Я в храмі, більше схожому на костел. Збираються люди, наче на якийсь захід. З однієї сторони присутня певна організація дійства: люди, які приходять, сідають на порожні місця, хоча розташовані вони асиметрично, але під прямими кутами; та хаос: поки всі сідають і ходять, утворюється багато руху. Я помічаю знайому мені вчительку української мови (пару раз був запрошений нею, аби прочитати дітям свої поезії), а біля неї якусь дівчинку в червоній туніці. Всі сідають на місця і починається богослужіння. Несподівано, як для мене, до дівчини підходить ксьондз і благословляє її. Тепер я вирізняю з усього, що дівчина, з поміж інших, сидить не на звичних дерев'яних стільцях, а на троні. Розумію, що я, спершись на якомусь етапі просто біля сповпа, стою біля цієї дівчини (з правої сторони, але боком до неї). Ксьондз говорить про неї якісь несподівані для мене речі: про те, що це велика честь, що "нас відвідала член королевської родини... (далі багато регалій), а в майбутньому - королева Іспанії". Дівчина питає в згаданої вчительки: "Навіщо вони сюди прийшли? Навіщо це мені?" На що вона їй коротко пояснює, що це такий протокол (щось на зразок: так треба!).
Виходжу з автобуса в районному центрі й іду по малознайомому місту, геть незнайомими вуличками. Переходжу між житловими будинками, то в одну сторону, то в іншу. Рухаюсь інтуїтивно, адже знаю, що тут - недалеко. Тепер виходжу на впізнавану мені вулицю, де біля одного старого одноповерхового цегляного будинку з обсипаною штукатуркою стоїть чоловік і маше мені рукою. Я його впізнаю (в реальному - директор міського центру технічної творчости для молоді). Уже тієї миті розумію, що це саме той будинок культури, який шукав. Заходжу всередину, підходжу до жіночки, яка мала образ державного службовця, дістаю два папірці з проханням зареєструвати творчий колектив з доволі народною назвою, щось на зразок "Древляни". Це прохання не моє, але мій приїзд пов'язаний саме з тим, що я зацікавлений у вирішенні даного питання. Поки мене прийняти не може, просить зачекати: хтось переді мною з поспіхом робить свої документи. Тепер все міняється таким чином, що те місце чимдалі нагадує бібліотеку, в якій відбувається захід. Ще помічаю, як приходять незнайомі мені люди, сідають, готуються. Біля мене дружина, яка із собою має кілька власних книг. Захід починається і на ньому надають слово хлопцю, молодому та перспективному автору художніх творів і наукових розвідок. Він розповідає за власну творчість і шлях до неї, акцентує увагу на своїх відкриттях, зокрема на тому, що, несподівано для мене, починає сипати компліментами моїй дружині, розповідаючи за унікальну статтю з математики, яка отримує доволі позитивні відгуки. Я ж про себе дивуюсь: "Яка математика? Вона ж - філолог!" Хоча з'ясовується, що це свого роду стаття на межі двох наук. Майже на тому й завершує свій виступ:
- З цієї статті потрібно починати вивчати наукові роботи Г.Л.
Десь по завершенню заходу, оригінально зашнуровую лівий черевик із двома симетричними хвостиками догори і донизу. 0340'
Раптом виникає буквенно-словесний каламбур: "MAG-In шOCEAN". На артикуляційне увиразненя цієї фрази, хтось ствердно констатує:
- Я знаю матеріали з яких це зроблено! 0500'
Немає коментарів:
Дописати коментар