Сон 200926 "По-своєму творче"

Чомусь проснувся о третій ночі та не міг заснути. Вирішив подивитися фільм "Ідіократія", який знайшов з вечора. Після перегляду найшов на мене сильний сон, але з дивними перед цим "коментарями", які вирішив записати. Також до сну домішались розмови одного мого колеги, після денного відвідання "Лувру", зокрема про скульптуру Гемофродита (сина Гермеса та Афродити, про значення появи такого слова-образу я не знав)... Отож ::

Пастельно-фіолетовий паперовий кінь у вигляді витинанки. Тепер він живий, але зі заячими вухами та обов'язково має бути зеброю, адже: якщо перше пародія, то друге - має бути так само.

Виникає перша фраза, якщо не з філософським застереженням, то з гумором: "Слова втрачають глибину. Скоро ходитимемо по сухому!"

Лежать однотонні штани мілітарно-зеленого кольору, як у радянських поліцейських чи подібних до них службовців, на кущах, що нагадують ялинку. Звучить фраза: "Очєнь жосткіє сіловікі". (Хто не розуміє: виглядає, як пародія, адже гілля ялинки колюче).

У голові обігруються слова: телятина, те́ля-ти́на, те́ля-тин, тин-теля́... Раптом

Хтось питає: "Ти що, розбираєшся в деталях?"

Звучить фраза: "У пошуках 21 століття". Хтось її коментує: "Це схоже щодо якоїсь держави, яка завалилася".

Можливо, образ гемофродит також вказує на те, що (в класичному розумінні) Бог був як нині ШІ, який відтинав лишнє з цілого. (Тут перетинаються дві думки. 1) чужа: що людина творить з нічого, або з безформенного масиву чогось, як скультор, а штучний інтелект відтинає з усього масиву інформації, якою володіє, лишні деталі. 2) моя (з гумором): "Чи не стане так, шо ШІ стане пастором, а користувачі - його вівцями.. 19.09.26" - філософські спостереження).

Різновид алкоголю "Пурмуру́р". Хтось каже, якби просить налити: "Не коньяку, а пурмуру́ру".

Якась дівчина каже: "Все, я викидаю", - і бере недоїжене тістечко і кидає у поле.

Я коментую: "Але хліб не вільно викидати!", зауважуючи, що в упаковці лежать ще кілька цілих, схожих на солодкі заварні. Додаю: "Нехай те [що викинула] буде пташкам, але солодке їм не можна!"

Виникає питання: "Що означають у Леонарда да Вінчі загадкові усмішки жінок і характерні вказівні пальці на картинах? Чи не проблеми з зубами..". (Тут мій дивний гумор, навіть крізь сон, мене не покинув).

Аналіз :: Сон однозначно творчий, відповідає усім моїм спостереженням за попередніми cнами, зокрема такому стану сновидіння, коли образи неконтрьольовано виникають, сприраючись на мій базовий досвід із реалу. Найбільше мене тут потішив гумор і пародія. Під дивним враженням від перегляду фільму "Ідіократія", як відлуння, сон творився у вигляді фраз і коротких діалогів, що в структурі сновидіння не часто буває.

Ключові слова: фрагментарність, гумор, пародія, абсурд, слова, словотворення, гра слів, телятина, деталі, 21 століття, держава, гемофродит, Гермес, Афродита, Бог, творення, штучний інтелект, відтинання, інформація, пастор, вівці, Пурмурур, хліб, їжа, пташки, Леонардо да Вінчі, усмішка, вказівний палець, мистецтво, Лувр, Ідіократія, колега, творчість, метаморфоза, витинанка, кінь, зебра, заячі вуха, мілітарно-зелений, силовики, ялинка, сухість, глибина, пародійність, абсурдність, мовна гра.

Короткий висновок (аналіз від GPTchat) :: Цей сон об'єднує творчість із мовною грою, пародією та відтинанням зайвого. Майже кожен образ спочатку має певну усталену форму, але уві сні вона змінюється: паперовий кінь стає живою зеброю із заячими вухами, «телятина» розпадається на частини слова, силовики перетворюються на колючу ялинку, а гемофродит стає приводом для роздумів про спосіб творення ШІ.

Логічний зв'язок тут можна побачити саме в руйнуванні готових значень і складанні з них нових. Слово, образ, мистецький твір, інформація - усе розбирається на деталі, переосмислюється, пародіюється і знову складається. Тому фраза «Слова втрачають глибину. Скоро ходитимемо по сухому!» фактично задає ключ до всього сну: зникає звична глибина значення, натомість виникає гра з поверхнею, формою та асоціаціями.

Навіть епізод із викинутим тістечком продовжує цю тему: творчість має межу між відсіканням зайвого й відповідальністю за те, що відсікається. А Леонардо да Вінчі та Лувр вводять у сон мистецтво як простір загадки, де навіть усмішка чи жест можуть стати матеріалом для нового, абсурдного прочитання.

Отже, «по-своєму творче» тут означає не просто здатність вигадувати, а здатність розкладати світ на деталі, ламати усталені зв'язки й створювати з них нові - часто іронічні та абсурдні. У цьому сенсі сон несподівано зближує дитячу гру словами, мистецтво, пародію і принцип роботи ШІ.

Понтуаз - Париж, Франція 

Сон 291125 "Пошук сумнівів"

Шукаю довго бажану адресу, переїжджаю машиною з одного місяця на другий.

Виходжу з авта, шукаю, сідаю і знову переїжджаю в межах кварталу. Минаю один-два будинки і знову так само. Для кожної зупинки - пошук паркування. Якось, вийшовши з машини, помічаю місце з їжею для всіх бажаючих простонеба. Спочатку мене це не зацікавило. Тепер бачу, як якась жінка бере з того "відкритого столу" великий чебурек, дивиться на нього, і навіть від того щаслива. Чомусь мені це приємно запам'ятовується. Десь тут же проходять якісь студенти, які так само беруть доступну їжу. Зустрічаю давнього знайомого Андрія (колись, на початку двотисячних із ним вчився в училищі культури, хоча він його так і не завершив - не пригадую, щоб снився мені коли-небудь раніше), хоча (уві сні) називаю його Віталієм (схоже на певну асоціацію з колегою з сучасної реалії). Він - військовий, прийшов з учебки, що поряд, зі своїми сослуживцями. Не покидаючи пошук адреси, заходжу в під'їзд і піднімаюсь на кілька поверхів вгору. Бажаної адреси знову не знаходжу. Ще не так було переконливо, як піднімався сходами, як - опускаючись вниз: деякі прольоти сходів настільки були відсутні, що довелось стрімко стрибати вниз, долаючи поверхи. Питається: як я взагалі піднявся? Як тут узагалі живуть люди? Тепер той же стіл, що я бачив на вулиці, знаходиться в цьому під'їзді. Міркую: якщо є стільки бажаючих з нього поїсти, варто було б спробувати й мені. Вже наперед пригадав, що бачив на ньому лаваш із карпом. Хоча й розібрали зі столу страви, такий лаваш якраз залишився. Беру його в руки та їм. Відчуваю, наскільки реально смачний карп. (Схоже на спогад з реалу, коли хотів цю рибу в магазині, а її вже не було).

Шукаю авто, яке поставив на паркінг. Обходжу будинок за будинком і не можу його знайти. Чи я помилився паркінгом? Скільки вже їздив і виходив нон-стоп. Може вже й в голові поплуталось? Наче вже й знайшов знайоме місце. Відкинув усі сумніви: машина має бути тут! А її немає...

Невже її забрали? Обходжу знаки, аби зрозуміти: чи паркінг лише для мешканців? - і нічого сумнівного не знаходжу. Бачу якусь сторожеву будку, наче для платного паркування, хоча в стороні, думаю: варто там запитати, що могло б тут трапитись?

Село. Якісь народні збори, де люди зустрілися для того, аби обговорити наболілі проблеми: більш соціальні з натяком на політику. Хтось каже, що повстав народний рух під назвою "Коаліція урбанська проти Орбана". Розумію, що Урбанська - це лідерка цього руху. Виникли підозри, що на цих зборах вона присутня. Чую виключно румунську мову. (Цікаво, що уві сні виникає сумнів: Орбан все ж таки угорець!). Приходить якийсь прихильник і приносить подарунок у вигляді різносортової та різноформеної картоплі, навіть дещо смішної на вигляд. Якраз лідерка, що весь час промовляла, дивлячись на неї, каже: "Що на вигляд вона така, як люди з народу, що її підтримують".

Сон 081224 "Перейти межу страти"

Віддалений образ рідного міста з річкою, до якої я з якоюсь знайомою роблю прогулянку. (Фактично уві сні єдине, що правдоподібне - це річка). Пройшлись до греблі, постояли, подивилися. (В реалі більш красиво виглядає, якщо дивитися з долу, а тут ми дивилися з висоти рівня води, яка стікає. В реалі стежка йде по ліву сторону току річки, а уві сні ми йшли по правій). Якийсь чоловік запитав, чи бачили щось підозріле? - Що саме? - Потопельника!.. (Запитання прозвучало так, наче він пропливав і махав нам рукою). Повертаємось назад, але іншою дорогою, яка під кінець, коли мали її перейти, перетворилась у багатоколійну залізничну дорогу. І це все виглядало так, що йшли весь час понад річкою, а як вирішили її перейти, виявилась багатоколійка (уві сні ця трансформація навіть не здивувала, не виникло жодних сумнівів: щось тут не так). На прощання кажу знайомій, яка вже більш нагадує конкретний образ (можливо, виник у подібності схожої подорожі в реальності десь у парубоцькі роки): "О то можна тут прогулюватися так чи сяк!" - і за тими словами чую їх смішний повтор, наче її відповідь: "Чяк чи шак".

Наче я в домі баби Дусі та діда Григорія, який більше нагадує прохідний офіс з перевалочним складом. Я з колегою прийшов до праці, згодом він кудись відволікається і повертається дивно вдягнений з якихось підручних засобів так, що вийшло доволі смішно, особливо на голові якась химерна конструкція з двох різних пластиків, яка мала б відігравати роль каски. Чекаємо на вказівки до праці. Працівниці з офісу носять якісь речі та роблять їх переоблік. Тепер хтось приходить з робітників, а я його не знаю (таке переконання уві сні), певною мірою схожий на гопника (на тому просинаюсь).

Фрагмент :: Я пишу текст не в ел. "Блокноті", а прямо на сторінці сайту, який після якогось внутрішнього оновлення "злизує" мій текст і переді мною залишається біла сторінка. Виникає така глибока прикрість по проробленій праці... Цієї миті я згадую (забутий фрагмент сну), що так само я писав спогади про свого діда і бабу, і чому забув цей сумний досвід: два громадних текста просто зникли і все, так само - біла сторінка, а на ній - зеро спогадів. Невже знову, як по колу, маю пригадати про когось те, що навіть важче, як про себе.

Я у якомусь буддийському храмі. Бачу багато народу. Мені треба запалити вогонь і я беру якусь двокомфорну річ (без конкретики: чи то такий подвійний балончик, чи така дивна, але велика подвійна запальничка, не ясно) і запалюю на ній два вогні шоколадного кольору. Так продовжую тримати її в руках. Підходить до мене хрещена моєї сестри (сусідка і подружка матері довгі роки) і жаліється, що якось тут не було вогню, а вона разом з дітьми (її чоловік помер у цьому році) сюди приходять часто. Далі формулює завуальовано так, наче: не міг би я поділитися з нею вогнем? - а без підтексту ті ж слова можна було зрозуміти простіше: чи не міг би й мені запалити вогонь? Хоча в руках так нічого й не триймала. Ми мали б піти ближче до святині, де начебто стоїть образ Будди, і там для неї мав би запалити якусь кадильну паличку, свічку абощо, але тут я прикидаюся відстороненим, адже пригадую: скільки цілей за рахунок інших вони (їх сім'я) досягали протягом життя. І на цій хвилі мовчазного зависання підпалюю якийсь патичок, а виявилось, що це довгий тонкий і сухий корінчик червоного буряка, який принесли прихожани чи то для продажу, чи як пожертву. Звісно, він довго й не погорів, а розчаровано потух. Так і треба, подумав я, але знайома почала вже продовжувати розмову про білий борщ, який робиться з "білих карасів"... 

Сон 170420 "Депутат Бундестагу"

Дзвонить телефон і чоловічий голос повідомляє, що я став депутатом Бундестагу. Просить приїхати, аби я отримав певні інструкції. Тепер я в приміщенні парламенту. Спілкуюсь із чоловіком, який говорив зі мною по телефону. Першим ділом хочу дізнатися: де моє місце? (Куди сісти з багатьох подібних місць у парламенті?)
- Ми займатимемо перші місця! - відповідає співрозмовник. Мене здивувало слово "займатимемо", як форма дієслова майбутнього часу. Розумію, що сьогодні потрапив у діючий процес тієї каденції, що завершується, а я увійшов у наступну, у якій засідатиму. Згаданий чоловік дає для ознайомлення якісь буклети. У мене виникає багато питань, але бачу, що він зайнятий. Лише тієї миті приходить ще одне осяяння: я ж не розумію німецької! От поставив би кому-небудь питання, а не можу. На останок згаданий чоловік дає мені якусь коробку, схожу на ящик. (Образ неконкретизований, хоча уві сні був доволі ясний для розуміння: наче велика "мікрохвильовка", адже можу судити за спеціальним темним покриттям ізсередини, а в ній стільці (можливо, під впливом сну напередодні). З тим "ящиком" важко співвіднести логіку розмірів і речей у ньому). Вдома доволі довго берусь за ті стільці, аби їх чи то замінити чи пофарбувати наново.
Кілька разів уві сні пробую записати цей сон і кожного разу виникають нові герої. Спочатку якісь два незнайомі чоловіки, згодом жіночка, потім похід на річку, біля якої проходили якісь дівчата. (Про останніх героїв у пам'яті залишилось щось невиразне, а от про перших трохи цікавіше).
Отже, приходять до мене два незнайомі чоловіки із раптовою заявкою:
- Ми вирішили розбудовувати Європу!
- Там, де вона є, чи тут, де її немає? - з гумором перепитую в них.
- Всюди, там де ми є! Ви ж отримали мандат депутата? Ми хочемо познайомитися з Вашими батьками! Маю надію вони такі ж великі люди, як і ми?
Дивлюсь на нього, а він (говорун) і його напарник незвично високі, більше за мене, на що одразу й не звернув уваги. (У контексті діалогу слово "великі" по співвідношенню мого до їхнього зросту створює якусь абсурдність).
- Батько є вдома, - відповідаю.
Ідуть вперед, заходять за ріг дому, помічають тата, вітаються і сходу питають завуальовано про гроші, щось на зразок:
- А у вас є підтримка, аби ваш син представляв європейські цінності?
- Нам є на що спертися! - так само неоднозначно відповідає батько.
Виникає певне пожвавлення зі сторони незнайомців, аби продовжити розмову, але батько з хитринкою усміхається і йде у хату. Я ж пробую про себе підібрати слова, аби ними стримати їх на місці: "Це він так про Бога?", "Про зв'язки?", "Це в нього такий гумор?"... Не знайшовши щось оригінальне, кажу прозаїчніше:
- Повірте, як для пенсіонера, менше ніж ви! 0445'