Сон 22-230126 "Незручне місце"

Якийсь многолюдний захід. Тепер з кимось із незнайомого мені міста виїжджаємо на велосипедах за його межі. По прямій дорозі доходимо до кругового перехрестя, на якому видніються напрямки подальшої дороги: Писковіце, Пижовіце, (третє забув). Розумію, що обрали неправильний шлях. Повертаємось, аби визначити маршрут. Вивчаю мапи виїзду з міста в різних ракурсах: зблизька, здалеку, на паперових носіях та на GPS. (Цей момент сну доволі цікавий, адже почав розуміти, що звичними дорогами на велосипедах нам їхати просто буде невигідно довше; наприклад, одна головна дорога йшла в ліс, там розверталась мало не до того ж місця, звідки треба було визначитись після згаданого перехрестя). Тепер довга розмова хто з нами їде ще. Утворився цілий "консиліум", який перетворився в повний бардак: багато лишніх розмов, незадоволеність, люди, яких узагалі не знаю, що впливало на процес прийняття рішення. Аби покинути це місто, мені вже не ясно чи взагалі я повертаюсь чи вже їхатиму не велосипедом, а якимсь автом.

22.01.26

Я в якійсь лікарні, що має актову залу, де відбуваються зібрання незнайомої мені релігійної громади. Подумки відзначаю незвичне поєднання таких структур. (Іронія буквальна). Зазираю до зали, що має вигляд амфітеатру, де починають збиратися люди, а десь там по середині зліва (поглядом від мене) сидить моя дружина. Прошу, аби вона мене побачила і підняла руку. Чую чийсь впізнаваний мені голос-вигук: здивування від моєї тут присутности. Раптом пригадую, що якраз десь вчора тут був із інших причин. (Схоже, на уривок забутого сну). Піднімаюсь, аби сісти поряд дружини, а там - малі та вузькі парти-лавки, так, що я зі своїм зростом міг би сидіти лише боком, зайнявши два місця. Думаю сісти біля неї на ряд нижче...

23.01.26

Сон 070918 "Під знаком розваг і бананів"

Я разом із дітьми в парку відпочинку і розваг. Сидимо на лавці і я багато жартую, разом із тим на мене з неба падає якась шкарубайка. Діти їдять банани і морозиво. Потім пішли на атракціон. Приходимо додому, жінка просить почистити їй пару бананів.

Сон 200518 "Недовершений фінал"

Палітурно-брошурувальні роботи. Я складаю книги: листок до листка, для подальшого степлерування та склеювання. Робота відбувається десь на межі, де закінчується цивілізація і починається природа: дорога, дерева, сонце. Я відходжу від столу і бачу, як вітер зриває листки набраних мною книг. Білі аркуші лежать, ворухаючись від повіву вітру, на траві, битій дорозі.

Я в якомусь приватному домі маю помити руки. Присутня якась перешкода, від якої я лише знаходжу давній кран, що сходив металевою трубою біля білої стіни. Видно, що цим краном дуже давно користувались, адже під ним не було ані води, ані слідів від калюж, ані раковини. Я відкрутив той кран і слухав, як спочатку зійде повітря, потім "проплюється" водою кольору певної давності, поки не піде така, що врешті зміг помити руки.

Наче та ж приватна хата. Такі ж білі стіні. Образ рідного діда і в той же час хтось каже, що це його похорони. Проходить вузьким коридором рідна тітка, що давно вже мешкає в Криму. Я собі подумки: точно похорони, адже минулого разу вона не могла купити квиток, аби встигнути приїхати вчасно, аби в останню путь провести свого батька.

Десь у місті, але погляд спрямований на те місце, звідки я відійшов від столу в першому фрагменті сну. Але там не стіл, а лавочка, на якій сидять двоє знайомих поетів, чимось схожі один на одного: Коцарев, а другого ніяк не міг пригадати за прізвищем. Зовні примітно бородатий із виголеними вусами. Я підходжу до них і вітаюсь. Перепитую прізвище, помиляючись у варіанті своєї догадки, на що той виправляє мене, щось на зразок: Дубови'й, Дубинський. І я так ствердно: точно, згадав!