Захотілось з'їсти яблуко. Спитав у дружини, чи вона не була б проти, якщо я і їй принесу? Вийшов із дому на подвір'я, схоже на обійстя баби Євдокії. Одразу, по праву сторону, над малою хатою, над якою височіла яблуня, побачив гілки з неймовірно великими яблуками, схожими на антонівку. Примітив два таких, яких вирішив зняти. Вони були ближче до даху, тому вся складність полягала: знайти відповідну тичку, аби до них дістати. Тепер я з деревцем, висотою з метр, який маю десь посадити на тому обійсті. Дивлюсь на його корінь, а він, бідасько, невеликий. Перша думка: знайти місце для такого саджанця - простіше простого! - прикопаю і все по тому. Починаю обходити город, дім, вишукуючи прийнятне місце - всюди насаджено стільки дерев, що насправді, аби не заважало, як виросте, місцю йому немає! Звернув увагу на березу, яка й так користи великої не принесе. Подумалось: все одно з часом її зріжуть! А тут і деревце поряд виросте! Але як воно страждатиме від того сусідства з нею: крона не формуватиметься рівномірно, виросте якесь криве. Знаходжу місце над якимось льохом, саджу. На ньому також росте дерево - велике. Виник інтерес зазирнути в той льох, адже цікаво було уявити: де ж його корінь? Дивлюсь уважніше і дивуюсь: корінь того дерева, який опускається в порожнечу, якийсь незначний і куций. Як же воно може на ньому триматися? (Характерно, що як в саджанця, так і в цього великого дерева не було серед коріння центрального стрижня, яке меншим розміром повторює стовбур, який мав би там бути).
Я з дружиною в якомусь домі приватного сектору, з присутньою десь аналогією до місця, в якому був. Ми один для одного звабливі, прагнемо усамітнитись, але крізь напіввідчинені двері на двір, ще з глибини подвір'я зазирає до нас якась дівчинка, яка там грається, і раптом проявляє дитячий інтерес: поспостерігати ближче. Ми ховаємось у глиб другої кімнати.
Немає коментарів:
Дописати коментар