Сон 210424 "Інкогніто та впізнаваність"

Я з дружиною у вечірньому місті. Кудись без конкретики йдемо, наче від когось тікаємо, аби ні з ким не бачитись, а в результаті потрапляємо на якесь святкування, на якому зустрічаємо за рядом примітних облич мало не весь батьківський колектив тієї школи, в якій вчилась донька мало не п'ять років тому. Нас упізнають, вітаються. Отже, те прагнення: десь піти так, аби бути непримітними, - поки не вдався: оперативно покидаємо це місце і йдемо далі вуличками міста. Дружина проявляє бажання щось перекусити. Знаходимо в приміщенні іншого великого будинку кав'ярню. Бариста очікує від нас гарного замовлення, а в результаті дружина так і не може визначитись, схоже за браком певного асортименту, який насправді для себе хоче. Я ж замовив каву. (Без уточнення: собі, їй - у реальному житті можу зробити для себе, а віддати, якщо просить). Ціна 20. Без конкретики: яка саме валюта. Дістаю гаманець і вирішую: аби не розмінювати купюри, віддати увесь дріб'язок. Спочатку вишукую в кишені гаманця, потім висипаю на стіл баристи і починаю рахувати. Разом із монетами бачу пару ексклюзивних, про які дещо й забув, що ношу з собою: якась унікальна прямокутна монета на 20 гривень, але з дефектом: явно механічно вигнута. Таку б я не віддав, унікальні - колекціоную. Ще пару незвичних - з інших країн походження, а решта - жовтяки, які він відмовився брати, хоча до суми ще бракувало з 1,5. Поки рахував, бариста дивиться на дружину і каже, що він її знає, лише не може пригадати звідки. Уже наголошує на тому, що йому і так вистачає тієї суми, що дав, а я ще не можу заспокоїтись, аби її зібрати повною. От навіть і тут: хотіли б бути інкогніто, але до кінця не вийшло.

Опиняюсь біля будинку, де колись виконував деякі роботи, або ж був свідком їх перебігу. (Таке переконання уві сні). Тепер там викопали трактором велику яму, аж до бетону підмурка, на цілий поверх в землю. (Можу провести певні асоціації зі свіжою реальністю, опосередковано пов'язану з роботою). Виникає питання: що ж вони тут будуть робити? Заливати новий бетон? Пригадую, як колись тут робили інші роботи і це місце вже було раз перекопане. Тепер проходжу город біля цього будинку, а там також стаю свідком методу "глибокого занурення", аби посадити або пересадити якусь городину...

На якомусь підприємстві виконую з малою групою колег монтажні роботи, але в якийсь момент починають бракнути деякі матеріали. Дійшло до того, що я почав вишукувати будь-які болти діаметром вісім, навіть на місцях праці робітників цього заводу. ... І справді познаходив, але всі вони якісь різні та з дивними шапочками. В процесі нашої роботи, як було зрозуміло, контроль за виконанням праці був покладений на якогось англомовного чоловіка. Він з'являвся рідко, без лишніх коментарів, але був у курсі того, що ми робимо. (Знайомий стиль роботи з австрійцями, коли дають роботу працівникам, відаючим, що роблять). На початках праці, слухаючи його, навіть почав актуалізовувати слова з англійської мови, але згодом почув, як він говорить дещо польською, врешті-решт, коли настав той момент, коли не було чим робити, а він з'ясував для себе причини браку матеріалів, то видав фразу вже російською: "Я виріс в Америці на православ'ї і разом із тим не можу зрозуміти організацію цієї роботи".

P.S. Образи та ідеї уві сні - це виключно продукт нашого досвіду. На прикладі цього сну, мені не могла снитися інша мова світу, якщо я її не чув і не можу її розпізнати, як таку.

Виспаний, але ще можу спати так, щоб відслідкувати початок появи образів уві сні.

Велика довга квітуча алея, зроблена у вигляді арки. Я йду по ній і помічаю перед собою групу монашок, які організовано йдуть попереду, у тому ж напрямку, що я. Вирішую пришвидшитись, аби перевірити одразу. І дійсно, "влітаючи" в їхні фігури, переконуюсь, що вони були міражем. Можливо, я того вже хотів, тому це так сталося.

Цікаве спостереження, що уві сні я рідко усвідомлюю, що в мене є ноги та руки, адже їх фактично не бачу, якщо про них буквально не думаю.

Сон денний.

Якась міжпланетна місія. Ніби не симуляція потрапляння на чужу планету, а заразом велика правдоподібність у тому. Виключно чоловічий колектив. Мета: наблизитись до центру планети. Як і у книзі "Земля Саннікова", експедиція вирушила на Полюс. Мені ще поки не ясна практична складова: як? - але так виглядає, що цей збір людей - це фанатики своєї ідеї. При перших труднощах наближення до Полюсу виявилось, що серед цих людей є ще й фанатик заволодіння всесвітом. У важкий момент прийняття рішення, він офіційно висловив свій намір і ідею, що досягши центру землі, він здобуде унікальний камінь, завдяки якому він покорить собі весь світ. Найстрашніше, що цією людиною виявився старший групою. Він дав завдання пройти фізично нереальний маршрут, тим більш розійтись меншими групами, аби трапити до місця призначення максимально стовідсотково. З цієї миті ситуація починає виглядати більш фантастично. Відчуття, що все відбувається на іншій планеті, загострюються. Якогось святкового дня у чоловічому колективі з'явилась група жіночок. Хтось висловив думку, що навіть у складних умовах усе можна знайти та купити за гроші. Ситуація розпаду колективу почала набирати стрімких темпів. Усе заразом почало виглядати, як звичайне випробування...

Сон 240523 "Екскурсійна подорож"

Беру участь в екскурсійній подорожі своєю сім'єю та дивним чином узбекською чи то казахською родиною, яка вирішила поєднати її з переїздом у Європу. Переконання, що я в цих місцевостях удруге і весь цей маршрут знаю. Добираємось екскусійним катером, далі маємо виходити десь на гору (холм), де знаходиться музей. Квитки за проїзд катером можна використати для входу в музей. Багато дрібних випадків минають з гумором, зокрема ця родина вирішила везти з собою великі начиння посуду у вигляді каструль і черпаків. Для інших туристів це видовище було додатковим "бонусом" у подорожі. Іншим смішним випадком було "тупіння" ув отриманні інформації: чи всі правильно зрозуміли, коли виходити на тій чи іншій зупинці?

Сон 300822 "Недоконаність намірів"

Хтось запрошує на весілля, і я на ньому опиняюсь разом із родиною. Довго готувалися, поки зібралися, виїхали... Тим більш інформацію надали напередодні, одже часу було справді мало. Замовили квіти, якісь подарунки... І ось приїжджаємо до РАГСу. Ще з вулиці хтось зауважує, що все найголовніше перед початком майже закінчилося. Піднімаємося я, дружина, діти, ще якісь родичі великими святковими сходами на другий поверх. Чуємо, що церемонія наближається до кульмінаційного моменту. Як піднялись, ще з останніх сходів почало проглядати, як за великим святковим столом стоять люди і вся увага прикута до нареченого та нареченої. Трапили на урочистіший момент - "перший поцілунок". Стали, притихли, аби не заважати перебігу. Десь серед народу, що підійшли насамкінець помічаю бабу Дусю. Трохи здивований її ініціативі прийти подивитися. Дружина одразу робить оцінку, що нам не треба тут затримуватися: привітаємо і підемо, без святкового столу. Наше запізнення вже читається як жест неповаги і ми не будемо належати до шанованих гостей. Я помічаю щасливе обличчя нареченого (мого колишнього однокласника С.Б.). Начечену сприймаю узагальнено, адже під усім тим вбранням та макіяжем важко давати взрозумілу оцінку, тому не фіксуюсь увагою на ній. Хтось зі своїх критично оцінює наречену, так, наче наречений "міг вибрати красивішу!". Я ж намагаюсь оцінити, як ми будемо скоро вітати і "линяти" з цього місця...

Їду дорогою в автобусі, як пасажир. Дорога знайома: Житомир - дачний масив у сторону Буків. Асоціативно накладається досвід торговим агентом, як працював по районних населених пунктах. (В реалі: у житомирському районі не працював). Маю потребу щось докупити в магазині. Знаю, що зараз будемо проїжджати село, а в ньому є багато хат, без вивісок "магазин", хазяї яких займаються торгівлею. Локація для всіх добра, прямо при трасі. Проїжджаємо одну хату, другу, третю, дивуюсь, що всі їх пам'ятаю. Очікую, що зараз водій, попереджений завчасно, ось-ось і  зупиниться, а він цього не робить... Так і проїжджаємо і їдемо далі, покинувши цей населений пункт. Я ж міркую: такої нагоди більше не буде: далі немає таких сіл, де було б так багато магазинів, як на одне село.

Їду машиною, знаю, що в мене є вдосталь часу до певної години. Вирішив пригадати собі вулиці, якими мало їздив. На якомусь етапі пригадав одну з них, в якій я мав намір вчитися/працювати (з далекого сну) і вирішив до неї прогулятись, бо навіть забув її повну назву, зокрема двузначний номер закладу. Одна стежка виявилась через коротку вуличку з обійстям. Підйом крутий, земляний. Не здолав, ще й забрехали собаки. Вирішив обійти нормально, асфальтом.

Сон 210222 "Жива лялька"

Опиняюсь у незнайомому домі, в якому пропонують вгадати предмети, які мають з'явитися. Без конкретного очікування, в повітрі зависають метафоричні дві труни. Не зовсім, щоб  буквально - за формою, більше схожі на видовженні коробки чорного кольору. Чомусь я з впевненістю констатую для себе, що це саме "труни". На тому ця тема втрачає актуальність. Начебто із тих трун, але бачу окремо - дві ляльки. Вони мені нагадують щось доволі знайоме, якесь близьке і забуте, як моторошні миті. (Якийсь давно забутий сон, або окремий фрагмент сну з цими ляльками). Беру одну з них у руки, та, що лежала справа: лялька, як лялька, але доволі в печальних кольорах одягу, щось у стилі ґотів! Починаю її розглядати, зважаю на її неживу рухливість. Певною мірою починає подобатися, навіть нагадує це знайоме почуття. Раптом лялька лагідно оживає і починає щось просити, називаючи мене приємними словами. Відрефлексовую, як ніжно і підступно заходить своїми розмовами в серце, торкається своїми тендітними рученятами... Цієї ж миті лякаюсь спогаду з набутим далеким досвідом, пов'язаним саме з цією (такою) лялькою, і просинаюсь.
P.S. Цікаво, що колись бачив якийсь хоррор із тим, як оживає лялька. Вона і стає головною героїнею. У даному випадку маю переконання, що цей сон не має прямих зв'язків із чимсь подібним, пов'язаним із забутим досвідом реалу.

Сон 270321 "Розрізати шию"

Так, наче в мене в голові виявили якийсь дисбаланс, який треба виправити таким шляхом, що асоціативно нагадує затягування гаєк динамометричним ключем. Отже, все має бути нарівно! Аби виправити цю помилку, мені мають розрізати шию. Коли мені про це кажуть, я вже знаю про таку процедуру, яку проводили трьом хлопцям. (Схоже, що досвід побаченого відносить мене до забутого сну). Як би там не хотілось, але вибору в мене немає: мушу погодитись. Тепер я міркую, як її різатимуть: цілком відтинаючи голову чи тільки до хребта? Свої побоювання тамую тим, що знаю тих хлопців, яким це робили. Отже, все має минути добре. Дивлюсь у дзеркало на свою нарідко зарослу шию (відмінне від реального: більш підліткове): треба буде поголити! Як ні, то зашиють волоссям всередину. Я це знаю! - подумками відсилаючись до тих же хлопців. (Цікаво, що в дзеркалі не бачив лице, лише шию і характерні на ній зарості).

P.S. Видно, що сон на зміну погоди: спостерігав за собою перманентний головний біль, який тривав протягом попереднього дня і цієї ночі.

Сон 281219 "Спостереження за змінами"

Знаходжусь десь по роботі, в чоловіка, який нагадав мені колишнього директора. В його офісі разом із кимось розбираємо громіздку техніку. Виявили, що для подальшого ремонту потрібні запчастини. Надійшла вказівка зібрати все до купи і так залишити. Минає час, і згадана техніка опиняється в новому місці, яке навіть схоже на новий офіс. Розкриваю апарат і бачу намальовану моєю рукою схему послідовного розбору: аби нічого не сплутати! Чомусь вся ця процедура нагадує мені роботу сервісного центру на виїзді. Десь біля мене крутяться двоє жіночок-техніків. Я ж пропоную їм зайнятися дрібним ремонтом апаратури і почати на тому заробляти. Але, міркуючи про себе, а згодом вголос, роблю висновок: це не настільки вигідна справа! Наприклад, ремонт тостерниці може обійтись у половину її вартости. То краще вже купити нову!

Дивлюсь на нерівне поле, з певними пагорбами, ярами, поодинокими рядами дерев і кущів та купою складеного хмизу, про яке давно вже знаю: треба спалити! Іду тим полем разом із батьком, аби нарешті її звести в купку попілу. Підходимо ближче, а це купа якихось торбів, схожих на військові рюкзаки. Батько каже: треба спалити! Я ж озираюсь і в стороні бачу ту купу з хмизом, до якого наближались, але так і не дійшли. Дивуюсь раптовій зміні подій. Батько поливає ті торби бензином і підпалює. Вони трохи горять і гаснуть. "Звісно ж, - міркую собі, - там є навіть фляги! Як їм горіти?" Пропоную батькові взяти гіллячки зі згаданої купи хмизу. Відмовляється. Вперся, що горітиме й так.

Тепер я в знайомому мені місці, яке не один раз приходило уві сні. (Асоціація з давно минулим, відпочинком у м. Дністровськ). Самотньо проходжу знайомими мені стежками біля лиману. Минаю туалет. Зауважую для себе, що пройшло вже бозна скільки років, а в ньому так і не стоять двері. Зустрічаюсь із батьком і розповідаю про враження.

P.S. Сон нагадує певні фрагменти роздумів і асоціацій, підкріплених зустріччю і розмовами з давним знайомим.