Сон 290326 "Переймання та відчуження"

Я з кимось обстукую стіни аби перевірити звукоізоляцію. Але усе почалось з того, що готується вистава, для якої пишу сценарій. Головною виконавецею є акторка (в реальному житті: літераторка та викладачка К.М., якось їй видавав окрім колективної ще й авторську поетичну збірку). Сценарій пишеться не перший день. (Пригадування забутого сну. Таке враження, що цей мотив вже снився пару днів тому, і як зараз, я так само працював над сценарієм, безпосередньо залучено до сцени). Дещо ця вистава нагадує за ідеями ту, яку робив для себе, як моновиставу: "Барикади на Хресті" за творчістю Юрка Ґудзя. Задум цього сценарію полягає в тому, що менша частина тексту читається не зі сцени, а іншими учасниками - з зали. Я також беру участь і зачитую певний уривок тексту: якби зачинаю першим апелювати до сценічного образу. На сцені переживається доля однієї жінки. Тлом стоїть певне багатоголосся інших (із зали), хто минає, бере участь, проходить повз в її житті. Працюючи над сценарієм не перший день, лише сьогодні усвідомив - цікаво, що саме в той момент, коли обстукував стіни на звукоізоляцію - що повного тексту я так і не маю, і всі учасники вистави фактично не мають на руках реплік, за якими вони б знали, коли беруть участь. Далі моя робота перетворюється на творця декорацій, якби завершення логічного продовження мого задуму. Тоді чомусь виникає необхідність вибудувати конструкцію двох зігнутих стел, що візуально мали б сприйматися якби з бетону. Для мене все це мало одне безперервне та зв'язне в єдине творення.

Знаходжусь в системі якоїсь структури, щось на зразок навчального закладу, але за віком не відчуваю себе парубком. Приходить команда, що всі ми маємо їхати на військове навчання, яке триватиме два тижні. Кожному хлопцю роздали папірці з нумерацією автобусів, якими кожен буде їхати. Наступного дня узяв свій наплічник і пішов до місця збору. Цікаво, що наснився саме Житомир, а місце - тролейбусна зупинка, що недалеко від облвійськомату, хоча за всіма іншими ознаками - це мала б бути Польща. Спостерігаю, як хлопці сідають у автобуси, як від'їжджають та під'їжджають один за одним чергові - зі системним інтервалом у часі. Спочатку уважно дивлюсь на їхню нумерацію, а згодом починаю відволікатися на інші речі, зокрема людей та їх поведінку. Так минає час, а я "пробуджуючись" з усвідомленням, що треба дивитись далі на ті автобуси. І раптом приходить усвідомлення: а чи був мій? Наступної миті приходить інше "осяяння", що я фактично не узяв необхідних речей: це ж поїздка не на один день, а на два тижні! Стою до тієї пори, поки не констатую, що людей як і автобусів більше не буде. Іду до головного, хто давав нам завдання їхати, та питаю в нього: чи був мій автобус, бо я так і не поїхав? Щось собі подивився і відповів, що начебто був, а про мене, схоже, забули. А коли буде щось відомо? Відповів:

- Jutro, rano nie będzie. 

Spijkenisse, Rotterdam, Нідерланди

Сни 22-251125 "Смак сцени"

Свіжоспечений хліб на роботі при електричних лотках. Хтось із співробітників нюхає і куштує цей хліб та дає незвичну оцінку, подібну на неологізм: "Пшенок", якби виділяючи "Ок" (за логікою до української мови мало б прозвучати "ПшонОк"). (Схоже, що така комбінація виникла під слуховим впливом двох мов російської та польської від колег із якими працюю, а також за часом події: приготування розсольника, в рецепті якого було пшоно (pęczak)).

22.11.25

Музейна тема: росіяни повертають предмети культури не більше ніж певна вага (невеликі за розмірами), а великі чомусь не хочуть.

Знову історична тема: плитка (кахлі) під живицею (схоже, що спогад з реалу, як росіяни ще віддавна крали у нас артефети з минулого, зокрема дотичних до Києва, Криму абощо - історично належне історії України).

-//-

Виникла фраза "Комплекс Меркель", яку почали уживати до тих, хто має серед політиків залежність від росії.

23.11.25

Після роботи: театр, де я серед інших учасників треную на сцені ушу. На наступний день колега мені розповідає, що є фото і стаття про те дійство.

24.11.25

Після мого виступу на сцені залишилось зачекати, як оголосять результати. Сиджу в глядацькій залі, навіть не звертаю увагу на сцену, але щось роблю руками... Подібне робив на сцені, закривши очі, та не звертаючи уваги на інших, хто на ній був. Тепер запрошують і хвалять мене, як переможця.

-//-

Ресторація для багатих. Хтось запрошує до столу поїсти. На столах лежать якісь невеличкі комплекти. Я дивлюсь: але нічого їстівного в тому не бачу. Тепер розумію, що ті комплекти - це тоненькі дольки, подібні до шоколаду. Мені пояснюють, що це незвичний ресторан: "тут їдять вітамінки". (Цікаво, що цей образ уві сні вже колись у мене був). За "вітамінками" розумію збалансоване харчування із супліментів дієти. Виникла думка: саме так харчуються багаті у вишуканих ресторанах. Далі спілкуюсь з якоюсь дівчиною, образ якої мені знайомий. Подібний тип обличчя зустрічав ув Україні та раз у Польщі, доволі рідкісний і милий образ.

25.11.25

Сон 110825 "Не так, як є"

З якимось колективом людей приходимо до якогось квартири, де люди в час нашого візиту проводять дивний обряд. Наче все на повному серйозі, а поклоняються якомусь невеликому срібному кулончику у формі пера до писання, якби прямого нігтика, з одного боку та обручем (мініперстнем) з другого. Незвична, важка до описання форма, та непрактична, але для когось доволі символічна. Дивлюсь на цей обряд уважніше і розумію, що це більше театральна вистава ніж ритуал. Все припиняється і нас запрошують сісти на стільці, що стояли попід стінами в тій же порожній кімнаті з лише одним тим предметом "культу", що лежав на невеликому столику. Я ще стою, коли вже всі сіли. Хтось питає за капці. Дивлюсь уважніше, а лише один з присутніх роззутий, коли всі в тому, в чому прийшли. Перепитую когось з хазяїв дійства: чи є капці? Відповідає, що тут всі ходять узуті. Я кажу, що вдома ходимо перевзутими. Виникає коротка словесна дискусія. Хтось каже: "А ми вдома взуті", - інші: "А ми перевзуваємось".

Сон 270625 "Час відліку: повернення"

Старий будинок з підвальними приміщеннями. Приміряю: якби робив ремонт на цеглі? Спочатку оглядаю якби свої приміщення, потім чужі, а потім в тому ж підвалі трапляю на СТО з негром, який прибирає і розмовляє польською. Потім потрапляю в приміщення з дивними речами, а в іншому - з цистернами і все якби під тим самим домом де живу.

Я з дітьми. Маємо відвідати лікаря. Знаю, що є потреба для сина саме по неврології. Певною мірою тішу себе, що як до одного не встиг потрапити, так тут якраз інший і в самий час. Зі мною задля компанії повнолітня донька. Сину, ще пару років і теж буде повнолітнім, але тут ми шукаємо саме дитяче відділення поліклініки, яке є частиною спільно із дорослими, які мають окремий вхід до цієї споруди (за логікою саме так, як і в реалі в рідному місті). Прийшли до лікаря, а там черга. Але тут раптом дивлюсь у вікно, і раптом (помилково) розумію, що чомусь потрапили у відділення для дорослих. Виходжу на вулицю, бачу паркан із артистичним колючим дротом. Тепер раптом розумію, що я помилився і це справді дитяче відділення. Повертаюсь, а донька вже у лікаря консультує брата і все на завершальному етапі. Заходжу в кабінет, а там купа родичів - двоюрідних братів і всі жартують, а під кінець дають лікареві презенти. Бачу коробки із солодощами, а хтось навіть гроші. Чую від когось цифру, якби на вушко 250. А той лікар, що їх тихо прийняв, підійшов до іншого і так само на вушко так, що я знову почув: 1000. Виходимо всі разом і тут я розумію, що бачу випадково багато давніх знайомих. А атмосфера така, що це вже не лікарня, а якесь культурне місце для виставок із виходом до театру. Розумію, що я вже не просто з двома дорослими дітьми, а ще маю третю - на руках. Раптом бачу знайому журналістку з телебачення. Приємно дивуюсь, вона мені теж. Скільки ж часу я не був у Житомирі... Атмосфера радісна в передчуттях якби початку театрального сезону. Та знайома після пригадувань і здивування побачивши мене, вирішує підійти вдруге і похвалити наскільки зараз місцевий театр став прогресивним.

Сон 18-211124 "Колективні танці"

З якоюсь невеликою групою пасажирів лечу в літаку. Десь відзначаю посеред цих людей свою мати. Хоча ми в небі, але до нас виходять два пілота. Один із них - мій двоюрідний брат М. (який зараз воює на фронті). Дивуюсь: чому пілоти тут?.. Схоже, що літак перебуває на автопілоті. Вони нас вітають і починається приємна з ними розмова. Чомусь усі присутні пасажири (до десятка осіб) не сидять, а стоять. Раптом літак раз-другий підтрясує і приємна розмова раптом спиняється: пілоти біжать до своєї кабіни.

181124

Приснився сон, який вирішив не записувати: доволі недопустима тема з моральної точки зору. Досі для мене залишається загадкою: чому уві сні з'являються переконання, що є неприпустимі при здоровому глузді (так би не вчинив у свідомому стані) і чому уві сні порушуються моральні норми? Апробації можливого на рівні фантазій? Може, значення образів незалежне від наповнення емоціями? 

191124

Перебуваю на якомусь святі. Бачу товариство жіночок за 50-60 років. Усі веселі та дещо огрядні. Починається музика і вони весело беруться за руки і всі починають танцювати. Таке видовище мені нагадує весілля, коли "розігріта" за столом публіка, втрачаючи скутість і комплекси, готова вже наповну йти в пляси. На моїх вустах тихо звучить слово польською мовою "wesele".

P.S. Якщо це від храпу, тоді зрозуміло звідки з'явився образ із музикою.

201124

Йду вулицею. Лише за подальшою логікою розвитку подій розумію, що це головна пішохідна вулиця рідного міста. Зустрічаю знайому С.Ш. (Г.) і пригадую, а вона мені анонсує, що зараз в театрі ляльок буде відбуватися прем'єра вистави за її сценарієм, а її чоловік є причетним до постановки. Раптом я пригадую, що цю причетність вже знав раніше, але чомусь призабув (в реалі: не знаю, як зараз, але раніше він займався обробкою граніту). Приязно ділимось привітаннями і я йду далі, по кількох кроках до театру, зазираючи у вікно, бачу якогось чоловіка, що сидить за комп'ютером, можливо, пультом. Припускаю, що це і є її чоловік, але чомусь все це мене не обходить і йду далі.

На якійсь дощечці, у вигляді перевернутої шахової дошки, намагаюсь рівно виставити якусь планку у вигляді дерев'яної лінійки, що рухається на залізних кульках, і це мені не вдається. В процесі виставляння ці кульки видають нудотний звук перекочування з місця на місце. Дружина (в реалі) штовхає мене в плече зі словами: "Досить хропіти!".

211124

Сон 220924 "Безнадійні наміри"

Я в батьківському домі. Просинаюсь і лягаю спати в знайомій з дитинства і юности кімнаті. Знаю, що мають приїхати в гості родичі, зокрема двоюрідні брати. (Відбувається повтор, коли встаю і знову лягаю спати в одному і тому ж ліжку. Звичні повтори сну, можливо, після перекидання на другий бік в реалі). Тепер очікуване стає явом: приїжджають гості. До мене в кімнату заходять і ми спілкуємось то один брат, а іншим днем - другий. (У мене багато двоюрідних братів, але ці - по батьковій лінії: один живе в Ізраїлі, а другий колись жив у Донецьку, а з початком окупації навіть його рідні батьки втратили з ним контакт). В розмові з ними я питаю: де оселилися, чи добре на новому місці? І все якби лише про те, що торкається побуту та комфорту. (Цікаво, що уві сні я кілька разів фіксую ранок - пробудження, вечір - лягаю спати). У якійсь черговій розмові двоюрідний брат підсумовує: "Бо це ж ми маємо бути великою родиною!" Я ж подумки саркастично і з гіркотою усміхаюсь з гри слів, коли останні слова якби недочуваю, знаючи, що родичі поприїжджали реально здалеку і такої зустрічі може більше й ніколи не бути: "Великою могилою".

Приїжджаю здалеку до дружини і спостерігаю за її новим життям. Чомусь ми опиняємось на вулиці, бо це є хитромудрою частиною її роботи, а сон вона проводить в місті під відкритим небом. Пора року - літо. Показує місце, де вона спить. Ось вже й наближається ніч і вона готується до сну (повтор, із процесом "лягати спати - просинатися", як і в попередньому сюжеті). Ліжко розкладає на землі під якоюсь огорожею. Світять напівтьмаво нічні ліхтарі. (Загалом, узагалі не напружує відсутність комфорту. Навіть не виникає уві сні такої думки). Ось вже і я планую лягти поряд, але нам перешкоджають якісь незвані молоді люди, які хитро себе поводять, як якісь крадії, але об'єктом їхнього інтересу є не ми, а якесь майно, що знаходиться навколо умовної території навколо нас. Ми чомусь перестеляємось на нове місце на пару метрів від того, де були, а згодом, заважаючи своїм ходінням, перестеляємося на друге, десь на метрів двадцять в сторону, через дорогу, але так і не лягаємо спати.

Маю в роботі такій перерив, що відвідую театр у період організаційного процесу постановки нової вистави. Якимось чином мене в цей процес затягує якась дівчина, з якою спілкувався по роду своєї діяльности. (Конкретика особи відсутня). У формальній обстановці театру (поза сценою, а в якійсь кімнаті), коли режисер визначав ролі, звернув на мене увагу, співставляючи з юним актором, якому присудив роль молодого для цієї дівчини. Навіть поставив мене поряд того хлопця і спробував оцінити нашу схожість, зокрема в зачісках, вишукуючи невеликі відмінності, зі словами: "Схоже, його (мова про мене) там стрижуть майже так само" ("там" - це якесь порівняння між стрижкою в Україні, і так би мовити "тут" - це в Польщі). Для себе зауважив, що на скроні того хлопця зроблено на волоссі рельєфні смужки у вигляді блискавки. (Схоже, що цей фрагмент нагадує про мій намір: як проснусь, обов'язково сьогодні постригтися). Якось раптово режисер призначає мені роль батька цієї дівчини. Про себе міркую: хоча театр мені подобається і зараз маю трохи вільного часу, але це ніяк не узгоджується з тим, що маю основну роботу, отож, усупереч його наміру, нічого з цього не вийде!

Руан (Rouen, Korny - Frenelles-en-Vexin), Франція 

Сон 100924 "Недоконаність виразити себе наповну"

Йду коридорами якоїсь телекомпанії. Мене огортає внутрішній настрій творчої атмосфери в цих стінах. Бачу людей, які мене не знають і загадково позирають на мене, адже тут бувають реально різні люди, а найчастіше - невипадкові, хтось щось мене питає, я відповідаю і йду далі, хтось інший уточнює до кого чи куди я йду. Відповідаю і заразом задаю уточнюючі питання. Приходжу на якусь студію, де знімають якесь не так телешоу, як показ аматорських колективів, то з дітьми, то з дорослими, які показують короткі театральні виступи. Я ж сідаю на вільне місце, яке розташоване було мало не першим перед виступаючими на сцені. Стільці для глядачів були розставлені в довільному порядку. Коли дійшло до підставної ситуації, коли запросили дівчину, а згодом незнайомого їй хлопця, і попросили виконати одне із завдань - поцілуватися, а це було в їхньому житті вперше, а самі були не зовсім так красавчики зовнішньо, як і в результаті почав виглядати їхній поцілунок, на цій зрежисованій кимось гидоті публічно встав і мовчки вийшов. Лише зараз звернув увагу, що вдячною публікою на такі сцени є якісь люди старшого віку, зокрема жінки та пенсіонери, а деякі з внуками. Вкотре оцінив гидотнійсть, вже "по другу сторону екрану". Як вийшов зі студії, зрозумів, що там забув свій одяг. Вирішив повернутися. Слава Богу, все завершилося. Заходжу і починаю забирати свої речі. З кожним новим предметом помічаю наступний і наступний. (Фіксації на тому, що я тут їх реально залишав - відсутня). Навіть побачив борсетку з гаманцем, яку точно б не знімав би з себе у публічному місці. Поки збирав речі, заходить розмова з образом не так людини, як подібного, але все ж таки від'ємного, до героя, з кінофільму "Володар перснів" - Ґолума з доволі великим ротом і густим рядом зубів. Він перший заводить розмову, починаючи з якихось дурниць. Я йому кажу одне, а він мене інше, кажу друге, а він зі мною сперечається, кажу третє, а він мене перекривлює. Врешті-решт гостро висловлюю якусь думку на якусь його тезу і йду, не звертаючи на нього більше уваги. "Йду так", що залишаюсь збирати свої речі в іншому кутку телестудії. Тут до розмови у продовження попередньої долучається якийсь чоловік інтелігентної зовнішньости. Починає мене допитувати щодо висловленої тези, що побачене мною на цій сцені не має належної режисури. Я і з ним також починаю сперечатися, згадуючи (з реалу) свого режисера, як фахову людину з критичним мисленням на сценічну творчість. В динамічній дискусії хочу швидко назвати його прізвище, але чітко називаю ім'я, якось непевно по-батькові, а прізвище наче як вилетіло з голови. Він, якби почувши буквально, питає: чи це той режисер, який зробив у такому-то місці то-то? Я кажу: ні! А в голові намагаюсь пригадати правильне прізвище. Подаю це так, наче він мене не розчув. Повторюю ПІБ ще раз, вже впевнено згадавши по-батькові, невиразно озвучивши прізвище. А він не перестає питати далі: А чи це не той, який поставив виставу таку-то й таку в Полтаві? Я знову ж йому заперечую і вже впевнено пригадавши прізвище, виразно і голосно починаю його повторювати й повторювати. Він знову починає мені щось так само інтелігентно припускати, наче він не те, що знає всіх режисерів в Україні, а навіть їх особисто. Це мене злить, адже він в моїх очах стає далеким від того, при кого йде мова. І тут вже коротко розповідаю фрагменти з його біографії і родинні зв'язки з тими людьми, яких він точно не знав і не знатиме. 

Тепер я йду по вулиці. В душі настрій творчого піднесення і відчуття кінечної нереалізованости. На цих емоціях виникає відчуття непевности в стабільних заробітках. Починається все з того, що я сьогодні обіцяв по рекомендації прийти на заявку і відремонтувати телевізор. Йдучи далі по дорозі, наступним пригадується, що я так "загрався" в різні роботи, що на основній давно не з'являвся (пригадуючи з реалу час, коли працював маркетологом), на цьому тлі пригадується інша робота (комбінація з реалу кількох інших, на яких пробував реалізувати себе, як менеджер, але так була організована основна праця, що "спочатку прояви себе, а потім ми тебе візьмемо на постійну роботу" - що я вже не знав, яке з усіх тих і є основним місцем роботи. Коли проснувся, "зітхнув", що в реалі я маю стабільну працю, а страхи про непевність у завтрашньому дні залишились в Україні.

Від фірми приходить звістка, що намічається нова поїздка за кордон. Надходить час ікс, коли дзвонить мені один з шефових фірми і каже, що все, пора! Дають інструкції, що маю зробити: поїхати в інше місто іншої країни, забрати майбутніх колег до Польщі, але не з остаточним поверненням, а одразу на новий об'єкт. І все це не просто десь, колись, а просто зараз. У мене не так паніка, як розгубленість, щодо такого раптового розвитку подій. Збираюсь, аби першим ділом зустріти, виходжу з дому, іду пішки, по дорозі вже розумію, що мав би взяти з собою, але ще не взяв. Дивлюсь на себе: так я ще не одягнений, як треба: пальто, а на ногах якісь нічні підштаники і все. Без документів, без гаманця... А чому ж я іду пішки на потяг, коли фірма мала б мені надати машину, аби все пришвидшити?

Руан (Rouen, Korny - Frenelles-en-Vexinі), Франція 

Сон 270224 "Зміна ролей"

Якби відбувається організація весілля сестри або щось веселе на зразок нього, якби - в харизматичній церкві. (Дещо з реалу). Події відбуваються у подвір'ї батьківського дому. До нього потроху починають приїжджати різні знаменитості. Як я зрозумів: переважно артисти естради та театру. В усій цій більшості я їх не знаю, але в своїх колах вони є доволі відомими. Зокрема приїжджає один з братів-близнюків, головних героїв радянського фільму "Електроніка". Він співак. Улюблений жанр - романси. Згадується, що родом він з півдня України, де зараз точаться бої, має там майно, яке захопила російська терористична армія. Сам у складних розгублених почуттях. Дивлячись на нього, я наче його колись бачив на сцені, але якось невпевнено. (В реалі нагадує якогось іншого рудого артиста, а з новин: один з головних героїв згаданого фільму, пішов служити на стороні російської окупаційної армії). Хтось його представляє і називає кілька доволі відомих пісень. Мені вони нічого не кажуть. Коли він вирішив заспівати, це вже не був якийсь романс, а сум і жаль за свого брата...

Не сказав би, що на дворі було холодно, але стежки були розчищені від снігу, зокрема за лазнею, куди не хотіли забігати чоловіки-артисти по малій нужді, коли туалет був зайнятий кимось... 

Приїжджаю зі своєю родиною на весілля до двоюрідного брата (який в реалі є на фронті, а для коректи розуміння: вже давно одружений і має троє дітей). Перед весіллям навіть без настроїв організаційного процесу. Раптом там для себе дізнаюся, що я не можу виїхати закордон. Подумки починаю краяти себе: чому я про це забув, що чоловікам заборонений виїзд? Шукаю розв'язання проблеми і усвідомлюю, що це патова ситуація: я маю винайману квартиру в Польщі; роботу, яка годує сім'ю; якщо жінка повернеться, вона все на собі не витягне...

Тепер, видно, на тлі попереднього сну, виникає якась гра, перед якою котик грався мишкою, а тепер, таке враження , що велика мишка грається з маленьким котиком. Цікава частина цієї гри: коли котик опиняється в полі зору, він з мультяшного образу перетворюється в живий, але доволі крихітне створіння.

З групою людей потрапляю на підприємство, на якому видають працівникам молоко в банках з отворами, до яких приставлені краники. Аби я це зрозумів, мені спочатку дали порожню банку, окремо краник і запропонували узяти молоко... Доволі цікава ідея! - подумав я.

Наче знаходжусь у театрі ляльок. Після виконання якоїсь роботи, мені, як старшому, ведуть показувати наступну роботу. Опускаємось сходами та йдемо коридорами, які вже конкретно нагадують якесь промислове підприємство. Приходимо до місця призначення: це очисні споруди, естетично облагороджені їх працівниками: вазони, декоративні стежки з бамбука на поверхні води. Наша задача до кінця дня почистити одну ділянку від сторонніх зелених заростей, моху та можливого мулу, який є в тому місці під водою. Пригадую свій досвід такої роботи (спогад з реалу), одразу вношу корективи. Знаю, що колегам це не сподобається. У цей же момент починають приходити різні гапи-керівники зі своїми інтересами, ідеями і порадами. Я прошу дати гумаки і спробувати зійти по воді до призначеного місця... Наче не так все й страшно, але робота справді не для працівників культури!

Сон 230823 "Підготовка до навчального року"

Дружина працевлаштувалась у новий навчальний заклад. З часом "підтягла" мене до його життя, так, що майже відчув себе на рівні з викладачами. Житлові умови були організовані так, що знаходились на території цього ж закладу. Якогось дня виходжу на балкон, який більше нагадує спільну терасу зі стільцями, як у театрі з видом на вікна учбових авдиторій. Сідаю на лавку в чому й був, як вийшов з дому, і дивлячись на будинок, бачу за його вікнами студентів, що сидять і уважно слухають кожен своїх вчителів. Дехто помічає мене. Я ж міркую, що дивно сиджу і так само виглядаю, а ще: мене всі тут сприймають трохи дивним, отож, це мене певною мірою виправдовує. Раптом за одними з вікон (окрема авдиторія) бачу усіх викладачів, які заслуховують доповідь моєї дружини. Навіть дещо чую, про що вони говорять. Розмова ведеться польською мовою. Хтось коротко відкоментовується російською... Виникає якесь замішання та невдоволення. Я чомусь вирішую узяти мольберт і піти до них, аби мовчки поставити якусь картину. По дорозі вирішую узяти якусь книгу. Під руки мені потрапляє щось на зразок "Камасутри"... З'являється донька, яка тримає в руках книгу "Преступление и наказание". Вирішую, що це саме те, що треба! І заходжу в ту авдиторію, де знаходяться вчителі, з мольбертом і книгою, мовчки ставлю десь обок і йду... 

P.S. Цікаво, що на днях донька взяла з бібліотеки книгу "Zbrodnia i kara", хоча уві сні тримала в руках російськомовну версію.

Сон 250223 "Творче оновлення"

240223 - Стикаюсь із максимальною бідністю в матеріалах, з яких маємо щось робити. Цей "мінімалізм" під впливом зовнішніх сил - вимушений крок. Поволі-поволі і всі починають звикати, розуміти, що так можливо і врешті-решт виглядає хоч не "на всі сто", а "достатньо". 0100'

250223 - Приводжу дружину в театр ляльок, який розбудовується та модернізується на ново. (Певні асоціації з давнім досвідом, але більшою мірою доволі віддалені, зокрема уві сні атмосфера відвідання театру більш душевна). Поки йдемо до основної зали - піднімаємося на три поверхи дерев'яними сходами. Другі сходинки доволі круті. Коментую: явно, що людям похилого віку та з інвалідністю не передбачено відвідування цього театру. Найцікавіше, сам процес зміни та наповнення очікуваною атмосферою вистави, поки розглядаєш стіни та оформлення. Хоча все ще в ремонті, але відвідування відкрите і можна бачити це перетворення. До атмосфери дерев'яного будинку, додається дерев'яне різьблене оформлення в стилі бароко з використанням природньої структури натурального дерева, зокрема візерунчасті образи із кори. Також стіни прикрашені дерев'яними полицями з книжками, між якими сидять ляльки - герої різних вистав. Поки ведуться ремонтні роботи, ці стелажі частково прикриті тканиною. Десь дружина із-за цікавости заторкує край тієї тканини, книжки злегка посовуються. Якась відвідувачка, схоже, що вчителька класу, який вела за собою, а йшла за нами, вирішила нас насварити за лишню зацікавленість. На таку реакцію лише усміхнулись і пішли далі. Заходимо в залу очікування, в якому вже присутні майбутні глядачі, і знову звіряю завершення попередньої і початок нової вистави. Кажу, що саме та, на яку мали піти, вже завершується, а починатиметься зовсім інша і на неї доведеться трохи зачекати. 0500'

P.S. За пару годин до сну, їздив з дружиною до магазину, аби закупити матеріали для декупажу, зокрема ниток, для виготовлення декоративних банок, овечок... Видно, що свідомість вихопила також певні образи, закладені у прикладних для творчости матеріалах, що були в продажу, зокрема пов'язані з деревом і тканиною.

Сон 301222 "Якість поверхні"

Приходжу на знайоме (уві сні) озеро на відпочинок, але зауважую, що вода в ньому впала десь на метр-два. Стали прозирати з дна певні елементи рельєфу та сторонніх форм, про які можна було лише здогадуватися. Все-таки вирішуємо (уві сні не має конкретики: із ким), що будемо відпочивати, адже більшою мірою сюди йшли погрітися на сонці, а не купатися. Тепер комусь пояснюю про причини, чому впала вода. Аргументую, що "тут на шльонську"всі озера є штучними, із неприроднім формуванням підвищення рівня води. Адже такий густонаселений регіон задля стратегічної безпеки потребує запаси води у будь-який час, навіть на майбутнє.

Беру участь у якійсь виставі. Роль другорядна: сидіти за святковим столом, спиною до глядачів із кількома іронічними репліками. На якомусь етапі виникло відчуття, що це зовсім як і не вистава, а збори колективу, в якому з поміж усього іншого директриса вирішила вичитати колегу, який сидів навпроти мене, в його неохайності. У той час, слухаючи мовчки ту балаканину, з нічого робити з чогось підручного почав складати на столі певні геометричні форми у вигляді споруд. На якомусь етапі ця директорка вирішила поставити мене за подібну "охайність" у приклад, підсилюючи свій монолог. По швидкому завершенню такої-не-такої вистави та того, як більшість працівників разом із директоркою розійшлись по домах, залишилось деяке число людей, які сумлінно вирішили дочекатися кінця робочого дня. Подіяла організаційна критика?.. Подивившись на цих дивних людей, вмикаю свій внутрішній пофіґізм, беру дитячу (за розмірами, але функціональну) гоночну машину попід руку, яку позичив у тимчасове користування, і "валю" на двір. Вже по дорозі, вирішую поставити це авто на проїжджу частину, щоб в нього сісти і вже поїхати додому, але помічаю поліцію на цивільних номерах, яка вичаювала порушників. Вирішив пройтись трохи далі, за ріг дороги. Вже за спиною за світлом фар помічаю, як когось вони затримують. Ховаюсь у напівтемряву повороту, пригадую якусь давню і знайому вуличку, ставлю машину на дорогу і готуюсь нею їхати. 0333'

Дітям даю завдання: поприбирати "гори" одягу, розкладені по "зручних кутках". (Намір із реальности трапляє у сон).

Йдучи детективним слідом, потрапляю у місце, в якому господар наодинці спеціально заморочує голову відвідувачам, але індивідуально до кожного, пригощаючи їх солодким вином, який забирає сили в ногах так просто звідси піти. Цікаво, що для цього є окрема кімната, оздоблена по-багатому, але із максимально натертою, а отже слизькою підлогою. Господар ходить по ній уміло, підносить вино в скляному посуді і не підсковзується. Разом із тим це місце є для презентації стильного взуття. По суті, це і є його основний бізнес. Щоб все це зрозуміти і розв'язати детективну історію, я мав потрапити в це місце, пройтись цією підлогою, мав мене напоїти, а я мав стати учасником презентації фірмового взуття. 0715'

Сон 031122 "В центрі уваги"

Приходжу в театр. (Таке залишкове відчуття, що мав бути не сам, а з дружиною). Вистава вже почалась, сідаю в темряві на вільне місце. Дивлюсь на себе, як і на присутніх, що біля мене, якось зі сторони. При локальному освітленні зі сторони сцени загальний образ та статичність нагадують образи давнього письменства на чорно-білих світлинах. Навіть виникає якесь усвідомлення, що біля мене знаходяться відомі сучасні письменники, такі, як Юрій Андрухович, але без конкретики. Раптом телефонує мати і приходить до мене з якоюсь передачею (якась торба зі свіжими фруктами та наїдками). Подумки про себе: "знову і не до місця зі своїми ініціативами!". Покидаю шановне товариство і йду до неї на вулицю.

Костьол. Сиджу серед прихожан. Якоїсь миті треба полагодити якийсь апарат і я проявляю ініціативу. Треба скласти дві частини одного цілого на чотири гвинтика. Іду ближче до кафедри і сідаю біля ксьондза праворуч. Розуміючи, що оригінальних болтиків немає, я дістаю невідь-звідки залізну коробку з асорті "гайка-гвинтик" і починаю шукати. (Така коробка, асоціативно нагадує подібну з реалу, яка стояла в діда у гаражі, якщо вірніше: велика банка з-під оселедця. Нині такі не продають). Перед цим свою присутність доповнюю анекдотом на запрошення ксьондза. Публіка сприймає позитивно. Вишукуючи в коробці потрібної довжини і товщини гвинтик, длубаюся-длубаюся, але так і не знаходжу бажаного розміру: є всі, а от такого, як мені треба - жодного. Даю подивитися на них ксьондзу, а виходить так, що він занурює своє обличчя прямо у металеву коробку з тим асорті. Його ніс набуває іржавого відтінку. На цей казус розповідаю публіці наступний анекдот. Одразу вибачаюсь за правдоподібність, адже в пам'яті залишилась лише загальна суть: отже, під час святкового дійства молодята прийшли до ксьондза з кремовим тортом, а він так низько подякував, що занурив свого носа прямо в його крем. Тепер вдруге публіка сприймає мій анекдот на позитиві і від цього моменту розумію дві речі: по-перше, для активного відвідування костьолу така позитивна атмосфера - це плюс, по-друге, безперервною увагою до себе витісняю самого ксьондза, а це - мінус. Вловивши, що розуміємо один одного з пів слова, припиняю свій гумор і вмовкаю. З'являється перерва і до ксьондза на розмову до окремої авдиторії приходить якась прихожанка. Не порушуючи приватности, покидаю приміщення і йду геть.

Сон 160722 "Незвичний театр"

Сон 150722
Готував і смажив деруни.
P.S. Наступного дня так у реальності і зробив: підготував, а донька їх зготувала.

Сон 160722
Разом із дружиною опиняємось у доволі незвичному театрі. Основний склад працівників - це молоді творчі люди, мало не любителі-аматори. Все відбувається доволі невимушено, у часопросторі сну стирається розуміння початку дійства. Представлення межує з театром ляльок, для показу використовуються якісь прозорі контейнери-шафи під склом, обличчям до глядача. Несподівано приходить усвідомлення, що реальність невимушеної розмови плавно перейшла в театральне дійство. (Складність опису цього сну така, що в самій реальності такого ще ніколи не зустрічав).

Сон 050222 "Несподівані миті"

Маю причетність до створення великих білих фігур (скульптури з дерева? глини? - детальність фрагменту сну не пригадується). Перебуваю між певною їхньою кількістю.

Опиняюсь у храмі, на якійсь чоловічій вечірці до десяти осіб. Усі вільно сидять за великим столом. Старший за статусом у кілька разів підходить до молитви. Хтось із молодих жартує, що таку вечірку можна перетворити у розвагу. Підтекст видає завбачлива усмішка. Головний (священнослужитель) встає і кудись відходить. За пару хвилин зі сторони "сцени" розкриваються куліси і храм перетворюється в театр: починає розігруватися веселе дійство, як на мене доволі душевне і на професійному рівні. За змістом далеке від храмових інсценізацій, більше схоже на дійство з елементами карнавалу... (Забута частина сну). Тепер я йду мокрою засніженою дорогою. Суцільна хляпа, але більше для автівок, що проїжджають поряд. Кожного разу по проїзду машини, з під її коліс розлітаються кавалки мокрого снігу і трапляють на мій одяг. На якомусь етапі дороги помічаю дерево з горобцями-синичками (важка ідентифікація). Починаю їх фотографувати. Перші світлини виходять вражаюче-гарними. Спочатку вибираю ракурси поодинокі, а згодом вмикаю безперервну фотозйомку і воджу рукою по межах галуззя дерева. Птахи спокійні, неполохливі. Якість світлин надихає до творчости.

Сон 280321 "Преображення"

Під час якоїсь творчої зустрічі знайомлюсь із дівчиною, яка має в собі ряд комплексів, загалом пов'язаних зі спробами подолати внутрішні стереотипи. Моя смілива поведінка є уособленням її протилежности. В якійсь не суть важливій розмові виходимо на тему: а слабо... прийти на вечірку до друзів у спідньому (майці і трусах)? Мені - ні, а для неї - це виклик. Домовляємось, що вона переступить себе і прийде. Знайомі були якісь її, що надавало б для неї більшої сміливости. От вже той день, я збираюсь із дому мало не в домовленому образі, в якому їхати треба буде крізь все місто. Біля мого дому (багатоквартирний будинок, який не викликає жодної асоціації з реальністю) місце зустрічі. Вона ж приходить у верхньому гламурно-вишуканому одязі та капелюсі, а під низом показує, що має, як і домовлено: спіднє. У мене вже виникають сумніви: може і мені вдягнутися краще, як виходити в місто? Вона погоджується і я повертаюсь у квартиру. Вдягаю джинсові штани, щось на верх. Тепер опиняюсь у місті, але сам. Знаю лише, що маю встигнути за годину побути десь там із нею і гайда додому - до дружини. Така поведінка явно викликатиме питання і підозри. Йдучи містом, бачу Бетмена, який в театралізованому образі на окремій платформі машини, яка їде, показує акробатичні трюки. Мене осяває: мені ж сьогодні показувати із ним спільний номер!.. А підготовка до нього мало не зараз. Хтось просто на вулиці дає мені каву і розповідає про її різну властивість, що пов'язана із міцністю і різний час дії. Та ж людина з натовпу кличе Н.М. (знайома, образ якої взагалі не має нічого спільного з театром, лише зі журналіським спортом, літературою та викладацькою діяльністю). Я поспіхом іду перевдягатися для участі у виставі. Місця для цього немає і я підходжу до якогось вуличного туалета, а у зв'язку, що він був зайнятий ізсередини, поспіхом починаю перевдягатися біля нього у новий одяг. 0545'

Сон 070321 "Творчі риси характеру"

Міркую: як і в який колір пофарбувати собі волосся? Іншим разом дивлюсь уже в дзеркало, а вже маю їх темно-рудого кольору. Згадую, як дивився в магазині поміж фарб на хну. (З реального). Оцінюю свою стрижку на дотик і відзначаю, що позаду ірокеза маю видовжене волосся.

Приїжджаю в театр (будинок культури) якогось віддаленого села. Сам захід присвячений поезії. Відзначаю, що цікава ініціатива дещо зекономити, перенісши ініціативу з міста. Тепер маю власні роздуми на цю тему. На сцені виступає дівчина-дитина в стилі важкого року. Доволі непогано, але ще не розспівана в текстах. Тепер я у ванній кімнаті (вбиральні) цього ж закладу. Виходжу на вулицю до автобуса і починаю приміряти до нього в різних місцях гідравлічні системи. Додатково міркую про запобіжники, раптом згадуючи про те, що набір із ними міг би купити в магазині "Biedronka". (Фрагмент з реального).

Сон 180919 "Чому так просто не жити й вам?"

На мосту стоять рядами стільці, як у театрі. Зараз тут хазяйнує якась незнайома мені дівчина. Оминувши її, поволі просуваюсь уперед, знаходжу приблизно свій ряд, заходжу, аби там знайти якісь речі, які залишив у скрині під стільцем. Це моя хованка. (Подібний сюжет уві сні вже зустрічався пару днів тому). Сон продовжується згадкою образу Ісуса Христа, так, наче вирваного з контексту побаченого фільму або прочитаної книжки. Ісус розповідає про майбутнє, як багато сімей будуть одружуватися між Америкою та Росією. І це призведе до того, що люди будуть і далі потопати в розкошах земного життя. І для аналогії, в порівняння з ними, ставить себе, зі словами: "Дивіться на моє життя. Я живу просто і всього вистачає. Чому так просто не жити й вам?" 0250'

Сон 120719 "Не все добре з роками"

Зустрічаю по дорозі дівчину, яка працює в ляльковому театрі. Згадую про себе, як і я колись там працював. Питаю: "Чи можна підійти до директора і поговорити по співпраці?" Каже, що він на місці. Я обіцяю сьогодні ж підійти. Приходжу, при дверях зустрічаю цивільну охорону, яка питає в мене до кого? Кажу: "До директора, по співпраці". Уточнюють: "Якій?" Продовжую: "Є представником заводу пакувальних матеріалів. Вам пропонували коробки?" Бачу, що людина не готова надати відповідь і розуміє, що варто пропустити. Заходжу в приміщення і потрапляю в гримерну, більше схожу на приватну перукарню. Тут же бачу згадану знайому, яка проявляє ініціативу зробити для мене екскурсію закладом: як все змінилося з того часу, коли я був тут востаннє, - але до того не доходить. Бачу однокласницю, а за короткий час директорку школи, в якій вчився. Так, як комусь про щось говорив, перериваю оповідь і додаю, а от і В.І., пам'ятаєте, як я у вас вчився? А подумки: "Як же можете пам'ятати такі деталі, коли за рік зі школи випускаються стільки дітей?" Зауважив, що тут працює одна моя однокласниця, а тут, гоп! - ще одна. Здаля: привіт-привіт! Слово за слово із приємними посмішками, а на завершення розмови материнські обійми і... о, боже: вона вирішила мене поцілувати в шию, провівши на останок язиком. Подумки: тьотя, ти чо?.. Вона йде, а я коментую при всіх її вчинок: "Видно, у бабуськи не все добре з роками!" - натякаючи на голову. Розумію, що потрапив у не той час, може, й не те місце: не одним клієнтом живе бізнес! Висловив намір піти, виказуючи останні репліки згаданій знайомій із вулиці. 0325'

Спортсмен, якого готують до бою: ось-ось і він вийде на ринг! Якийсь повнуватий китаєць шприцом наповнює якоюсь рідиною литкові м'язи тіла. Цей лікар спортсмену знайомий і, видно, робить таке з ним не перший раз. Я з кимось стою і спостерігаю за тим процесом. Спортсмену від того боляче і він, стиснувши зуби, тамує свій біль. Від того безперервного уколу то в одну ногу, то в іншу, видно, як вони аж набувають, як м'ячі. Потім, закінчивши роботу, китаєць прощається з тренером і спортсменом характерним національним жестом, склавши долоньки і опускаючи донизу голову. Тренер каже: "Пора!" І в реальному житті лунає для мене будильник.  0500'

Сон 280119 "Битися головою тут!"

Ми маємо підготуватися до роботи. Взяти електровізок і під'їхати до вказаного місця праці. Робота ускладнена певною відповідальністю, де ми мусимо вміти терпеливо чекати. Готуємося, працюємо. Процес роботи зайняв більше часу. Ждемо наступних вказівок. 0145'

Сучасний дім молитви. При вході до храму над дверима повісили табличку на латині, що означало: "Битися головою тут!" Це такий прийом, щоб не пускати до храму не своїх - високих. Бо всі з одного села - низенькі. Питає мене пастор: чи маю я власні двері і табличку, щоб над нею її повісити? А мені їх мати "в облом": користуюсь чужими. 0315'

Займався театральною діяльністю і був більш виснажений перед виходом на сцену, у порівнянні з роботою електромонтажника - тоді я засинав перед виступами, спираючись на перило. 0500'

Вранці, їдучи на роботу, згадав сон. Чи був він сьогоднішній або ж вчорашній, судити важко.
Я на одній з колишніх робіт. Зустрічаю колег і цікавлюсь, як запустили нову виробничу лінію? Чи все працює без збоїв? Як - у порівнянні зі старою?

Сон 280618 "Волею непереборних обставин..."

У студії телерадіокомпанії записують концерт. Мають пройти два заходи підряд. Я беру участь у театральній постановці, що має йти другою за чергою. Так, як я прийшов не сам, а разом із кількома глядачами завчасно, ми потрапили на концертний виступ виконавця авторських пісень. Я думав, що його пісні моїм супутнім не сподобаються, а виявилось навпаки: вони проявили до всього додатковий інтерес. Навіть у залі побільшало глядачів, аж так, що не було де сидіти. Я вирішив пересісти на другу сторону концертної зали, де були порожні місця, які не охоплювали ані світло, ані телевізійні камери. Підбирав слушний момент. Тоді ж виявилось, що один прожектор, який бив у очі, треба було переставити трохи далі, і я акуратно, в паузі виступу, перескочив на другу сторону, разом із тим переставивши його далі. У тій ситуації я почував себе доволі комфортно, спрацював як технічний працівник, це при тому що знав: у будь-якому випадку треба виграти трохи часу, аби оперативно підготуватися до нашого виступу. 0042'


Мав місяць вільного часу, аби не сидіти вдома, пішов на роботу. При оформленні не вказав, що матиму обмаль часу й муситиму в скорому часі звільнитися. Але так трапилось, що наприкінці моїх днів праці, підприємство оголосило, що самоліквідується. Запросили в кадровий відліл, аби я підписав документи на звільнення у зв'язку зі скороченням штату. Підглядаючи у документи, читаю написане узагалі не канцелярською мовою: "Молитвено просили звільнитися із займаної посади...", "Працівник звільнений волею непереборних обстанин..." 0430'