Приїжджаємо машиною до вітрового млина, що знаходиться на красивому лоні природи, але прямої практичної функції не виконує. Це щось схоже на ресторан з натяком на лазню. Звертаю увагу на художньо викладені дрова. Мені подобається "картинка" з ними, зокрема гра світла і тіней, що простягаються від мене вглиб будови. Такий ефект утворюється завдяки якогось сяйва, що знаходиться за моєю спиною. Я відходжу так, аби сфотографувати ті дрова, щоб не падала моя тінь. Потім оцінюю красу власної тіні, що простягається до них, також фотографую і свою тінь. Потім фотографую тьмаво впізнаваних акторів. Серед яких один чоловік, що просить показати дорогу до Житомира. Розглядаюсь, а з ним ще двоє на своїх машинах. Просять показати дорогу. Ми дивимось по GPRS і їдемо, вони за нами. Мають поспішити, адже наш водій цієї миті виявився нетерплячим: швидко набирає швидкість і жене по трасі. 0446'
Їдемо всією родиною на якесь свято: я, дружина і діти. Під'їхали до головної дороги, зупинились, аби пройшли люди та проїхали машини. Тут я бачу давнього житомирського знайомого, поета та історика Юрія М., який іде з дитячою коляскою і дружиною по тій дорозі, на яку ми маємо виїхати. До коляски прив'язаний великий собака. Моя дружина розмовляє з кимось по телефону і я хочу їй зауважити, що бачу Ю.М. Виїжджаємо на дорогу, а тієї миті він відходить від коляски і дружини й іде кудись у сторону. За однією собакою побачив другу - меншу. Ми вирівнюємося і я бачу, що в них в колясці не дитина, а ще дві маленькі собаки. Проїхавшись трохи вперед і зустрівшись із ними очима, крізь скло добачив, що в тій же колясці, яка вже не просто дитяча, а цілий возик, сидить усміхнена та кучерява, як пудель Юлія С. Машиною став біля довгої колії, що йде за обрій - далі асфальту немає. Це місце - натяк на залізничну станцію, яка, можливо, була нею. Свідченням тому є поряд занедбана невелика споруда. Починаю про щось до них говорити. Жінка каже: "ми сходимо і далі підемо так!"
