Сон 22-230126 "Незручне місце"

Якийсь многолюдний захід. Тепер з кимось із незнайомого мені міста виїжджаємо на велосипедах за його межі. По прямій дорозі доходимо до кругового перехрестя, на якому видніються напрямки подальшої дороги: Писковіце, Пижовіце, (третє забув). Розумію, що обрали неправильний шлях. Повертаємось, аби визначити маршрут. Вивчаю мапи виїзду з міста в різних ракурсах: зблизька, здалеку, на паперових носіях та на GPS. (Цей момент сну доволі цікавий, адже почав розуміти, що звичними дорогами на велосипедах нам їхати просто буде невигідно довше; наприклад, одна головна дорога йшла в ліс, там розверталась мало не до того ж місця, звідки треба було визначитись після згаданого перехрестя). Тепер довга розмова хто з нами їде ще. Утворився цілий "консиліум", який перетворився в повний бардак: багато лишніх розмов, незадоволеність, люди, яких узагалі не знаю, що впливало на процес прийняття рішення. Аби покинути це місто, мені вже не ясно чи взагалі я повертаюсь чи вже їхатиму не велосипедом, а якимсь автом.

22.01.26

Я в якійсь лікарні, що має актову залу, де відбуваються зібрання незнайомої мені релігійної громади. Подумки відзначаю незвичне поєднання таких структур. (Іронія буквальна). Зазираю до зали, що має вигляд амфітеатру, де починають збиратися люди, а десь там по середині зліва (поглядом від мене) сидить моя дружина. Прошу, аби вона мене побачила і підняла руку. Чую чийсь впізнаваний мені голос-вигук: здивування від моєї тут присутности. Раптом пригадую, що якраз десь вчора тут був із інших причин. (Схоже, на уривок забутого сну). Піднімаюсь, аби сісти поряд дружини, а там - малі та вузькі парти-лавки, так, що я зі своїм зростом міг би сидіти лише боком, зайнявши два місця. Думаю сісти біля неї на ряд нижче...

23.01.26

Сон 020123 "Розуміння та бачення «стежок»"

Бувають сни настільки нецікавими, неінформативними та тривалими у своїх повторах, що немає про що й писати. Намір про подібний запис одразу відкидається в сторону. Існують й інші причини, чому сни не бувають записаними, зокрема лінь, фізична втома, відсутність зацікавлення частиною власного життя. Хоча мій інтерес до снів останні п'ять років залишається стабільним, коригувати його може фізичний стан (тривалий робочий час, важка праця). Цього разу, у святкові дні, маю зворотній ефект: перевідпочинок, який так само не діє на сон, як для мене, позитивно. Отже, за відсутности повноцінного сюжету, фіксую, як тіло під час сну перебуває в стані неспокою: прагне, так би мовити, призабутого фізичного навантаження, від того сіпаються ноги, підкручують руки. Цей стан мені знайомий у момент, коли сильно хочу спати, а за хвилин п'ять-десять мене раптом пробуджують і після цього, виринувши в реальність, не в силах повернутися навспак у сон, хоча весь психо-фізичний стан в короткому часі до цього сильно того хотів. Таким чином доводиться змінювати дрібними порухами положення тіла, аби йому було зручно. Певною мірою такі дії впливають на сон, як і виникають із нього. З чого, як і починав цей запис, сновидіння набуває повторів. 

Цього разу снилося, що маю дві стежки, як два варіанта установки новорічної ялинки, хоча місце подій звужене до однієї кімнати. На якомусь етапі два варіанта для однієї ялинки перетворилося у два варіанта для двух. (Виникає певна асоціація з числом-образом "два кола" зі сну напередодні). Отже, з погляду інших, хто б дивився на мене зі сторони, тільки я маю розуміння і бачення цих "стежок", тим самим варіації: як знаходитимуться ці ялинки одна біля другої у визначеному просторі моєї уяви. Десь біля мене перебуває донька і мовчки спостерігає за моїм переставлянням тих ялинок. Сюжет повторюється і врешті-решт ніякого наповнення змістом собою не являє. (Нічний сон).

Опиняюсь у колективі довірених осіб Адольфа Гітлера. Розумію усю ситуацію та небезпеку цієї людини. З його поведінки виникає, що він мені максимально довіряє. Я ж розумію, що є тут біля нього пасивним агентом "з майбутнього", який "заліг на дно" до невизначеного часу "Х". Мушу бути свідком усіх тих злочинів, принаймні обговорення їхнього втілення. Знаходимось у такому великому приміщенні, де є ще одна "кімната", щось на зразок чи то концентраційної камери, чи то бункера, але цілковито зробленого з металу. Гітлер оптимістично розповідає, що там є всі зручності для існування, навіть книги... Тепер висловлює ідею, що хоче зібрати увесь оригінальний столовий посуд ув одному місці. І тут, нарапт, я бачу мапу росії і містечко на північному сході. Начебто там Гітлер вирішив зробити собі таку "колекцію". Шляхом кінематографічного наближення до мапи - зменшення масштабування, я потрапляю у те містечко. Хтось мені каже, що вона має віддавна свою оригінальність: там немає доріг, адже всюди існують вузькі стежки в доволі високій траві. Як підтвердження, бачу з висоти пташиного лету якусь людину, яка йде від кладовища такою вузькою "змійкою". (Ранковий сон).

Сон 161122 "Смерть в ім'я правди"

Криміналістична реставрація фрагментів воєнних подій невеличкого населенного пункту з кількома танками та жертвами. В ході слідства дуже важливою є деталізація подій. На якомусь етапі з'явилась суперечка: що робити зі знищеною військовою технікою (з примітного: мали рештки двох танків): як ставитися до факту її існування? Дійшло до сварки на підвищених тонах: представник старшого покоління хотів усе закопати в пісок, прямо на тому ж місці де вони й були - така "консервація" минулих подій для нього була б більш правдоподібною, а представник більш молодшого покоління: артефакти мають бути детально вивчені тут і зараз, без втрати жодного правдивої деталі, поки це можливо. В процесі сварки останній виходить на місце колишнього бою і, аби довести правоту та гостроту проблеми, скляною пляшкою розбиває собі голову, а від різаних ран помирає. 0245'

P.S. Перед сном пройшла в новинах інформація, що по Україні відбувся безпрецедентний масований обстріл ракетами з росії по критичній інфраструктурі, до ста одиниць, близько 70-ти збило ППО. Дві ракети впали на території Польщі. Разом із жертвами в Україні (влада не оприлюднює дані), в Польщі загинуло дві людини.

Сон 170721 "Нове місце"

Я з дружиною в якомусь навчальному закладі. По завершенню уроку дружина іде на перерву, а я маю переставити парту. Всі якісні миттєво розібрали інші учні, а мені лишилися гірші. Все вирішилось із тим, що в авдиторії, примикаючій до цієї, знайшов таку, як треба.

Сон 060520 "Обмежувальний знак: Могильне місце"

Важкі і складні стосунки з матір'ю, які закінчуються тим, що приїжджає до дому батько в дупль п'яний. (У реальному житті, при моїй давній пам'яті, таке траплялось одиничні рази). Зійшов з таксі, стоїть на одному місці і спілкується сам з собою. Коли ми до нього підходимо, він фокусується і більш конкретно адресує свої монологи. Картинка міняється і я опиняюсь на початку сну, після думки: а з чого все почалось? Тепер знаходжусь у знайомому мені парку, яким ходив у дитинстві до школи. В ньому є ділянки землі, покриті водою, що перетворюють дорогу на болотяні галявини. Є й інші проходи: між дерев, там вище і сухіше. Проходять біля таких пагорбів підлітки з мамами й проводять візуальну інспекцію. Ось на дереві висить якийсь обмежувальний знак, прикріплений до похиленої галузки. Діти стоять біля нього в тому проході дороги і активно його обговорюють. Я ж їх минаю. Хотів би щось сказати, але мовчу й іду далі. 0240'

У сусіда померла жінка. (Сам факт із реалу вихоплений десь із років 25 тому. Сусід - це старий фронтовик, а його жінка перед смертю вже кілька років була прикута до ліжка із-за хвороби). Вирішили вони (його родина) поховати її на власному городі. (Сон перенасинається разів зо три, поки я його записав. Врешті-решт міняється локація). Чомусь головну роль ув організації похорон відіграє мій батько. В результаті виходить так, що він, а не сусід, ховає її на порозі дому, в якій живе (в реалі - жила) баба Марія (його мама, моя бабуся). Я ж дивлюсь на все це відсторонено, хоча сама ідея мені не подобається. Поки він робив могилу, на якомусь етапі вирішив її переробити, а згодом, коли вже все завершив, висловив сумнів і запраг нових кардинальних змін. Дивлюсь на все це, а бетон уже залитий, асфальт укатаний (неакуратно, зі слідами від катка), могильна плита встановлена. Так, не зручно: аби зайти в хату, треба наступити на могилу. Але ж дивно все це! Мені ж тут не ходити? 0645'
P.S. Видно, образ "могильного місця" "перефразовано" вихоплений з кінофільму "14:11", переглянутого напередодні.

Сон 171019 "Місце "зайнято"!"

У мене є трохи вільного часу. Заходжу в торговий центр, у відділ де продають дитячий одяг та ще певний асортимент товарів, який більше міг би зацікавити жінок, аніж чоловіків. У відділі проходять якісь внутрішні збори серед продавців. Як зрозумів: розповідають про сервісний етикет та комунікацію з покупцем. Я проходжусь колом, зазираючи на товари та шукаючи дещо своє: "а раптом побачу!" Аби не було відчуття, що згаяв час, вирішив дещо купити: невеличку пляшечку мастила (видно зготовлену для швейних машин) та пару дитячих речей (з одягу) для сина. За час мого розглядання товару підійшла до мене продавець, аби проконсультувати. Насправді, поки я очікував, коли до мене хтось підійде, вибрав те, що хотів. Міркую собі: оце знову, як є гроші, купую все, що треба, без упину, а насамкінець стається: "Стоп машина! Ще трохи і грошей буде катма". Але те, що беру, в той же час є затребуваним! Іду на касу розраховуватись. Дістаю товари зі свого рюкзака. Показую, що нічого лишнього не взяв: товар доводилось, або тримати в руках, або класти в кошик, якого у них не було, тому - рюкзак. Явно, що сервіс до клієнта пасе давніх. Тепер я з колегами по роботі. Один з них схожий на актора Сергія Сівохо. Дістаю з рюкзака якийсь наїдок, термос із чаєм, даю йому, з приблизними словами: це краща їжа, аніж незрозуміла, якою доводиться запихатися на обіді. Він їсть, я відходжу. Як приходжу знову, бачу схвальний вираз обличчя на пропозицію мого варіанту обіду. 0230'

Офіс, у якому дівчина облюбовує робоче місце. Лунає дзвінок. До неї телефонує директорка. Чути короткі слова: "так", "зрозуміло"... Закінчуються раптовим: "А може я хочу на ваше місце?" Пауза. Щось вислуховує по телефону. Тепер встає і йде до згаданої керівниці. Інтрига тримається до кінця. Заходить у кабінет... У таких паузах міркую собі: всяке може бути, може шефиня хоче піти ще вище, а тут така нагода, коли на її місце вже підросли кадри?.. Директорка сидить за комп'ютером, напівбоком до візитерки. Просить підійти ближче. Каже: "Ти знаєш слова "такої-то" пісні?.. Нашого корпоративного гімну?" Бачить, що можлива "наступниця" посвяченою не була. Починає цитувати, паралельно набираючи слова на комп'ютері. Дівчина стоїть за нею і уважно дивиться на монітор. Раптом обриває спіч вигадкою, що "ваша сумочка у щось замастилась". На що власниця бере її до рук і коментує, як несерйозну подію, чомусь перекладаючи її з лівої сторони на праву: ближче до підлеглої. Зачитуючи слова гімну начебто засинає. Опускає голову на груди. Цієї ж миті спішно і справно дівчина залазить у її сумочку і виймає щось округлої форми, що вміщується в долоню. Як глядач, наче помічаю, як у пів ока директорка фіксує факт крадіжки, але незмінно залишається спати. Дівчина-"наступниця"-підлегла-візитерка-крадійка покидає кабінет. На обличчі вираз успіху: "На роботу можна вже не виходити! Пора шукати нове завдання!" Ця історія плавно перетікає в наступну розповідь, про любителя садомазо. Таке враження, що хтось читає/розповідає/показує мені документальну кримінальну хроніку. Новий "мініфільм" починається зі слів: "Він не знає у що ув'язався! Від неї живим ніхто не уходить". Картинка, де відкриваються розсувні ворота вгору. З'являється повнувата жіночка, обвішана всілякими ритуальними атрибутами, із певною пофіґістичністю на обличчі та жуйкою в роті... Десь за одягом віддалено нагадуючи ромку. Тепер кадр, де показують скрученого чоловіка, з довірливим поглядом, зі свіжо проколотим носом у двох симетричних місцях, крізь які стирчать серповидні палички. Продовжується кадр із німою сценою героїні, яка обриває мовчання словами: "Ну, почнемо!..". 0405'

Людина сідає позаду водія, в другому ряду буса. Займає місце, на яке розразовував хтось інший. У когось виникає питання: чому так? Другий аргументує, що це не випадково, адже це пов'язано з тим, що щойно було придбано в магазині, а людина, яка сидить на тому місці, тримає це в руках. Розвіюючи таким аргументом необґрунтовані обрáзи, й тим самим закриваючи питання. 0500'

Сон 041019 "Погоня припинилась. За нами приплив великий човен!"

Я з сестрою перебуваю на острові-замку, який знаходиться посеред води (море? океан? - важко оцінити). За нами йде погоня. Ми піднімаємось на горище тієї споруди. Відповідно до архітектури, світло сонця потрапляє до середини приміщень. Усе доволі просторо, але заставлено якимись давніми речами. Я іду вкінець зали, помічаю якийсь свій одяг, який носив  доволі давно. Одні речі були складені, інші - лежали  розвішаними на якісь предмети, наприклад, чорне пальто, в якому відходив не одну зиму. Вирішив за ним заховатися, а там так гарно, відкрите вікно з простором на водний простір. Минає трохи часу й до мене підходить сестра. Інформує, що погоня припинилась. За нами приплив великий човен (катер? корабель?), але на ньому, як для нас - одне місце. І тут вона починає жалітися: як то буде? Їй же треба бути обов'язково в четвер на якомусь заході! Що робити? Я ж заспокоюю, що не треба хвилюватися. Невже на тому човні не буде хоча б місця, аби я міг там принаймні постояти? 2343'

Сон 120919 "Військово-цивільний стан"

Йдучи по своїх справах, посеред білого дня, десь у парковій зоні польського міста, хтось навісив на мене рушницю. Одразу відчув її важкість. Озираюсь, а хлопці де-не-де з ними вже ходять. Припустив, що зараз відбуваються військові навчаня серед цивільного населення. Зустрічаю по дорозі колегу з роботи В., а йому теж накинули таку ж рушницю. Дуже кортить них позбутися. Минаємо знайому ділянку дороги, а я кажу: "А пам'ятаєш, як я вдруге приїхав до Польщі, тебе зустрів у цьому місці? Віддаля гукнув до тебе: "В., невже це ти?.." А ти б так і минув, не примітивши мене в стороні, простуючи дорогою далі". Спогади спогадами, а йдемо далі. Міркую собі: дивне нав'язування зброї посеред вулиці, це при тому, що я українець і не маю жодного стосунку до їхньої уявної мобілізації. Побачили магазин і вирішили до нього зайти, аби там запитати за військово-цивільний стан і віддати рушниці. Як тільки почали говорити з продавчинею, як раптом мене осяває: "А давай постріляємо?! Це ж пневматична рушниця!" (Таке переконання). Запитую в продавчині: "Чи можна?" Вона ж каже: "Так, аби було для інших безпечно!" Виходимо і йдемо десь на пагорб в сторону якогось каміння, гаражів та дерев. Минаємо смітник, а на ньому тліє якесь сміття. Примітив, як В. оперативненько пішов уперед, а я раптом наступаю на якесь гаряче тління. Від того з лівої ноги спадає гумовий капець. Хочу підхопити його ногою - не можу - гаряче. Забираю руками, а він від температури помалів і скрутився, так, що вже не можна його використати за призначенням. 0500'

Сон 310319 "Художня школа. Охорона"

Забираю доньку з художньої школи. Яка територіально знаходиться не на звиклому мені місці, а біля бенедиктинського костелу. (Цікаво, що вві сні самої храмової споруди не існує - я її не бачу і про неї не думаю. На саме сприйняття місця, звідки ми маємо йти, вказують об'єкти поряд. Біля школи зібралися працівники закладу: чоловіче коло з чотирьох-п'яти осіб. Обмінюються короткими фразами, їм того достатньо, аби розуміти один одного. Деякі з них прощаються і йдуть. День сонячний, по-весняному теплий. Мою увагу привертає один чоловік, який має ваду в вимові й певну йому розкоординованість рухів.

- Хто він є? - Питаю в когось із тих чоловіків, що залишилися.
- Колишній військовий!.. Але, який, (називає когось по імені), він військовий? - І починає наводити якісь висновки. Чи з іронією, чи на повному серйозі додаючи. - В голові в нього точно якась пластина... Взагалі-то він працює охоронцем у цій школі. - Останніми словами здивувавши мене повністю.
Пригадую, як дивився на нього зблизька, зокрема на лису голову. Чомусь запам'яталась неголена шия. Дивлюсь услід того чоловіка, як він акуратно і незвично, як для здорової людини ходить.
Про себе відзначаю, яка ж у них може бути платня, що на таку роботу йдуть, а їх беруть, такого штибу: хоча б він собі міг давати раду, а тут, доручають охороняти цілий заклад! 0424'

Сон 141018 "Організація приватного простору"

Я з якоюсь незнайомою дівчиною в історичному місці. Якась ніша, в якій можна посидіти. До того місця заходять і виходять чужі люди. Всім цікаво подивитися, що тут є.

Я в якомусь людному хостелі. Багато просторих кімнат, але заставлених ліжками, десь на вісім-десять чоловік. Хожу по приміщеннях, шукаю туалет. Заходжу в одну кімнату, другу, третю - біля кожного ліжка стоїть білий унітаз і немає незалежного, такого, який би не був приписаний до когось. Врешті знаходжу кілька вільних "місць", але, видно, що все одно не спеціалізованих під традиційну вбиральню.

Збираю речі. Дивлюсь, що брати з собою, а що залишити. Дещо з харчів доїдаю, дещо відкладаю з собою, дещо думаю залишити, як приїду. Згадую про вазони, думаю: чому я їх колись навіз стільки? Деякі з них переставляю, дивлюсь, як вони гарно підросли. Але про себе вирішую: залишити хазяйці. На холодильнику бачу новорічні подарунки, зокрема цукерки різних видів та у великих упаковках. Вирішую їх залишити в другій торбі, що зберігатиметься до мого приїзду аж до нового Нового року, адже цьогорічну зустріч вони "успішно" пролежали і ніхто їх так і не зачепив.