Живу у такому домі, в якому багато людей і всі щось шумлять, ходять. (Почуваю себе одинаком, без сім'ї). Вирішую знайти якесь інше помешкання. Тепер на вулиці, пораюся біля машини, помічаю якогось малого і жвавого хлопця, в якого вирішую запитати: чи не знає він, щоб у когось було житло, бажано на одну особу? Хлопець проявляє активність і каже, що знайде! Домовляємось, що я поки припаркую зручно авто біля будинку, поки він шукає. Побіг він ув одну сторону. Туди я під'їхав і, трохи помарудившись з паркуванням, поставив машину під вікнами незнайомого дому. Загалом, містечко виглядає як курортне, будинки набудовані тісно: одне біля одного, людей багато, весь час видається, що якщо не ти комусь заважаєш, то заважають тобі. Прибігає хлопець уже з іншої сторони. Каже, що знайшов. Треба йти пішки, адже не знає автомобільних доріг, знає лише, як зрізати вуличками. Отож, ідемо. По дорозі бачу якийсь кущ, який вирішую прибрати від сміття, а це виявляється два молодих дерева, що ростуть разом, один із них горіх (цей мотив колись був у моєму сні). Чомусь вирішую обламати гіллячки, які ростуть донизу: все одно з них у майбутньому не буде сенсу! По ходу про це й розповідаю цьому хлопцю. Ідемо далі. За пару кроків зустрічаємо когось із білим пухнастим песиком на руках. Я вирішую його погладити (в реалі: ніколи не проявив би такого бажання). Тепер чомусь зайшла з кимось мова за військові батальйони, їх комплектацію, шеврони, символи, загалом: суцільна військова тематика. 0430'
P.S. Перед сном замовляв квитки на перший день відкриття виставки трьох польських сюрреалістів. Так як особливо не люблю згромадження людей, як на базарі, про себе програв сценарій можливого розвитку подій. Схоже, що відчуття тісного міста іде звідти.
