Біля поштової скриньки вструмили в міжхвіртковий простір газету. Кажу батькам: чого ви її не забираєте? Маючи на увазі, що зіпсується від погодніх умов. Забираю сам. Перше, що кинулося ув очі, що газета стара, в одному місці навіть підклеєна скотчем, якась сторінка надірвана так, що вже не прочитаєш. Починаю гортати. Під однією фотографією бачу підпис із приблизними словами: "Кохання мого серця". Дивлюсь уважніше на ту світлину і бачу, що на ній я сам у модній кепці, натягнутій на очі, якість зображення - середня. Я навіть згадую місце, де її робили. (Таке маю уві сні переконання). Розміщена в правому нижньому кутку, єдина на всю розгорнуту шпальту. Починаю вчитуватися в назви статей, а там, серед інших, три - мої. Питаю себе: і як я міг про них забути?
Хлопець проходить практику в морзі. Говоримо з ним про життя, роботу, проводжу аналогію з іншими видами праці, наштовхуючи його думку на мовчазну риторичну відповідь, яку проговорюю вголос: "І ти розумієш, що ця робота на все життя!"
P.S. Дивна аналогія з вчарашнім сном, на тему живих і мертвих.
Немає коментарів:
Дописати коментар