Дрібний текст у вигляді клинопису, раптом схожий на груботканну мішковину.
Якби мистецьки намальована хвиляста лінія, майже білим по білому, раптом перетворюється в структуру довгого хребта (якби змії), який починає нагадувати арочний міст у кілька прольотів.
Клубки ниток, що раптом нагадують динаміки музичної колонки.
P.S. На цьому тлі коротких образів виникає думка: "Одні образи творяться за схожістю з іншими".
Обкладинка журналу з малюнком кота в стилі народної творчині Поліни Райко. (Подібно до прикріпленого до цього тексту образу з совами на стіні).
Екскурсія з гідом. Музей під відкритим небом, в якому на різних забудованих ділянках лежать свіжі мумії недавніх злочинів, зокрема й тих самих відвідувачів цього музею. (Це не натяк на стах, а більше як іронія). Я трохи відстаю від групи, тепер наче їх наздоганяю, але трапляю на дитячий майданчик, що знаходиться на території цього ж музею. Якось мене це не дивує: дорослі ходять, а діти бавляться. По дорозі, в одному зі склепів помічаю дивних кажанів зі сплющеними коричневими мордочками, як у жаб. Спочатку думаю, що це щось іграшкове, поки не помічаю їхню крилатість. Тепер знову наздоганяю свою групу. Бачу жінку, а з-за її коміру визирає те саме дивне створіння, але схоже на дитинча. Хтось теж його зауважує, показуючи на комір екскурсанта, надаючи йому смішне ім'я: "Актир Вікторович Кажан".
Ключові слова: шпалери, клинопис, мішковина, клубки ниток, кіт, мистецьке, музей, мумії, мертве, кажан, гумор.
Аналіз :: Початок сну нерівномірний, враження спокійне, більшість образів вказує на старовину (клинопис, шпалери, мішковина, голий хребет), артефакти (творчість Поліни Райко згинула у російсько-українській війні), музей з муміями, символом ночі та темряви (забуттям) - кажанами. Причини появи образів: шпалери - недавній образ спостереження однієї світлини; клинопис-мішковина - знайомий образ, адже часто звертаю увагу на різні дивні письмена; клубки ниток не мають конкретної прив'язки, окрім того, як в дитинстві допомагав матері скручувати зі старих светрів подібні мотки (саме тому вони також вказують на ужите, мертве, як мумії, що з'являться згодом), обкладинка журналу з малюнком, подібним до творчості української народної художниці - це та ж "музейність" зберігати "мертве", хоча на глянцевому папері; смішні мордочки кажанів, "свіжі мумії", зокрема "деяких відвідувачів цього ж музею", ім'я кажанчика - вказують на мій гумор. Єдине, що показує добру перспективу та майбутнє - це ігровий майданчик із дітьми, але я його покидаю, тримаючись групи з гідом, отже, стараюсь "пливти за течією". Не зникає стиль мого повсякденного життя: мовчки спостерігати, не втручатися в процес, фіксувати побачене. Отже, сон вказує на буквальне: сьогодні планую пройтись Парижем і відвідати пару музеїв. Перед сном міркував свій маршрут на цілий день. Переглядав, які музеї могли б для мене бути цікавими. Музеї також розумію за маніфестом футуристів як місце віджитого, мертвого, непртрібного для майбутнього, але водночас розумію їх важливу силу як місце концентрації всього важливого та прекрасного в минулому. Мій гумор чи іронія полягає на тому, що ця поважність є певною мірою смішною, наприклад, зараз Париж та Франція славляться тим, що тут жили відомі митці минулого, але водночас мало акцентується увага на тому, в яких саме умовах проживали чи майже виживали такі "творці прекрасного": без води, каналізації, в холоді, бідноті, хворобах. Це може подаватися, як певний елемент натхнення, творити в супереч перешкодам, єдиному місці на Землі, де митці могли між собою спілкуватися, вірити в ідеали, знайти вдячну публіку, "продавати" себе за "кращою ціною". Чом' не смішно? Тому й кажани (свідки скоєного в темряві минулого) не є грізними, а кумедними, як безззубі жаби з крилами.
Понтуаз - Париж, Франція
