Сон 290119 "Прощання зі старим і очікування нового" + тлумачення

Якесь село. Тут всі дівчата на виданні! Мені кажуть, що є дівчина, яка подобається всім. Звати її Клара Господаркіна. Я зайнятий шліфуванням білої пофарбованої поверхні. 0342'

Вогнище за лазнею. Батько палить старі речі баби Марії, поки її немає вдома, зокрема чоботи і повстянки. (Б.М. померла давно, але уві сні вона є живою). Питаю: навіщо? Аргументує, що давно такі уживані речі пора спалити.
Тепер вогнище біля книниці - воно інше. Ждемо гостей, щось говоримо на цю тему. Про себе думаю: це ж погано, що воно горить на тому місці, де росте морква і буряк?
Недалеко від тієї ж криниці, на якомусь столі граюсь із морскою свинкою, майже на рівні моїх рук і голови, тут підбігає друга - його подружка. Вся біленька, без плямок, така ж мила, трохи менша за розміром. Підіграю пухнастим писочкам: вони принюхуються до мого обличчя, я витягую до них вуста в поцілунку.
Дружина пригощає мене в ліжку чаєм, син весело крутиться на всі боки. Обоговорюємо питання святкового столу. 0500'
P.S. Цікаво, що в цьому сні короткі фрагменти йшли послідовно один за одним. Певною мірою невзаємозалежні, окрім випадку з вогнищами. Два рази я внутрішньо запротестував: щодо бабиного взуття та городини. Два фрагменти є ідилічними: гра з морськими свинками та родина. Тема очікування гостей та обговорення святкового столу - "зліплюють" сон докупи. Також різнить місце: у перших трьох випадках - батьківська садиба, в останньому - я в себе вдома. Якщо провести паралель з бабиними чоботами і очікуванням та підготовкою до гостей, можна сподіватися, що це не що інше, як прощання зі старим і очікування нового.
Фрагмент зі спалюванням речей докидуваних у вогнище, нагадав фінальну сцену з фільму "Обитель проклятих", який переглянув за день до цього.

Сон 280418

Хлопець із дівчиною мають зайти на фірму, як торгові агенти. Хлопець практикує цю дівчину в продажах. Я стою зі сторони і розумію, що в неї нічого не вийде: вона - моя колишня колега і я знаю недоліки її роботи в продажах. Знаю цю фірму і пам'ятаю керівника. По кількох хвилинах заходить за нею і він. Зовні офіс фірми має довольно простий вигляд: розташований в приватному секторі, які то бувають ближче до центра міста, одноповерхова споруда з червоної цегли, затінена високими деревами. Я так само заходжу на фірму, і бачу наступну картину: колишня колега та цей хлопець сидять і очікують, коли шеф фірми звільниться від розмови по телефону. Я приєднуюсь до них і лишній раз пригадую обличчя керівника цієї цієї, яке мені знайоме. Сідаю навпроти його столу, хлопець і дівчина зліва від мене. Дивлюсь як він зайнятий роботою, потім, як слухає цю дівчину. Я відволікаюсь і дивлюсь по сторонах, як оформлений його офіс. Весь простір займають різні стелажі, на них зберігаються документи за весь час роботи фірми. По праву сторону від мене - довгий стелаж з книгами, що утворюють стіну. Я беру і торкаюся тих книг: солідні видання, грубі за обсягом, у твердих палітурках, але видруковані на дешевому папері. Всі книги зачитані і виглядають по-робочому потріпаними. Мені імпонує цей керівник. Перед тим, як щось пропонувати, треба знати специфіку фірми, на яку ти приходиш, а моя колишня колега просто до неї зайшла, навіть не вивчила, що написано на дверях офісу, на рекламному щиті. Я намагаюсь сам зрозуміти чим нині займається фірма. Дивлюсь, а цей керівник, як звичайний працівник обслуговує клієнтів: робить якісь копії документів, але якось незвично для мене: обладнання для мене незнайоме, ставить круглу печатку бездотиковою ручкою - одним засвічуванням на папері.

Метаморфоза: я залишаюсь один, без цих торгових агентів, я знаю, що я завітав до цієї фірми зі своєю дружиною. Вона має ось ось підійти. Вона має висловити своє бачення в перспективах бізнесу в форматі мінілекції, я тут, аби допомогти, як асистент. Я її жду, а вона не приходить і розумію, що вже пора починати. Я розповідаю, чому я тут, які обставини спонукали нас прочитати цю лекцію. Навожу приклади з власного професійного досвіду і висловлюю погляди на економічну і політичну ситуацію в нашій країні і на світові тренди.

Садочок. Розмова про те, що НВК будуть ліквідовувати. 32 дитини на клас це багато. Дійшло до того, що нині вчаться діти еліти.

Мати ставить на стіл чай. Я пробую і розумію, що в мене він солоний. Дивлюсь на інших, а вини п'ють і не виказують здивування. Я питаю в неї: чому в мене чай солоний?.. Знаю, що мати любить експериментувати, але вона виказує здивування...