Я з родиною на якійсь вечірці. Більше спостережень за собою, аніж за іншими. Видно, як присутні п'ють якісь алкогольні напої та п'яніють. Грає хвилями пісня французької виконавиці Інділa "Парапапа" (Indila. Parle à ta tête) так, як у кліпі. (Перед сном слухав цю пісню). За цими музичними хвилями: є мелодія, нема мелодії, знову є... - відбувається активність цієї вечірки, спадає, знову підвищується. (Такі перепади і в кліпі). Вже при виході, біля барної стійки подають страви самим працівникам закладу. Утворюється багато народу. Переді мною якась дівчина нав'язливо починає поводитися, аби тим чи іншим боком стояти ближче до мене. Я її відсовую в сторону для проходу, а вона круть-верть і знову біля мене, поки не покинув те людське згромадження. Тепер я на вулиці пролітаю мало не під кронами дерев, а в голові, видно що під впливом мелодії з вечерки, починають прокручуватися слова, які непогано згодилися б на реп або хіп-хоп. Так, наче цей файний текст слухав у навушниках або знав цілком на пам'ять, повторюючи речитативом. (Таке враження, наче й сам на ходу складав цей вірш). Моментами підлітаю мало не до електричних дротів, адже раз відчув легеньку напругу, та опускаюсь на стежку понад житловими домами приватного сектору. Бачу двір, у якому замешкали працівники-румуни, із якими перетинаюсь нині по роботі. Майже без зайвих слів, зустрічаюсь із господарем будинку. Щось для нього або для себе маю в руках. Так і покинув той двір.
Немає коментарів:
Дописати коментар