Сідає дружина за кермо машини і ми їдемо містом, по прямій, але невеличкій вулиці. Питаю в неї: чи вже водила авто? Спокійним тоном дивує: перший раз! Тепер ми стоїмо, а я дивлюсь під капот, хвалю конструктивну простоту механіки авта. (Тут присутні роздуми про власний транспорт). Поряд стоїть донька. Тепер ми йдемо разом пішки. Виходимо на якесь перехрестя автостради, яка йде мостом, а під нею тихою вуличкою, що завертає вправо і веде прямо в центр міста. (Образ знайомий, видно, за якимось сном. Схоже, що й сьогодні з повтором: перший раз - коли їхали, другий - шли). Питаю дружину: а чи пам'ятає, де поставила машину? Каже: ні! - і в такому тоні, наче це вже не її клопіт.
Немає коментарів:
Дописати коментар