Якийсь динамічний сюжет, де мене задушили дверима до автобуса. Проснувся від того, як калатає серце, наче при перегляді фільму жахів.
Виходжу з дому в магазин. Купую солодке та дольки тортика. Касирка каже, що все по 5. Заходжу в кав'ярню, п'ю чай. Якась дівчина проявляє до мене інтерес. Якийсь діалог, який без відповіді обриваю і йду по-англійськи. Подумки: до чого це все? - у мене ж сім'я! Обходжу квартал та поветаюсь, аби забрати куплений тортик, а там моя дружина... Хтось питає за чашечку...
Події відбуваються у першому домі, який знімали сім'єю в Польщі. Приходять гості-працівники, а я в кімнаті, що нагадує майстерню. Вона широка, трохи недомітана з останнього разу. Берусь поприбирати грубе, а дрібне попилососити. Тепер ми на вулиці. Колега (без конкретики) каже, що немає де замонтувати елекричну коробку. Дивлюсь уважніше, а мова йде про дивну округлу споруду, виконану з бетону, що дещо нагадує льох. (Тут виникає спогад про забутий сон). Знаю, як його робили на замовлення клієнта, з бетонованим дахом, що складається з двох частин. Саме там колега виявив локальну проблему для замонтування електричної коробки. Бетон у тому місці був крихкий та осипався. Пригадую, як колись ми завершили його будівництво на половині даху. Зокрема чомусь увага прикипіла до дивного кріплення на шурупах, що тримало ту крівлю.
P.S. Загалом сон був неспокійним, з частими пробудженнями і коротким - до 5 годин, саме тому й химерним за логікою подій.
Spijkenisse, Rotterdam, Нідерланди



