Опинився в якомусь дивному місці, щось на зразок концтабір-морг-пекло. Переходжу із однієї будови до іншої, а там щоразу ще гірші і страшніші враження. Основні образи: тіло, м'ясо, вогонь. В останньому приміщенні опинився разом із іншими людьми прямо-таки перед відкритими горнилами печей. Сидимо і чогось ждемо... Раптом знайомий (з реалу: колега по роботі Ю.П.) каже: "Ви як хочете, а я до вечора буду в своєму Луцьку!". Всі ніяковіють: як же так?.. насправді ж нас тут ніхто не тримає?.. ми можемо спокійно вийти за межі цієї території і піти куди хочемо! А в думках пролітає логічний висновок: "Це ж наш вибір!.." (Сидіти тут чи їхати додому).
