Сон 040420 "Відвідини музею"

Після відвідин музею я повертаюсь до нього вже не сам, а з дружиною і ще однією людиною, яка хотіла б там побувати. Приходимо, а там черга: всі хочуть потрапити на оглядини. Я ж розумію, що вже кінець робочого дня і всі просто фізично не зможуть обійти та обдивитися те, що там є. Поза чергою дружина питає за абонемент, щось на зразок того, що за купленим квитком можна буде пройтись цим же музеєм наступного разу, навіть, за потреби, відвідати кілька разів. Знаючи це, люди сидять, аби потрапити й, хоча б частково, почати дивитися на те, що там є. У той же час мені треба відлучитися, аби зустрітися з поважною людиною в його власному домі. Тепер я там! (Важко пригадати "перехід": з однієї сторони я біля музею, а тепер - у домі, схожому на музей, наче від самого музею й не відходив). Мене зустрічає кілька людей з прислуги, які інформують, що скоро буде господар, а нині я можу спокійно прогулятися будинком, поки він не прийде. Я починаю ходити великими кімнатами, щоразу піднімаючись поверхом вище. Знаю, що десь на третьому поверсі знаходиться кабінет господаря, який, як і всі є відчинений. Коли я зайшов, побачив, що на дивані напівлежать і сплять двоє людей, видно, охоронці. Тоді нишком вийшов звідти, зосередившись на деталях попередніх кімнат-кабінетів, що йшли одна за одною. Навіть було підійшов до одного столу, подивився на відкриту тубу у вигляді ящика, аби зрозуміти, що там лежить. Було цікаво й до деталей побуту. Йду далі. Ось мене зустрічають двоє підлітків: хлопчик і дівчинка. Одразу подумалось, що це діти господаря. Видно, тілько-но приїхали. Їм до мене якось байдуже, від чого навіть здивувався. Моя самооцінка: я ж стороння тут людина! Разом із тим дивне відчуття музейности й, відповідно до нього, власної поведінки й інших. (Такої самооцінки або ж прикладів у реалі не існує). Йду далі. Ось зустрічаю ту саму прислугу, яка запросила мене в дім. Розповідають, що є два відвідувача, які гуляють всюди, навіть полізли в підвальне приміщення. Питають у мене експертної думки: як я це оцінюю? Але хтось з персоналу висловлює свої судження і побажання. Я ж даю людині виговоритись, не втручаючись у монолог. 0435'

Сон 080320 "Спішно / Недоспіху"

Донька років п'яти (суттєва різниця з реальністю). Я з дружиною і донькою відпочиваємо-працюємо десь на дачі, яка виражена великою територією на трьох господарів. У нас одна споруда, у них - в другому кінці садиби - дві інші. Десь у роботі обмінюємося своїми речами. Так одного разу вони позичили дитині жовтий халат, для мене - шпательок, ще якісь речі. Другим разом (фрагментом сну), вже була осінь, а я доньку покупав удома і дав їй згаданий халат. Вона мала витертись і так трохи проходити. Заношу до "сусідів" шпательок, а за мною вибігає на город донька. Дякую одній з господинь, а вона зауважує, що халат, що на дитині, її. Вибачаюсь і кажу, що є й інші речі. Дитина неправильно розуміє наш діалог і хоче вже скинути позичене: відкидає капюшон, а я дивлюсь: голова після купання - не висушена, на косах висять мало не цілі краплі, а на дворі - осінь. Пробую акуратно насварити, що в результаті може простудити голову, протягне шию, і вони будуть боліти. Дитина ображається і на сказане хоче вже плакати. "Сусідка" бачить сцену і додає, що "повертати речі недоспіху". 0200'

Фрагмент: У терміновому порядку надсилаю у Вайбері дві вакансії для дружини, які (в реальному житті, перед сном) зберіг у чернетці.

Сон 051219 "Алогічний вчинок"

У мене важлива поїздка, мета якої: подати документи. Завчасно куплений квиток на 9 годину ранку. Зараз на годиннику: за п'ятнадцять восьма. Я ж стою на зупинці й очікую на міський тролейбус, яким маю доїхати на автовокзал. Під'їжджають два транспортних засоби. З одного виходить водій і в розмові з кимось каже, що до кінцевої він доїжджає на 45 хв. Дивлюсь на годинник і розумію, що встигатиму. Озираюсь на другий тролейбус, що під'їхав першим, зокрема, його номер, розумію, що треба сідати на той, яким знаю точно, що доїду. В салон сідає останній пасажир, а я розумію, що моя сумка, що має бути на плечі, стоїть на зупинці, ближче до першого тролейбуса. Розумію, що не встигатиму її забрати і тролейбус вже рушатиме, роблю алогічний крок: заскочую з думкою про час, адже мені треба встигнути доїхати! Транспорт починає їхати й у салоні починаю розуміти всю трагічність ситуації: в тій сумці в мене документи, квиток на очікувану годину, ще й нічим розрахуватися, як до мене підійде кондуктор. Тролейбус завертає вліво, до приватного сектору (зміна маршруту: об'їжджає міст, на якому ремонт), а я вже думаю, як мені зійти, аби забрати сумку. Тисну на кнопку виклику до водія, але розумію, що зараз він іде на спуск і не зупиниться. За спуском короткий поворот, ще поворот... Якщо зійду, скільки ж ітиму пішки? Треба доїхати до першої зупинки і пересісти на зустрічний. У транспорті тісно, як у консервній банці. Я стою спиною до якоїсь дівчини середнього зросту. Відчуваю на спині її руки, якими вона витримує дистанцію до себе. Далі відчуваю щось незвичне: руки розпрямляються і огортають мене за талію. Цієї миті проходить кондуктор, якому хочу пояснити ситуацію, що не маю грошей, адже забув сумку на зупинці. Кондуктор, проштовхуючись між людьми, нічого не каже, навіть не дивиться на мене, рухаючись далі й розраховуючи тих, хто подає гроші. Я ж пробую розвернутися, аби побачити: що за незнайомка пробує до мене прихилитися, але мені так і не вдається. Опускаю її руки, аби пролізти вперед до виходу. По ту сторону дороги бачу зупинку у зворотньому напрямку. Отже, десь зараз буду вже сходити. 0250'

Я на курсах, де в паузі між роботою нас навчають робити монтаж. Колеги стали в чергу. Кожен має пройти практику за 10-15 хвилин. Стоїть кілька видів обладнання, яке треба буде спробувати зібрати. Я трохи запізнився, тому мені пару колег з черги кажуть, що я заслужив стати ближче до початку черги. Я йду і стаю. Хтось пробує обуритися, але йому наводять залізний аргумент, щось на зразок того, що я заслужив! Після чого обурення мовкає. Вчитель-практик для мене вигадує свій варіант роботи з тим обладнанням. Потім я іду з ним до іншого об'єкту, на цьому ж підприємстві. Сидимо й розмовляємо про роботу, навчання, чи бачив він на цьому заводі увесь виробничий процес?.. Відповів, що був лише у двух спорудах. Цікава мить: під час всіх тих подій відчув приємний запах парфумів, аж захотілося спитати: яка їх назва? - але не було в кого. Простий повів повітря. 0500'

Сон 281119 "Соціологія у поспіху"

Дружина готується завчасно на роботу. Питає: на котру мені? Я кажу й знову занурююсь у свої справи. Моя нова робота в якомусь технічному коледжі. Сьогодні я маю там прочитати першу лекцію з соціології. Я не поспішаю, знаю, що в мене ще є час. Дружина каже: "Чого ж ти сидиш? За 5 хв у мене початок пари!" Це мене оговтує і концентрує на проблемі: "Як же так? Дійсно, у мене обмаль часу!" Кажу: "Та тут не далеко! Йти з кількома зупинками тих самих п'ять хвилин!" Похапцем беру куртку, капелюх, виходжу з дому. По ходу вдягаюсь, сідаю на перший тролейбус у потрібному мені напрямку. Їду. І цієї миті я розумію, що забув вдома текст лекції. Що ж робити? Зосереджуюсь, міркуючи так: це перша пара, на ній я можу розглянути основні завдання дисципліни, наприклад: що вивчає соціологія? Про себе починаю формулювати базові тези: першу, другу, третю... Приходить усвідомлення, що моїх вільних знань на цілу пару не вистачить. 0220'