Сон 170824 "Корейський серіал"

Дивлюсь якийсь корейський підлітковий телесеріал. Тепер якесь переконання, що переглянув перший сезон. Пригоди підлітків прості, подекуди смішні та дещо наївні. Починаю дивитися новий сезон, а з першого фільму - якась жесть. По-перше, нова обстановка і локація: дім, у якому вони зустрічаються зовсім інший. До кола тих самих друзів, що в першому сезоні, раптом долучається агресивне коло незнайомих хлопців. У якийсь момент ці хлопці не просто починають домінувати, а виставляють свої правила гри та поведінки. Видно наляканість і безпомічність першої групи, знайомої глядачам. У скорому часі, прямо в першому відрізку другого сезону, один із хлопців нової групи, з явними рисами авторитаризму, підмовляє "своїх", а настрахує "старих" героїв фільму, та ґвалтує дівчину. Настільки огидно змінились сцена, що я перестаю на це дивитися, але інтерес: як розвиватимуться події далі, залишається. Тепер, після скоєного злочину одні сидять собою задоволені, а інші перелякані. Раптом виявляється, що давня група з хлопців і дівчат спробували покликати когось на допомогу, пославши два відеоповідомлення з підтекстом, який мали б зрозуміти їх отримувачі. На тому короткому відео у форматі "Тік-ток" три смішних героя роблять кумедну сценку, щось на зразок фільмів Чарлі Чапліна, але двоє на тому відео і є їх отримувачами, чого не розуміють злочинці. Їм не сподобалось, що телефони залишились увімкнутими і щось вийшло з-під їхнього контролю, але за тими однаковими відео нічого змістовного не підозрюють. Як зрозумів, на цих відео були люди, які їх знали особисто. Якимось чином, аби посприяти вирішенню цієї страшної ситуації, наче опиняюсь у сюжеті фільму, а так, як не є його учасником, вільно виходжу з їхнього дому на вулицю та помічаю одного з героїв того відеоролика: міцний чоловік, який схилився і щось робить чи допомагає своїй дитині років десяти. Підходжу до нього, аби попросити допомогу для його знайомих, торкаюсь плеча, він розгинається та дивиться на мене, а це виявляється зовсім інша людина: кум колишнього мого директора, на якого працював десять років тому. Він має характерну усмішку "на всі зуби". Дивиться на мене, а я лишень вітаюсь і розумію якусь безпорадність, аби допомогти тим героям. Дивлюсь на його доньку, а в неї також зубатий рот, але щось не пощастило - не успадкувала від тата рівні зуби, навіть не усміхається. На тому прокинувся, почувши сторонні звуки з реалу.

Сон 180820 "Добре, що не гірше"

На другому поверсі дому (образ аналогічний з батьківським) замешкали корейці. Донька, полюбляючи їхню культуру, просто в захваті. Іноді у них виникають доволі дивні побажання. Ось вони попросили ходити в туалет не на вулицю, а прямо вдома, де мешкають, і не в унітаз, якого немає, а в якесь рядно. Тепер настав час виносити за гостями чималий туалетний вузлик. Спускаюсь по дерев'яних сходах, а вони благенькі: перша, друга, третя... і кожна наступна - вужча і слабша за попередню. Дивлюсь, а під сходами стоїть якась згорблена бабка. Кутнім зором помічаю, як на неї з того вузлика ледь скрапує. Придивляюсь: аби не суттєво! Констатую: добре, що не гірше.

Сон 070520 "Як то все можна перекрутити?"

Забираю машиною двох чоловіків із місця їхньої праці. До останнього на цій же машині їздили вони, але зараз не в тому стані, аби сідати за кермо. Десь від самого початку в моїх руках вона стає малокерованою: западає педаль газу, із-за чого машина раптово набирає велику швидкість, коли почав здавати назад. У результаті: вилітаю на дорогу, підскочивши біля однієї обочини і впавши за другу, яка так само була заасфальтованою. "Добре, що тієї миті не було машин!" - констатую для себе. 0250'

Аби краще запам'ятати корейські імена, головний герой змінює їх на інші, виключно за вимовою. Тепер головний герой бере інтерв'ю у пісенного гурту з трьох чоловік, що приїхав з Казахстану. Ставить їм питання їхньою рідною мовою. Якщо перший відповів рівнозначно, то другий - чомусь російською. До його сценічного одягу, у вигляді національного наряду казахів, був нашитий гаманець, якого він прикривав рукою, що виглядало доволі смішно. Так, наче артисти гастролюють, як заробітчани. Тепер головний герой заводить їх у студію, в якій сидить багато люду. Чую голос ведучого: "Сёння я буду гаварыць па-беларуску", разом із тим чуючи другий голос ведучого - українською. Тепер головний герой приїжджає на дачу (яка нагадує мені батьківську, але в рази більшу), виходить з машини, із ним - малий циган. Просить його, аби він вів себе культурно. Малий помічає, що його родичі вже преобразились, стали акуратнішими і вихованішими. (Цікава неузгодженість національностей: наче всі мали б бути корейцями, а їхній родич - циган). Заходять у дім. Тепер всі за святковим столом. Головний герой робить черговий відеозапис подій, перебуваючи у великому дерев'яному "годиннику", в якому надає рух своєрідним коліщаткам, йдучи на одному місці. Малий циган, слухаючи його і дивуючись, як він змінив імена його родичам, помічає архів у вигляді відеокасет, підписаних їхніми іменами (образ із відеокасетами асоціативно відсилає мене на фрагменти з кінофільму "Зроблено в Америці", переглянутого перед сном). Про себе сміється і дивується: як то все можна перекрутити?