Сон 220320 "Світ змінюється. Тепер він буде не таким, як завше!"

Спостерігаю, як у Польщі поширюється короновірус: з дня в день все більше індивідуального "озброєння" для захисту від хвороби. На якомусь етапі починаєш дивитися на світ крізь призму існування в ньому такого вірусу. Відзначаю, як з дня в день все більше і більше закладів "вимикаються" від соціального життя. 2320'

Польща. Сідаю за кермо машини, за яким давно не сидів. Біля мене сидить дружина. Починаю поволі їхати невеликою вуличкою. Згадую, що забув увімкнути фари - вмикаю, забув застібнути пасок безпеки - застібую, трохи на повороті пригальмовую і глохну. Заводжу наново. За поворотом помічаю поліцейську машину. Подумки: явно привертаю до себе увагу! Рушаю і їду далі. Так і є: поліцейський мене зупиняє!.. Стаю обік дороги. Він підходить і просить документи, але тієї ж миті відволікається до когось з коментарем. Я ж дістаю і помічаю, що в мене не свої права, а жінчині. (В реальності - не має). Навіть придивляюсь до ламінації, на якій були вибиті ім'я та прізвище, потерті з часом. Кажу до дружини, що треба буде обміняти на нові. Коли ж він знову звертає на мене увагу, вибачаюсь по-польськи, пояснюючи, що давно не сидів за кермом, а тут спробував проїхати цей гак, показуючи на поворот. Права маю вдома, якщо треба, можна зараз під'їхати, від сили триста-п'ятсот метрів, і я їх пред'явлю. Він маше рукою, що не треба, повертайся додому!.. В жесті та усмішці можна було прочитати: "Буває! Всі ми колись вчилися!.."

Заходжу в одне будівельне приміщення через вікно. Вуличні капці набралися піску, а спустившись на підлогу, виявив, що довге приміщення готують під торговельну залу. Поки що нічого не ясно: де і що має бути. Я ж шукаю туалет. Знаходжу його неогородженим, лише за характерним отвором в бетоні видно, що це буде воно. Подумки: тепер не доведеться ходити в одне і те ж місце при вході; разом із тим цікаво, а що ж буде торгуватися там? Тепер повертаюсь назад і відзначаю для себе, що будівельний майданчик перетворюється в повноцінні зони продажів та відпочинку. При вході, саме на тому місці, про яке думав, роблять кав'ярню у приємних світлих тонах. Сам процес доходить до фінішної прямої. Ще мить і я дивлюсь на все, як на завершене будівництво й облаштування на повноцінні торговельні місця. При тому ж вході бачу перших відвідувачів, зокрема, мало не лице до лиця, зустрічаюсь із Р.Л. - колишньою директоркою навчального закладу, в якому вчився. Тієї миті була вона по-багатому вдягнена з дещо театральними манерами. Спробував привітатися, бо вийшло все якось раптово, а вона ж зупинилась на мені поглядом, спробувала щось згадати, видно сприйняла за місцем зустрічі при вході як за "зазивала", нічого не відповіла, але з виразом великої зацікавлености рушила дивитися: що нового? Трохи від початку з'явилась торговельна зона, на якій продавали товар шляхом лекцій і практичного представлення. На стільчиках сиділи відвідувачі, десь до 20 чоловік, слухали розповідь і дивилися успіхи використання. Підходить Р.Л. і питає, чи бува не тримає промовтер у власних руках єдваб? На що він, перериває свій спіч, звертає увагу на цю "багату пані" й іронічно відповідає: "єдваб - це найтонша тканина, м'якусінька, а на дотик - з діамантиками!" - між пальцями розтираючи уявний матеріал. Усі присутні розцінюють це однозначно: все ж таки з її сторони було нечемно перебивати оповідача. Вона ж показово йде, а більшість лише сміються у вус, не виказуючи своїх емоцій. Я ж вирішую обірвати цю тишу: "а ви хіба не знаєте хто це був? Це ж колишня директорка... (раптом мене обривають прицикуванням: само собою ясно, що всі про неї знають!). Я ж рушаю далі по довгому торговельному залу шукати свої вуличні капці, які залишив, як заходив від початку у приміщення через вікно. Тепер я помічаю, наскільки все змінилося. Намагаюсь вгадати де я їх полишив. Ось начебто вже знайшов місце, а їх ще не бачу. Перепитую у дівчини, яка дооблаштовувала свою торговельну зону, а вона мені одразу їх і знаходить - просто поставила в тумбочку, мало не на тому ж місці, де вони стояли ще на бетоні. Я ж вибачаюсь за незручності з ними і дякую за зберігання. Тепер можу подивитися і роздивитися уважніше: що це за зона? Простір занижений до підлоги, лежать м'які іграшки, подушки, згадана дівчина запалює ароматичні палички, лягає на теплі подушки і дивиться на імітацію зоряного неба в залитому сяйвом штучному світлі. Однозначно: дитяча зона! Але який з того для неї бізнес? Може просто це так придумано для дітей, аби батьки мали можливість більше пройтися торговельними залами?! 0340'

У процесі засинання вихопилася невідь-звідки і чому частина монологу російською:
- Даже мы хотели его производить! На нëм так и было написано: "Химическое оружие: только с Богом!" 0500'

Швейна машинка стоїть на бетонованому підвищенні. (Асоціація з піччю, але уві сні без конкретики). Окрім того машинка стоїть на скрученій тканині, друга частина якої вкриває ту поверхню. Хтось допомагає мені розкласти решту тканини, якої виявилося ще три нерівні частини. Дві з них рвані, які однозначно вирішили викинути. Третьою достелили, але вийшло так, що мені не сподобалось: не може з двух нерівних шматків бути вкрита поверхня. Потім почали переставляти саму машинку і те, що було біля неї. Знову щось подобалось, а щось ні. Дехто приходив і також висловлював оціночні судження. 0630'

Сон 141219 "Перенесення візерунків"

У мене колекція вишивок. Але я вирішую перенести їхні візерунки на іншу тканину: чорну, більш делікатну, мало не шовковисту. Для цього примітив у однієї дівчини рулон такого матеріалу й вирішив його потроху брати. Одного дня прийшов до нього так само тихо і вже було розмотав, як чую: власниця спускається прямо до мене сходами. Я завмер, витягнувши руки вгору із розгорнутим шматком тканини. Міркую, що сказати: правда сьогоднішнього дня виявилася для мене більш переконливою. Не казати ж їй, що я вже не раз брав у неї цей чарівний матеріал?.. Зустрічаюсь із нею очима. Виникає мовчазна пауза. Одразу пояснюю цей крок своїм бажанням перенести власні "малюнки" на цю тканину. На що почув єдине: "Добре, але покажеш мені їх!" Тут до мене підходить колега по роботі, працівник фірми, який виконує інші завдання відмінні від моєї, й каже:
- Знаєш, я знаю, що таке "оря"!
- І що ж?
- Написав тобі у Вайбер, подивишся!
- Якщо ж "орій", то від нього похідне слово "орати". Отже, я знаю що це таке! - але останнє вирішив не говорити вслух, аби його "не засмучувати": може, у нього до мене щось інше?! 2350'

З колегою по роботі маємо їхати додому. Він зауважує, що наступного разу, як приїдемо, добре було б обмінятись іклами. У нього від природи вони не вродили, а в мене вони певною мірою завеликі. Бачу якесь раціональне зерно в сказаному. Міркую: якщо обмінюватися, то добре було б зараз, щоб з нового заїзду вже стояли нормальні. Вся справа так і завершилася на міркуваннях. 0500'

Сон 240618 "Дивні збіговиська"

На спільній кухні з колегами пересідаємо зі стільця на стілець, аби звільнити пару місць за столом. Це вийшло більш кумедно, аніж практично - довелось декому з крайніх пересідати на свої ж місця.

Яскрава і строката тканина великих розмірів. Хтось її розклав, продовжуючи тримати в руках, а я зачаровоно розглядаю деталі візерунків. Тканина ледь посувається від порухів того, хто тримає.
P.S. Доволі виразний "короткометражний" сон. Я б відніс його до осяяння, яке приходить у миті засинання.

Робота. Я з хлопцями одним колективом, але різними бригадами виконуємо якусь технічну роботу, пов'язану зі сценами і концертними майданчиками. Під час робочої паузи, а для гостей та інших присутніх - початку кінопоказів та вистав, ми розпорошились. Домовились, що зберемось наприкінці всіх театрально-концертних програм. Я не знав, що мені було б цікаво: прийшов до одних - посидів, знудився, пішов до інших... Так переходив від однієї розпорошеної бригади до другої по пару раз. По дорозі зупинився біля краянина з іншої фірми, якого уві сні знаю особисто. На моє питання чим займається, відповів, що опаленням.
- Де?
- Так само як і ти - в Польщі.
Побачив активність в проходах - перші ознаки завершення концертних номерів та кінопоказів. Зрозумів, що пора йти. Розпрощався і пішов до своїх хлопців.
Я шукаю сцену біля якої ми працюємо - це мала зала для камерних показів і лялькових вистав. Я почав вдягатися, поклав жовту каску на стіл. Здивувався: звідки вона у мене, коли моя синя, що лежала на тому ж столі?! До мене приходить чоловік і питає хто я і чи не заблукав? Я пояснив, що працюю. Шукаю малу залу. Працівниця, яка проходила поряд і почула нашу розмову зауважила, що на тих дверях мало б висіти дві букви (назвала які), що вказували б працівникам, яка то зала, а для таких, як я, мало б бути написано "Сцена для лялькових вистав". Не встиг дійти до вказаного місця, як зав'язалась інша розмова з працівниками телебачення про рекламу. Я їм кажу, що я, як рекламодавець, до вас не подав би жодної реклами, адже нецікавий контент. Я навів кілька прикладів у неефективності покриття території та нерозуміння потенційної аудиторії: для кого вони роблять телепередачі. Хтось вирішив посперечатися, хтось примкнув до моєї позиції. Хтось розчаровано каже, що пора кидати роботу і їхати в Польщу. З одним із таких прихильників, видно, що керівником проектів, я вийшов на двір телерадіокомпанії. Він показав на антени і запропонував наступним разом піднятися на саму верхівку. Я дивсюсь на ті антени, а бачу красиві технологічні труби виробничого підприємства. Мені такі речі подобаються. Коли стояли так і спілкувались, щось йому проілюстрував по телефону. Пішли разом по незаасфальтованій дорозі в одному напрямку - він додому, а я далі. Ми прощаємось і кожен іде далі. Я торкаюся кишені і розумію, що в нього залишився мій телефон... Я розумію, що без нього в наш час, як без рук. Встигаю помітити в які ворота приватного дому він зайшов і біжу за ним, аби сказати, що в нього мій телефон. 0230'

Якась дивна зустріч з творчим відтінком різних осіб. Більшість людей я не знаю, але всі персонажі з різних моїх снів. Отже, з ким би я не спілкувався, згадував, що нас пов'язує якась давня зустріч або ж історія, свідком якої я був. Нині нас всіх зібрала якась одна спільна справа з творчим відтінком. Серед того кола знайомих колега з реального. Він, як завжди голосно говорить серед присутніх, сильно виділяючись темами своїх розмов, які зводились до того, як у Росії йому було добре. Всі з чемності до присутніх мусили все те слухати. Я не витримав і крикнув йому: Ти не Де-с, а даун! На що він зірвався з місця зі словами: "А за ці слова ти відповіси!" - і поліз до мене з кулаками, прицілюючись вдарити по носі. Я відповів першим. Пару рухів і я зажав його на землі, де чітко і спокійно пояснив, що його проросійська позиція помилкова, бо із-за таких, як він в Україні так і не почали нормально жити.
Минали дні знайомств. Якусь загадкову історію з фліртом до хлопців мали двоє дівчат, які начебто були лесбійками, а всіляки розіграші з протилежною статтю мали собі за втіху аби посміятися з того. Якогось дня подивились одна на одну і сказали: "Ну ми знаємо що робити!" Зібрали речі і поїхали.
За ними бачу йде хлопець оригінальної зовнішності. По відсутній засмазі насвіжо виголених місць на обличчі, можна було уявити які мав вуса і борідку. Іде повільно, маленькими кроками. Його супроводжує мама. Я дивлюсь уважніше на нього, а тулуб в нього видовжений, ніжки маленькі. Проходить далі, і я дивуюсь ще більше, його тіло продовжуються вже горизонтально до землі із такими ж маленькими ніжками позаду, як передні, з посадкою, як у такси. Я собі згадав кентавра. Але ще не все, він тягне за собою красивого воза, видно, що зі своїми речами, із якими приїхав. 0510'

Спілкувався зі знайомою В. по телефону. (Знайомство наше належить до дитячого віку, коли наші батьки дружили сім'ями, а в дорослому віці перетинались лише пару раз). Вона - постійний тихий гість наших творчих зустрічей. У зв'язку з тим, що летить з України, чи то назавжди, чи у зв'язку із тривалою поїздкою, вирішила запросити всіх на свій день народження і розповісти мені, хто буде із запрошених. Телефонна розмова раптово обривається, говорила-говорила і тиша...
Я сиджу і вирізаю дві абстрактні фігури з білого паперу. Надрізане зсередини напівколом круг вкладаю в інший аркуш паперу прямокутної форми, що склеєний так, аби стояв вертикально. Розумію, щоб увиразнити фігури, треба підібрати між кількома вирізаними аркушами не лише пропорційність форм, але й відстань між ними. 0620'

Сон 150318

Вибір тканини (орієнтовно: метр на метр), на якій треба намалювати щось коричневе з натяком на червоне, навіть уявив, як це буде в результаті. На дотик тканина - білий шовк. Пошук кимось цієї тканини в магазині. Фраза: ми її шукали - не знайшли! Я з кимось: заходимо в магазин і відразу знаходимо в відділі пошиву, а не продажу тканин. Питаємо: чи можна купити? А продавець-дизайнер каже, що нашого розміру не продасть - не хоче так різати.