Порушення часового розкладу дня. Нетипово проводжаю колегу з праці, а як вертаюсь додому, просить від мене якісь додаткові знаки уваги: не досить "до побачення", а більше слів. (Якщо порівнювати з реалом, його образ уві сні наповнений рисами інших людей, яких зустрічав давно у своєму житті). Сприймаю це за дивакуватість. Разом із тим все відбувається в чисельно закручених "лабіринтах" вуличок, під'їздів, переходів з поверху на поверх. Його родина має своїх родичів, що мешкають по дорозі між переходами по тому "лабіринту". Якось прощаючись, кажу, що йду однією дорогою, а виходжу другою і потрапляю на вхідні двері когось з його рідні. Якось давно тут був, але вже забув, як це було і коли, поки не наткнувся на ці двері знову. (Знайома химерність "забування" і "пригадування" у снах, що нагадують повтори, а також підозра, що це вже колись, як не сьогодні ж, снилось). Цікаво, що поки йшов, мав переконання, що за поворотом дому матиму кущі малини. Далі, аби скоротити шлях, полетів між будинками. По дорозі в повітрі за іншим маршрутом зустрів свою дружину, яка поінформувала, що хоче звільнитися зі зайвої праці. Іншим випадком вона якимось іншим лабіринтом мала перехід до місця праці через квартиру іншої сім'ї, але вже вирішила саме з такою працею покінчити і сьогодні з моєї наполегливости зробили разом останній туди візит. Треба було зібрати "дари природи", що виросли на її території, я думав, що це мали б бути огірки, а як на моє здивування, це виявився хміль. То була праця на висоті та ще в шельках. Саму дружину сюди більше не пустив би. Отож, сьогодні пропоную зрізати кущі того хмелю і скинути до долу, а решту - забрати з собою та найдовшим часом більше сюди не повертатись. Тепер знову переміщаюсь у повітрі знайомим маршрутом між будинками, але цього разу відчутний сильний вітер, який перешкоджає нормальному руху, бо між певними кутами споруд має різну інтенсивність. Отож, аби обрати найкращий переліт, я маю корегувати не лише маршрут, але й висоту переходів.
Після роботи заїжджаю з колегами в магазин, а там продаються капелюхи. Я ж міркую, що варто було б купити кращий до праці, бо цей, що маю, є незручним. Довго роздивляюсь варіанти. Міряю якийсь солом'яний чи зроблений з дерева, а він виявився дещо поламаним, ми міряв ще якийсь, але також - не до вподоби. Так нічого й не купую. Виходжу останнім з магазину та вирішую не сідати в машину, а перелетіти будинок, адже це поряд від нашого помешкання. Кажу колегам про намір і лечу, а вони від'їжджають. Перелітаю на сусідній будинок, а згодом - ще один. Сідаю на краю будинку, що видається максимально вузьким і високим (як свічка). Бачу, як на його краях зроблені гострі шпильки. Аби сісти на край - буде незручно звішувати ноги. Оцінюю, як стрибати з нього знову і летітіти вниз. З одного боку в пам'яті виникає переконання, а чи дійсно знаю як літати? В той же час апелюючи на останнй досвід (5-10 хвилинного часу тому) стверджую, що можу! Роблю стрибок і падаю з високого будинку, але знову ж таки знаходжу сили опору гравітації в долонях і ліктях рук. Опускаюсь на землю і розумію, що я опинився не біля свого під'їзду. Нічого страшного - це акурат за цим будинком, що й, пройшовшись пішки, підтвердилось!
Приїжджаю до батьків і маю розмову з матір'ю про майнове питання. Зайшла мова за транспорт. Яка машина має відійти сестрі? Хоча для мене обидві старі, я ствердно кажу: "Лада!.. а Жигулі нехай залишаться мені". Хоча вони такі даані, що "немає, що ділити", підсумовую: Лада - це Лада, а Жигулі - це Жигулі!"
Поряд замку Château d'Avrilly, Trévol, Франція
