Моя дитина з подряпанами на обличчі, зокрема найбільшою, що на щоці - від скроні до нижньої частини кутика вуст. Ті подряпани грубі, присохлі. Одна з подряпин аж світить місцями наскрізь, особливо, коли дитина усміхається. Я кажу: звідки це? На що дружина каже: від ременя. Наче невдало повернувся і... Я пригадую і мені боляче за дитину і той впертий характер, що має. Я оглядаю найбільшу подряпину і питаю: тобі боляче? На що каже: ні! І сміється. А від того рана ще більше світить наскрізь. Я вирішую від завтра піти з ним до лікарні, щоб зашили ті місця. Про що й кажу вголос. На що дружина мовить, що зробить сама, бо само собою планувала з ним іти в поліклініку, до дільничого, щось на зразок планового медогляду для школи, а разом вирішить і це питання. Тільки я поведу, а вона з роботи йтиме прямо до нас, бо їй на пару хвилин, щось занести, а далі я буду вільний - іти на свою роботу.
Ранок, я з дитиною йду в поліклініку. Перевіряю, що в кишені є ключі від дому, а гаманця забув... Думаю: не страшно, але неприємно. Все одно мали йти пішки, щоб зустрітися разом. 0108'
P.S. Пряма асоціація від вражень минулого дня, зокрема від Ченстоховської ікони Божої Матері. Тим же днем проходило велике християнське свято для поляків: Боже тіло. Риска на обличчі дитини подібна до тих, що на іконі: на тій же стороні і в такому ж напрямку. З історії про ікону: свого часу вона потерпіла від стріли, шпаги, була проткнута наскрізь...
Немає коментарів:
Дописати коментар