Дзвонять з роботи і переказують мені, що маю зустрітися з чоловіком, аби йому допомогти вирішити питання оплати за комунікації (без конкретики: телефон, інтернет, інші комунальні послуги). Я наче працюю на фірмі, яка до цього має не пряме відношення (комбінований спогад з двох різних місць роботи). Дивлюсь на годинник: 12:00. (З реалу: час, коли зараз сходжу на обід). Зустрічаю цю людину, а вона на вигляд як сильно зайнята, починає: "маю дещо взяти вдома", "а тепер підемо ще туди", "а згодом підемо за адресою платити". Спочатку не зрозумів, що він так водить мене: дома бере якісь гроші, потім веде до іншої сім'ї, там веде розмову з вулиці через відсутнє вікно аж до рівня підлоги, що з нього падає якась дитина, наче і його, а я встигаю її зловити, підставивши коліно до стіни. У мене тільки починають виникати питання: він живе на дві родини? При тому, що одна близько другої мало не на сусідній вулиці? Нарешті ідемо до тієї фірми платити. Я там маю бути перший раз у житті, про що йому й кажу. Він каже, що так само знає де вони знаходяться, але так туди й не дійшов (лукавив). Зустрічаємо ще одного чоловіка, який туди йде. (Загалом, асоціації з будинками і вуличками нагадують рідне місто). Та контора знаходиться недалеко, у п'ятиповерховому будинку, в одній із помешкань. Приходимо туди, а це якийсь не такий будинок, який я очікував побачити. Написана назва контори, але так, що напис фарбою майже змився від погодніх умов. (Давні асоціації з реалу, коли в занедбаному будинку існувало лише кілька фірм). По дорозі цей чоловік дає мені гроші монетами і каже, що це та сума, що треба заплатити, і ділить її: це заплатити там за послуги, а ще заплатити там, за щось інше. Кладу в різні кишені, навіть не перераховуючи. Підходимо до тих дверей, а він притримує двері і каже, що тут нас зачекає. Заходимо в будинок, піднімаємось сходами, потім стрілочка вказує, що до тієї фірми ми маємо вийти на іншу сторону будинку. Якісь сходи, які ведуть у нікуди - глуха стіна, але поряд якийсь прийом, переходимо через нього і тепер починаємо сходами спускатися. Дивлячись на стіни і те, що все тут "убито", розумію, що це вже ніякий не житловий будинок, навіть не місце для офісу. Навіть якесь старе устаткування, яке припало пилом і стояло вже чорним, поставило в моїй уяві остаточну крапку: тут цієї фірми немає. Виходимо на двір, а там дитячий садочок: тепер, як "розуміємо", тут знаходиться ця контора. До нас долучається якийсь чоловік з правоохоронних органів, аби проконтролювати оплату. Трохи очікуємо назовні. До нас підходять якісь співробітниці цього закладу. Одна з них в короткій розмові сміється так, що показує свої нерівні зуби нижньої щелепи (виникає враження, що я її десь уже бачив, але без конкретики). Тепер нам кажуть іти у зовсім інше місце. Правоохоронних виявився ще той говорун! Підозрюю, що тут вже щось не так. Вирішую ще раз подивитися в кишені та порахувати гроші, які він дав: а це якийсь нещасний дріб'язок. Я навіть не знаю, яку ж суму він винен до оплати? Серед цих монет дві, якими узагалі я не розрахуюсь: треба злоті, а тут 5 лей, та 5 гривень, але остання монета в ексклюзивному виконанні - тематична та з позолотою. Вирішую йому обміняти їх на 10 злотих, що мав купюрою. Незвичні монети - колекціоную. Коментую це знайомому, якого зустрів ще на початку такої подорожі. Подумки про себе: гарно той чоловік "зістрибнув" від відповідальности, але таким був переконливим, зайнятим, балакучим "ні про ніщо", показово відкритим, а як виявилось - хитрим, який вже біля того будинку знав: фірми такої давно в тому місці не має, а підемо ми так далеко, що він нас вже не побачить, тому чемно притримав двері та пообіцяв нас дочекатися. Дзуськи! На тому сон і завершується. Нікуди таки й не дійшли.
Просинаюсь у домі баби Марії, встаю з ліжка і невідь-звідки мене обсідають оси. (Образ із реалу: будинок у якому зараз живу, будучи у відрядженні, має на даху гніздо ос, які поодиноко залітають і вилітають до моєї кімнати з вулиці). Їх так багато, що навіть треба обережно рухати руками. Я думаю про задимлення, яке оси не люблять, і в цей же момент бачу, як з вентиляційної решітки (в реалу - немає такого) починає набігати якийсь дим. Міркую собі: чому ж вони не кусають, а лагідно по мені повзають? І мені пригадується, що після купання, перед сном користувався дезодорантом. Видно, що він їм сподобався. Раптом чую на дворі алярм. Вибігаю на вулицю. В цей момент "перемикання" моєї уваги оси кудись зникають, навіть здивувався куди? Перед домом бігають батьки, а з під даху розсіюється дим. Встановлена сирена сигналізує двома червоними кольорами, подібний до таких, що ставлять на переїздах. (Без продовження).
Їду своєю машиною, поряд дружина. Дорога пряма, тому швидкість відповідна. Чомусь я повертаюсь сидінням у ліву сторону і керую правою рукою. Краєм правого ока дивлюсь на дорогу. На якомусь етапі переїжджаємо одне перехрестя, дорога звужується, за ним друге і раптом тупик у зелені ворота. Міцно тисну на гальмо і зупиняюсь прямо перед ними. Міркую: яка безвідповідальність: навіть не дивився на знаки, що супроводжували перехрестя і вказували на тупик. Виходжу з машини і пригадую, що я вже тут був (знову, як буває в снах, образ з реалу не знайомий, отже, снився в якомусь забутому сні): трохи пройтись назад і ми будемо на місці призначення.
Пітешті, Міовені, Румунія
