Іду дорогою з колишнім (віднедавна) прем'єр-міністром Великобританії Борисом Джонсоном. Місце: дорога з напрямком у центр рідного міста біля парку, через який ходив колись до школи. Іде цілеспрямовано, широкими кроками (так, як ми його знаємо в реальному житті). Щось до мене говорить англійською, а я розумію лише загальні фрази. Проходимо плац, який видно через дорогу, (в реалі там стоїть сусідський дім) на якому новобранці до війська проходять вишкіл: вчаться оперативно складати та розкладати рюкзаки зі своїми речами та амуніцією. Кажу спонтанно до Бориса Джонсона польською "ćwiczenie", розумію, що не зрозумів і підбираю більш універсальне слово "практика". На що схвально та задоволено реагує. Неподалік, уже біля траси бачимо іншу групу військових - підготовлених до виїзду. Опинившись на іншому боці вулиці, біля проїзду, на якому є батьківський дім, тепер іду вже не з Б.Д., а з малою дитиною на руках, яку сприймаю за свою доньку. Біля воріт, при вході на проїзд (в реалі воріт там немає) зустрічаю сусідку (троюрідну тітку), яка каже, наскільки у мене розумна дитина, адже це спостерегла ще раніше, коли мала нагоду за нею доглядати. Своїм мовчазним виразом показую, що в мене навіть немає в тому сумніву. Йду з дитиною далі, продовжуючи тримати її на руках. Кажу до неї: "Треба вчити англійську, а то виходить так, що нічого не розумію, хоча пару слів сказати можу!". На цих словах у воротах на подвір'я дому зустрічаю сестру шкільного друга, яка у відповідь каже: "Звертайся - перекладу!". Заходжу з дитиною в дім, а при вході наставлені різні речі, переважно взуття. Ставлю дитину на підлогу, щось їй коментую. Лишній раз відзначаю для себе, наскільки вона уважна та мудра. 0420'
Немає коментарів:
Дописати коментар