosa.blogspot.com/2018/05/070518.html?m=1

Польща. Я з дружиною заїжджаємо автобусом в центр міста, яке схоже на Вроцлав. Гуляємо його вулицями, розглядаємо архітектуру, переходимо з однієї великої площі на іншу. Якась з них являє собою замкнений простір. Маємо повернутися на автовокзал. Впізнаю давню архітектуру, яку бачив ще "рік тому", кажу, що тут має бути стоянка автобусів. Вмикаю GPRS навігацію, в google-зображеннях дивлюсь на ту будову, біля якої ми проходимо, лише стоїми зі зворотнього боку. Знаю, що ось тут (показую на знімок) мають вони бути, а їх там немає, хоча сьогодні там були.

Сон 081218 "Початок довгої дороги" + тлумачення

Сідаю в автобус. Я готувався до цього дня доволі довго, адже дорога має бути довга і це не останній транспорт, яким їду. Заходили нові люди, пересідав з одного місця на інше, перекладав якісь клунки.
Сон повторився у видозміненій формі.
▪тлум☆чення▪
Повнота опису та деталізація: 50%
Настрій: світлий
Час і простір: день, автобус
Прагнення та емоції: цілеспрямованість (дорога), підготуватися (посадка), нічого не забути (торби)
Асоціації: схожість із недавніми снами про поїздку в тролейбусі
Ототожнення: відсутнє
Повтори: пересадка з місця на місце, з транспорта на транспорт
Висновок: очікування і емоційне програвання дорожнього настрою можливого в майбутньому.

Сон 091118 "Ми прийшли... я пішов!"

Прийшли на якусь лекцію в невелику аудиторію. Нас мало бути небагато, але найшло чимало люду. Ми знаємо, що це у нас останній день і скоро всі мають роз'їхатись. Не до кінця ясно, що нас всіх об'єднує, так, наче якась спільна справа. Колега, з яким я сиджу за однією партою каже: "Давай обміняємось телефонами?" У значенні: їхніми номерами. Я не особливо й хотів, але кажу: "Добре!", - і виймаю свій телефон аби записати його номер, а він свій. Щось випадково натискаю на сенсорному екрані й видаляю існуючі контакти. Колега бачить це і коментує: "Так ти ж видалив усі номери?" Я подумки себе заспокоюю і кажу, що нічого страшного. Кажу: "Давай аркуш, запишемо на листок!" Він записує цифри "097" два рази, в стовпчик, так, наче знає, як має починатися мій мобільний номер. Просить диктувати далі, і я плутано йому називаю свій номер, прошу виправити якісь цифри. В результаті виходить так, що берусь за ручку і перезаписую свій номер начисто новим рядком нижче.
Йде лекція, на яку ми прийшли. Озираюсь на аудиторію і бачу, що суттєво поменшало народу. Дивно, на початку, як ми прийшли першими, присутніх було одиниці, потім всі "завалили" і тепер - доволі ріденько між рядами.
Посеред лекції маємо йти з колегою на автобус. Виходимо з аудиторії, як і всі до нас. У поведінці прочитувалась однозначність: прийшов час, тому ми йдемо!
Заходимо в автобус, деякий час їдемо разом, сидимо один проти одного. На якійсь зупинці колега сходить. Дивлюсь на порожнє сидіння, на якому він сидів, а там лежить монета. Беру її в руки, метал - сплав з міді, на одному звороті великими квадратними літерами написано СССР, напис подібний до тієї, якою був ще до монетної реформи, а на звороті, окрім декоративної цифри 5, профіль веселого ельфа з шапочкою і сопілкою в руках, сидячого на закарлючці з листком(!). Усі елементи чеканки неймовірно гарно переплетені в єдину композицію.
У мене зупинка на вихід. Виходжу з автобуса. Прямо біля зупинки стоїть пам'ятник, загальний образ якого є невиразним, але в переходах його фігури, на рівні моїх очей, наставлені різноманітні маленькі фігурки. Беру одну з них до рук, розглядаю. Це такі собі амоторські статуетки, які приносять різні люди саме до цього пам'ятника. Той, що був у моїх руках, це своєрідний корабель зліплений з глини, але не горизонтальної, а вертикальної форми, з вітрилом, спрямованим уверх. Якийсь геть незвичний образ. Розумію, що не варто затримуватись, а треба йти далі й дізнаватися за наступний автобус, розклад якого мені досі невідомий. У мене виникає відчуття, що я не в Україні, а в Польщі, хоча згадана зупинка є симбіозом двох, знайомих мені в Житомирі. В кількох кроках від пам'ятника стоїть кіоск, де я міг би довідатися за рейс і купити квиток. Жіночка дає роз'яснення, щодо розкладу руху наступних автобусів. Розумію, що в мене може виникнути багато часу, в залежності від варіацій в потрібному мені напрямку. Я такий, дивуючись передчасно від ймовірного бездіяння, мовив, не так для неї, як до себе: "Я... пішов!"