Сон 250624 "Купання зі золотими рибками"

Прогулююсь якось складною лісовою дорогою понад якимось невеликим водним потоком і виходжу на якусь огорожу, по якій можна йти верхи (схоже, навіяно фрагментом з фільму "Біла стрічка", дивився польською "Biała wstążka"), згодом під ногами трапляється ділянка воріт (мабуть, тут вже образ навіяно переглядом фільму "Венеційський купець", Шекспір; там пару разів повторювався образ відкривання дерев'яних воріт на каналі). Бачу, що ця ділянка є небезпечною, бо ворота саме тут мають бути щільно замкнені, аби вміти ходити по ній вільно. Це місце належить якомусь закладу культури чи бібліотеці, чи школі - такі мої здогадки. Зовні подібний до невеликого замку. Тепер я приходжу до директора, а вірніше директорки цієї "бібліотеки" аби пояснити про спостережені недоліки. Якийсь виникає намір щодо ремонту телевізора. Але з першого погляду констатую, що це безнадійно. Цікаво, що кабінет цієї директорки виглядає, як умебльована кімната в суцільно м'які стіни та двоповерховим ярусом з тих же великих м'яких конструкцій, образно нагадуючи двоярусне ліжко, але на повний зріст кожного яруса.

Тепер я знову десь в дорозі, але тепер доїжджаю машиною з головної дороги до якогось лісового повороту. Із якимось наміром їду до сестри, чи то у місто Стрий, чи польське місто Устка. Де (за переконанням уві сні), вона живе з родиною. Назва міста звучить так, що я гублюсь у конкретному визначенні. Для цього і зупиняюсь на повороті. Десь біля нього бачу якийсь знак міста, але знову без конкретики. Чомусь полишаю авто і пішо вирушаю в глиб лісу. Я не сам, а з кимось, чи то дружина, а чи донька. Там же бачу річку і вихід до великого прозорого озера, до якого не сам заходжу купатися. (Повтор уві сні). У воді бачу безліч золотистих маленьких рибок різного розміру, але більш маленьких, товстеньких і не досить. Дивлюсь удалину, аби окреслити водні обсяги і чомусь приходить думка, що це такий собі акваріум у природніх умовах. Купання зі золотими рибками - просто клас!

Сон 030222 "Освоєння матеріалу"

Їду по місту гоночною машиною, такою заниженою, які беруть участь у ралі, але в якомусь спрощеному варіанті. На якомусь етапі дорога звужується і стає неймовірно покрученою. Вирішую розвернутися і їхати в зворотньому напрямку, але для цього треба знайти відповідне місце для розвороту. Не знаходжу або ж знаходжу малоймовірне для маневру. Встаю з машини і вручну перекидаю її на другу сторону. Цікаво, що на якомусь етапі фіксую такий момент, що в машині лежать якісь цінні, мало не золоті монети. Із-за них не можу покинути машину просто так посеред дороги, адже авто має відкритий салон, тому мушу все вирішувати власними силами. Все ж таки перекидаю автівку вручну і їду в зворотньому напрямку. Поки розвертав, вже пізніше, в машині, зауважив, як на звичайній ґрунтовій дорозі вступив у якесь собаче лайно і воно створює як ароматичну так і моральну неприємність.

Йдучи з цеху в цех, зауважив, як в одному кутку лежать шматки якісного мідного кабеля. Вирішив окремо, на зворотньому шляху, їх підготувати на коротші кавалки і забрати собі в сумку. Тепер із поверненням, я біля них зі спеціальними ножицями. Починаю потроху різати. Події відбуваються мало не в цілковитій темряві та тиші. Поряд мене опиняється мій колега. Так як все відбувається потайки та певним хвилюванням, на незначний шум від ножиць "підтягуються" румуни, які так само починають освоювати матеріал. Тепер чую, як до нас наближаються нові колеги, яким так само є до всього, що ми робимо діло і з ініціативністю починають доопрацьовувати решту. Один колега розповідає про конкурсний відбір на фірмі зі знання німецької мови і те, що йому вже призначено скоро їхати на новий об'єкт, тепер уже в Німеччині. Навіть щось зображає німецькою мовою. Під останок дивлюсь на сумки румунів, а в них уже лежить якась попередньо узята мідь, скручена в добрі кола... Наче розібрали все і всі, що хотіли і хотів. Зауважую: окрім моїх ножиць, які брав із собою, що на останок раптом виявились ще два аналогічних, наче хибне враження решти по незужитому матеріалу.

Сон 010222 "Прихована небезпека"

Сідаю на потяг метро (не зовсім метро, але за визначенням входу до вагону та посадки). Недалеко, в пару кроків від дверей, стоїть ліжко, у ньому дружина. (Сон із повтором: зі схожим сюжетом снився раніше та ще з повтором під час сну). Першого разу на місці ліжка стільці, як у міському транспорті, в повторі - ліжко, яке нагадує, за атмосферою розташування речей, місце в кімнаті. Сіли до вагона (дружина зайшла перша, я за нею), автоматично замкнулись двері (пауза), уже було сів, як до вагона підбігає якась жіночка. (Цієї миті я згадую забутий сон). Пам'ятаю, як минулого разу не дала нам спокійно їхати, весь час робила якісь пакості. Я ж одразу підбігаю до дверей і стримую, аби вони автоматично не відкрилися для неї, на що вперто спрямовує всі зусилля. Врешті я їй цього не даю і вона покидає свій намір, як вагон рушає. (Тепер сон із подібним повтором цього ж сюжету). Вдруге ця ж жіночка пробує влізти в двері, але сюжет сконструйовано так, що я комусь допомагаю на пероні опритомніти, призвести до ознак життя, а в результаті виявляється, що ця людина є тією самою забутою зі сну жіночкою. Тепер я її б'ю, аби вона від мене відчепилася, але одного двух ударів для неї виявляється замало, їй це подобається і вона провокує на наступні удари. Якоїсь миті я усвідомлюю, що вона прокидає в мені звіра, якого я не хочу в собі мати. Забігаю у вагон, двері зачиняються і я їх починаю тримати, аби не відчинилися, чекаю, коли потяг рушить, а він одразу не рушає... Та жіночка скаженіє і проявляє свою агресію з новою силою, в піку чого промовляє крізь скло дверей: "Диви, ще до мене повернешся!". Розумію її слова, як той стан, який пережив: когось бити - може й подобатися. Усім своїм єством заперечую цій тезі й тим самим розумію, чому не допускаю цю незнайому особу у своє життя. 2233'

Хтось питає: а ти насправді син коміка (Джима Керрі)? (Ім'я його уві сні не вимовляється. Разом із тим сон є повтором: таке питання разом із моїм внутрішнім переконанням вже колись уві сні звучало). Я ж всією своєю поведінкою приховую нашу родинну спільність, на що із сумом відповідаю: "І що ж з цього?".

На самохідному підйомнику вивертаю із-за рогу на нову дорогу.

Виходжу з батьківського двору на вулицю і помічаю, як між сусідніми будинками, перетинаючи усю проїздну частину, сконструйоване навісне покриття, обвішане чорною цератою. Подібну церату частіше використовують у будівництві. Зауважую, що машиною тут вже не проїдеш. Виходжу тим проїздом на нову вулицю, наче когось на ній зустрічаю і короткий відрізок дороги розмовляю з супутниками. Виходжу на таке обійстя, на якому росте занедбаний сад, а нині сезон яблук. Під тими яблунями ходять люди і вибирають врожай, і це виглядає на якесь масове паломництво. Впізнаю червоні яблука, сорт яких мені також подобається. Беру в дві жмені з десяток яблук і повертаюсь додому. (Або після сну, або ще в дорозі міркую, що такі накриття на вулиці та ажіотаж навколо врожаю може бути спровокованим якоюсь техногенною подією. Наприклад: всі знають, що вже відбулися отруйні опади в різних місцях разом із осадками, а сюди вони ще не дійшли).

Сон 100520 "Критичний погляд на дії"

Денний сон

По завершенню робіт, бригадир починає збирати робітників, яких залишив свого часу на різних ділянках однієї дороги. По ходу, як збираються всі докупи, я пригадую забуті обличчя, а разом із тим відгуки про того чи іншого працівника. Особливо, це виражалося тоді, коли мали зайти до буса останні з усіх: їх, як і в роботі, не дочекаєшся! На якомусь етапі побачив знайоме обличчя чоловіка, якого одразу й не міг пригадати: звідки ж я його знаю? (По пробудженню згадав: це був енергетик, із яким я свого часу (років 15 тому) працював на одному заводі. А згадав за прикметною зовнішністю, що мала надмір червонувату шкіру: чи обвітрену чи від вживання алкоголю? - але уві сні гіршу, аніж у реальности). Тепер тією машиною їдемо прямо, а за кермом артист із "Кварталу '95" Євген Кошовий, який у звичній своїй манері певного пригальмовування в реакції, розповідає і відволікається на чужий гумор. Ось він набрав на машині таку швидкість, що я бачу, сидячи за його спиною, як ми летимо, не вписуючись у лівий поворот, прямо в бетонну опору моста, вифарбовану в червоний колір. Я ж кричу йому: "Стоп! Стоп!" Після чого він раптово, у кілька смиків, скидає швидкість і геть на малих оборотах минає його без проблем. Дивлюсь на нього, а на "сатиричному" обличчі вираз, наче облили холодною водою. Тепер ми натикаємось на дорожні роботи. Чоловік, у формі робітника, показує, як нам їхати далі. Всюди пофарбовано, але ми за його вказівкою беремо посередині двух смуг: одним колесом по правій полосі, другим - по лівій. Від початку виникає сумнів у впевнености того дорожника: чому ми маємо їхати саме так? - між колесами опиняється бордюра, хоча й занижена, але невідомо де і як має вона завершуватися. За нами вже стоять подібні машини і тому не лишається вибору як їхати за вказаною логікою. 1610'

Сон 220320 "Світ змінюється. Тепер він буде не таким, як завше!"

Спостерігаю, як у Польщі поширюється короновірус: з дня в день все більше індивідуального "озброєння" для захисту від хвороби. На якомусь етапі починаєш дивитися на світ крізь призму існування в ньому такого вірусу. Відзначаю, як з дня в день все більше і більше закладів "вимикаються" від соціального життя. 2320'

Польща. Сідаю за кермо машини, за яким давно не сидів. Біля мене сидить дружина. Починаю поволі їхати невеликою вуличкою. Згадую, що забув увімкнути фари - вмикаю, забув застібнути пасок безпеки - застібую, трохи на повороті пригальмовую і глохну. Заводжу наново. За поворотом помічаю поліцейську машину. Подумки: явно привертаю до себе увагу! Рушаю і їду далі. Так і є: поліцейський мене зупиняє!.. Стаю обік дороги. Він підходить і просить документи, але тієї ж миті відволікається до когось з коментарем. Я ж дістаю і помічаю, що в мене не свої права, а жінчині. (В реальності - не має). Навіть придивляюсь до ламінації, на якій були вибиті ім'я та прізвище, потерті з часом. Кажу до дружини, що треба буде обміняти на нові. Коли ж він знову звертає на мене увагу, вибачаюсь по-польськи, пояснюючи, що давно не сидів за кермом, а тут спробував проїхати цей гак, показуючи на поворот. Права маю вдома, якщо треба, можна зараз під'їхати, від сили триста-п'ятсот метрів, і я їх пред'явлю. Він маше рукою, що не треба, повертайся додому!.. В жесті та усмішці можна було прочитати: "Буває! Всі ми колись вчилися!.."

Заходжу в одне будівельне приміщення через вікно. Вуличні капці набралися піску, а спустившись на підлогу, виявив, що довге приміщення готують під торговельну залу. Поки що нічого не ясно: де і що має бути. Я ж шукаю туалет. Знаходжу його неогородженим, лише за характерним отвором в бетоні видно, що це буде воно. Подумки: тепер не доведеться ходити в одне і те ж місце при вході; разом із тим цікаво, а що ж буде торгуватися там? Тепер повертаюсь назад і відзначаю для себе, що будівельний майданчик перетворюється в повноцінні зони продажів та відпочинку. При вході, саме на тому місці, про яке думав, роблять кав'ярню у приємних світлих тонах. Сам процес доходить до фінішної прямої. Ще мить і я дивлюсь на все, як на завершене будівництво й облаштування на повноцінні торговельні місця. При тому ж вході бачу перших відвідувачів, зокрема, мало не лице до лиця, зустрічаюсь із Р.Л. - колишньою директоркою навчального закладу, в якому вчився. Тієї миті була вона по-багатому вдягнена з дещо театральними манерами. Спробував привітатися, бо вийшло все якось раптово, а вона ж зупинилась на мені поглядом, спробувала щось згадати, видно сприйняла за місцем зустрічі при вході як за "зазивала", нічого не відповіла, але з виразом великої зацікавлености рушила дивитися: що нового? Трохи від початку з'явилась торговельна зона, на якій продавали товар шляхом лекцій і практичного представлення. На стільчиках сиділи відвідувачі, десь до 20 чоловік, слухали розповідь і дивилися успіхи використання. Підходить Р.Л. і питає, чи бува не тримає промовтер у власних руках єдваб? На що він, перериває свій спіч, звертає увагу на цю "багату пані" й іронічно відповідає: "єдваб - це найтонша тканина, м'якусінька, а на дотик - з діамантиками!" - між пальцями розтираючи уявний матеріал. Усі присутні розцінюють це однозначно: все ж таки з її сторони було нечемно перебивати оповідача. Вона ж показово йде, а більшість лише сміються у вус, не виказуючи своїх емоцій. Я ж вирішую обірвати цю тишу: "а ви хіба не знаєте хто це був? Це ж колишня директорка... (раптом мене обривають прицикуванням: само собою ясно, що всі про неї знають!). Я ж рушаю далі по довгому торговельному залу шукати свої вуличні капці, які залишив, як заходив від початку у приміщення через вікно. Тепер я помічаю, наскільки все змінилося. Намагаюсь вгадати де я їх полишив. Ось начебто вже знайшов місце, а їх ще не бачу. Перепитую у дівчини, яка дооблаштовувала свою торговельну зону, а вона мені одразу їх і знаходить - просто поставила в тумбочку, мало не на тому ж місці, де вони стояли ще на бетоні. Я ж вибачаюсь за незручності з ними і дякую за зберігання. Тепер можу подивитися і роздивитися уважніше: що це за зона? Простір занижений до підлоги, лежать м'які іграшки, подушки, згадана дівчина запалює ароматичні палички, лягає на теплі подушки і дивиться на імітацію зоряного неба в залитому сяйвом штучному світлі. Однозначно: дитяча зона! Але який з того для неї бізнес? Може просто це так придумано для дітей, аби батьки мали можливість більше пройтися торговельними залами?! 0340'

У процесі засинання вихопилася невідь-звідки і чому частина монологу російською:
- Даже мы хотели его производить! На нëм так и было написано: "Химическое оружие: только с Богом!" 0500'

Швейна машинка стоїть на бетонованому підвищенні. (Асоціація з піччю, але уві сні без конкретики). Окрім того машинка стоїть на скрученій тканині, друга частина якої вкриває ту поверхню. Хтось допомагає мені розкласти решту тканини, якої виявилося ще три нерівні частини. Дві з них рвані, які однозначно вирішили викинути. Третьою достелили, але вийшло так, що мені не сподобалось: не може з двух нерівних шматків бути вкрита поверхня. Потім почали переставляти саму машинку і те, що було біля неї. Знову щось подобалось, а щось ні. Дехто приходив і також висловлював оціночні судження. 0630'

Сон 100819 "Співставлення та позиціонування"

Сідаю на автобус, аби зійти за пару зупинок. Народу стільки, що важко подивитися у вікно і розібратися: яка зупинка, коли ж сходити? Таким чином "пролітаю" необхідні й заїжджаю на кінцеву, яка виявилась за поворотом. Про себе відзначаю, що в мене був колись інтерес сюди заїхати. (В паралелі з реальністю: район батьківського дому, в/ч, школи). У сні: кінцева - телецентр. Там зустрічаю знайомого. Питаю: як справи? Каже, що працює дайвером. Робота за кордоном. Дуже подобається. За якусь паузу сниться: спеціальна організованою яма, залита алкідним лаком, який висох і можна по ньому вільно ходити. Ще за мить згадую про свої проєкти: дві статті про власну творчість (одна з них "заморожена" - так і міркую під час сну). Разом із тим профігурувала шкільна вчителька української.

Я з дружиною підходимо до бібліотеки, біля якої побачили пару (хлопця і дівчину), яка дуже гарно співає пісень. Ми слухаємо і проявляємо інтерес. Відзначаємо для себе дуже цікавий репертуар.