Сон 150420 "Грандіозний ремонт"

Релігійне місце, нетипове для проведення молитовних зборів. Веде їх чорнява жіночка (знайома мені людина з реального життя, на відміну: я для неї). Навіть здивувався, коли її там побачив. Читала зборам, які стояли колом разом із нею, якусь проповідь. Все виглядало настільки серйозно, що відчув певний збій шаблонів, адже її трохи знаю, як чиновника середньої ланки з доволі раціональними поглядами. Серед того кола людей побачив ще кількох знайомих, серед яких відеооператора О.Ц., який знімував захід (знайома раніше робота, з подібним релігійний ухилом). Мені настільки це виявилось диким, що я розвернувся і пішов геть.

Виходжу на площу рідного міста, а там грандіозний ремонт. (За певними елементами архітектури нагадує мені Київ, а не Житомир). Історична частина. Нерівномірно, по неймовірно-великій території розкидані по піску масивні каміння, що розміром нагадують колишні стіни та підмурки будівель. Про себе міркую: як сильно змінилось місто! Присутні деякі ділянки відремонтованого, мені знайомого ще з минулого року (таке переконання уві сні). Виникає бажання все це засвітлувати. Певною мірою навіть прицінююсь у деяких ракурсах, але все настільки масштабно! (Цікаво, що вві сні я навіть не відзначив, що ремонт ведеться без огородження території, адже все можна назвати будівельним майданчиком, а проєкт - генеральним планом). На відремонтованому майданчику граються діти. Маленька дівчина просить з нею поприсідати, а сама голенька, лише має верхню сорочину. Я поряд з нею великий дядько.
- Ти думаєш, у мене це вийде? - питаю в неї. - Зумію, зумію! - заспокоюю її.
Взявшись за руки, на тому ж дитячому майданчику починаємо присідати, набираючи швидкість, яку задає сама дитина.
- У тебе є тато? - питаю в неї.
- ... (Мовчить).
Поряд мене стоїть моя донька. Я щось коментую за цю дівчину.
Потім образ дитини міняється: тепер це не дівчинка, а якийсь малий хлопець, якого можна навіть узяти на руки. Що і роблю. Щиро спілкуюсь, наче з власною дитиною. Дивлюсь на нього і прочитую за певними рисами обличчя майбутній характер, який мене насторожує. Аби проговорити з ним позитивні вектори в подальшому житті, кажу до нього:
- Обіцяй, малий, що будеш хорошою людиною!
Тріпоче головою у знак згоди і додає:
- Мені дуже сподобалось! - у значенні "батьківської" розмови, яку я з ним мав.
0455'

Сон 100619 "Дорога в Китай"

Я з одним хлопцем знаходжусь у Китаї. (Віддалена думка: заїхали туди зі сторони Росії, через Сибір). Ми по якійсь програмі відвідуємо навчальний заклад, в якому нам мають вручити грамоти. З клопотанням за того хлопця я підходжу до свого наукового керівника. Він дієстає ще незаповнені грамоти, питає в нього: за які заслуги? Він каже. Я ж собі міркую, що в мене має бути написано "літературознавство". По всіх подіях (не фіксовані в пам'яті) ми повертаємось в Україну. Дорога. Дивний автобус-машина з відкритим верхом, так наче військовий УАЗ. Сідаю за кермо, так, що це зовсім не воно, а бутафорія. Водій сидить позаду, десь в другому чи третьому ряду. Раптом бачу, що йдуть китайські студенти, аби сісти до цього ж "буса". Їх так чисельно, що навіть стає лячно уявити: як вони всі можуть тут поміститися? Пересідаю на друге сидіння спереду, справа. Там теж є кермо, таке ж неактуальне, але віздначив для себе, що панель піднята вище за попереднє сидіння. Китайський провідник починає говорити російською, але в нього є дефект у мові, своєрідне "тс-тс-тс". Певна аналогія з незвичною хворобою головної героїні з індійського фільму: "Я - вчителька".
Після того, як запитав у нього: чи далеко їздять на цьому транспорті діти? - починає розповідати напарнику, як нам їхати далі. Ми залишаємось самі посеред великої вулиці або ж великої спустошеної площі, яка асоціюється більше зі степом чи пустелею.
Недалеко від цього місця автовокзал. На вулиці - зачинений, є каса, яка працює під землею, а є термінал, де можна купити квитки самостійно: тут же! Напарник побіг вниз - до каси, а я поки залишився зверху, але подумую спуститися до нього і сказати, що простіше нам буде взяти квитки в терміналі. 0455'

Сон 131218 "Подорож у знайомі місця"

Хтось чистить рибу. Наче знаю, що вона морська, а дивлюсь - карась. У мене в тому контексті виникає мовна гра з прийменниками (чомусь запам'яталося саме з акцентом на них), щось на зразок: через карася, з (морською) рибою.

Я з двоюрідним братом гуляю по місту Донецьку. Він проводить мене різними вуличками і парковими зонами. Ось сходи, де треба перейти до якогось будинку, основа якого стоїть нижче нашого рівня. Він думає, що я йтиму перший, і руками показує на сходи, що йдуть донизу із заворотом вправо, але даю зрозуміти, що дороги не знаю, то нехай як вів, так веде й далі. По спуску і маленькому підйому починаю впізнавати знайомі місця: я це вже десь бачив! Зокрема гаражі вибудувані скупчено з білої цегли з заїздом із різних сторін. Кажу брату, що колись я вже тут був. Можливо, навіть подумалось, що уві сні, але ж той сон і що в ньому було пригадав майже весь! Десь закроїлась думка: як же я перетнув лінію розмежування із зоною АТО (ООС)? Мені хочеться подивитися на той гараж, біля якого я був минулого разу. Піднімаємось на бетонований дах усіх гаражів. Кажу брату, що я тут був уві сні. Над гаражами надбудова: стоїть сарай, двері в ньому лише прикриті, не замкнені. Відхиливши їх і зайшовши всередину, побачили купу дощок, закладену між ними косу, що визирала кінчиком леза, якісь предмети для прибирання двору, але усе здалось мені трохи забільшим, ніж звиклі для нас речі, так, наче "прибиральником" був якийсь чоловік-велетень. Перед сараєм побачили два своєрідних столика, зроблених на витяжних трубах, на яких у чудернацьких коробках були приховані перука кольору пісочний блонд та рожевий капелюх. Приходить дружина, я показую який прикольний капелюх, тримаючи його в руках, а вона каже: "І нащо воно тобі? Поклади на місце!" Розглядаю уважніше: доволі важезний, повстяний, широкі криси обшиті якоюсь дрібною світлою смужкою хутра. Ставлю в ту ж чудернацьку коробку, з якої дістав.
P.S. Сон, в якому бачив знайомі гаражі: https://snylogosa.blogspot.com/2018/05/070518.html?m=1

Польща. Я з дружиною заїжджаємо автобусом в центр міста, яке схоже на Вроцлав. Гуляємо його вулицями, розглядаємо архітектуру, переходимо з однієї великої площі на іншу. Якась з них являє собою замкнений простір. Маємо повернутися на автовокзал. Впізнаю давню архітектуру, яку бачив ще "рік тому", кажу, що тут має бути стоянка автобусів. Вмикаю GPRS навігацію, в google-зображеннях дивлюсь на ту будову, біля якої ми проходимо, лише стоїми зі зворотнього боку. Знаю, що ось тут (показую на знімок) мають вони бути, а їх там немає, хоча сьогодні там були.