Маю підготуватись на конкурс чи презентацію. Знаходжу файл з анімацією на мою книгу. Пригадую нюанси, як один митець у недалекому минулому мені його зробив. Переглядаю це відео, аби відсвіжити в пам'яті. Починається, як чудова жива ілюстрація до книги, спочатку з'являється рухомий текст, писаний від руки, що в подальшому оживає в 3D і зливається з малюнками та сюжетом з бестіарними мотивами, навіть десь пролітає поміж тексту жар-птиця, згодом цей стиль переходить у кіноповість. Хоча відео видається знайомим (схоже, на забутий сон, або повтор), далі бачу його з дещо новим сюжетом: наприкінці з'являється деякі російські актори кіно, які проживаютъ ще в мирній Україні де планують своє приватне життя, починають навіть фігурувати їхні діти. З'являється інтрига, що там не любов, а лише комерційний інтерес. Лисий музикант каже, що їх співпраця буде чудова, бо "писатиме для неї гарну музику". Тепер перегляд відео зупиняю увагою на свою дружину, яка мені каже, що вже готова йти на якусь урочисту зустріч. Я ж вирішую, що і мені вже пора. Цієї миті у мене в руці виникають два солідних чорних пухнастих мікрофона (зараз такі вже не зустрічаються, схоже на алюзію з 80-90 рр.). Частину ції анімації (без кіноповісті) вирішую використати вже сьогодні, як тло для презентації при зустрічі гостей.
Працюю в бригаді з кількох чоловік. Доля склалася так, що потрапляю на те ж підприємство, на якому працював раніше (Домброва Ґурніча). Зустрічаю там знайомого узбека, але для іншої підвиконавчої фірми. Перекидаємось кількома добрими словами про таку зустріч. Тепер намагаюсь знайти керівника, який дає нам роботу. Виявився якимсь невловимим.
Потрапляю в дім десь у Німеччині, який, як і інші, відомі тим, що стоять над озером, яке є великим смітником. Дивлюсь крізь вікно цього дому і бачу, як щось горить на воді. Здогадуюсь, що сміття. Німець щось пробує знайти на комп'ютері та проговорює до себе слово, в якому чую російську. Питаю: чи він її знає і чи пише кирилицею? Відповідає, що ні... а пише звичною латиницею.
