Сон 120224 "Чотирьохгранна монета"

Недалеко від дому (таке переконання) показую дружині малознайому їй вулицю, яка виходить на трамвайну зупинку, якою бувало раніше проїжджала в інший мікрорайон міста. (За всіма відчуттями події відбуваються у Польщі, хоча присутнє щось помежове з Україною). Навіть висловила інтерес до такої подорожі. Для себе настільки виразно уявив хитросплетіння вулиць і напрямків, наче подивився на друковану мапу міста. (Цікаво, що жодних асоціацій з містами, в яких я був чи жив, вона не мала). Тільки-но підходимо до зупинки, й одразу відзначаємо, що рушає з місця і їде начебто бажаний нам трамвай. Я ж кажу, що за цим трамваєм стоїть другий, але помиляюсь, це були вагони першого. Коротко очікуємо наступний. Сідаємо, але чомусь одразу не їдемо. Якийсь пасажир старшого віку просить мене подивитися на його монети, аби допоміг їх перерахувати і заплатити за проїзд. В одній руці тримаю приготовлені свої три злотих, другою рахую його: 50 грош, 10 грош, 20 грош... гоп, якась незнайома монета, на якій написано 32 злотих. Починаю розглядати уважніше: видно, якась ювілейна, з чеканкою якогось пам'ятника, має не зовсім круглу форму, а наближену округлостями до квадратної. Питаю в господаря: що за монета? Називає незнайоме мені слово, яке так само читаю на цій же монеті - видно, назва міста. Чомусь це слово віддалено нагадує слово "комунізм", так, якби "комунар", але звучить воно виключно в польському дусі та несе зі собою зовсім інше значення, трагічне, таке, як Катинь, Смоленськ - місця жертв репресованих поляків, що й підтверджується трагічним зображенням копії скульптури на монеті. Кажу цьому чоловіку: давайте я її у вас викуплю? Якщо хочете, за рахунок неї заплачу за проїзд? Помічаю його невизначеність: грубіших монет немає, а ця - майже декоративна - не розрахуєшся. Проявляю свою наполегливість, адже вже треба приймати рішення: поряд нас став кондуктор і просить розрахуватися. Працюючи на випередження, кажу, що розраховуюсь за двох. Так як в самого монета на три злотих була одна, розрахувався банківською карткою. Насамкінець пригадую свою колекцію монет, яку залишив в Україні і невідомо де поодинокі монети, які почав назбирувати, живучи в Польщі.

Сон 091118 "Ми прийшли... я пішов!"

Прийшли на якусь лекцію в невелику аудиторію. Нас мало бути небагато, але найшло чимало люду. Ми знаємо, що це у нас останній день і скоро всі мають роз'їхатись. Не до кінця ясно, що нас всіх об'єднує, так, наче якась спільна справа. Колега, з яким я сиджу за однією партою каже: "Давай обміняємось телефонами?" У значенні: їхніми номерами. Я не особливо й хотів, але кажу: "Добре!", - і виймаю свій телефон аби записати його номер, а він свій. Щось випадково натискаю на сенсорному екрані й видаляю існуючі контакти. Колега бачить це і коментує: "Так ти ж видалив усі номери?" Я подумки себе заспокоюю і кажу, що нічого страшного. Кажу: "Давай аркуш, запишемо на листок!" Він записує цифри "097" два рази, в стовпчик, так, наче знає, як має починатися мій мобільний номер. Просить диктувати далі, і я плутано йому називаю свій номер, прошу виправити якісь цифри. В результаті виходить так, що берусь за ручку і перезаписую свій номер начисто новим рядком нижче.
Йде лекція, на яку ми прийшли. Озираюсь на аудиторію і бачу, що суттєво поменшало народу. Дивно, на початку, як ми прийшли першими, присутніх було одиниці, потім всі "завалили" і тепер - доволі ріденько між рядами.
Посеред лекції маємо йти з колегою на автобус. Виходимо з аудиторії, як і всі до нас. У поведінці прочитувалась однозначність: прийшов час, тому ми йдемо!
Заходимо в автобус, деякий час їдемо разом, сидимо один проти одного. На якійсь зупинці колега сходить. Дивлюсь на порожнє сидіння, на якому він сидів, а там лежить монета. Беру її в руки, метал - сплав з міді, на одному звороті великими квадратними літерами написано СССР, напис подібний до тієї, якою був ще до монетної реформи, а на звороті, окрім декоративної цифри 5, профіль веселого ельфа з шапочкою і сопілкою в руках, сидячого на закарлючці з листком(!). Усі елементи чеканки неймовірно гарно переплетені в єдину композицію.
У мене зупинка на вихід. Виходжу з автобуса. Прямо біля зупинки стоїть пам'ятник, загальний образ якого є невиразним, але в переходах його фігури, на рівні моїх очей, наставлені різноманітні маленькі фігурки. Беру одну з них до рук, розглядаю. Це такі собі амоторські статуетки, які приносять різні люди саме до цього пам'ятника. Той, що був у моїх руках, це своєрідний корабель зліплений з глини, але не горизонтальної, а вертикальної форми, з вітрилом, спрямованим уверх. Якийсь геть незвичний образ. Розумію, що не варто затримуватись, а треба йти далі й дізнаватися за наступний автобус, розклад якого мені досі невідомий. У мене виникає відчуття, що я не в Україні, а в Польщі, хоча згадана зупинка є симбіозом двох, знайомих мені в Житомирі. В кількох кроках від пам'ятника стоїть кіоск, де я міг би довідатися за рейс і купити квиток. Жіночка дає роз'яснення, щодо розкладу руху наступних автобусів. Розумію, що в мене може виникнути багато часу, в залежності від варіацій в потрібному мені напрямку. Я такий, дивуючись передчасно від ймовірного бездіяння, мовив, не так для неї, як до себе: "Я... пішов!"