Сон 220221 "Повернення. Полишена самотність"

Повертаюсь із відрядження додому. Ось я вже і в Житомирі, але чомусь точкою приїзду маю дорогу зі сторони рідної школи. Ще з машини комусь показую, що "тут я вчився, а цим парком ходив до школи... Як же тут все помінялось! Ось цим містком я переходив канаву, якої нині немає. Все засипано землею! І куди ж збігати воді?" Показую, що мені додому їхати менше 5 хвилин. Але ми змушені сходити, адже кінець парка (початок зі стронони траси) залито водою. Тепер із кимось обходимо пішки через "ДОСи". По дорозі чомусь згадую, як напередодні, ще в Польщі, в честь від'їзду ми сиділи в ресторані, в якому забув на вішалці свій сірий (зі певним лиском тканини) піджак. Шкодуватиму! І до нього не повернутися! Чомусь по дорозі, перепитуючи, як нині пройти, аби минути воду, подякував одній жіночці польською. Чим більше здивував себе. Так, як моментами трапляю на суцільну темряву по дорозі, падаю і розбиваю в темряві праву долоню. На світлі бачу кілька різаних ран, так, наче там валялось якесь скло, або дійсно гостре каміння. Починаю деякі з них зліплювати так, щоб кров, якої чомусь було небагато, підсихаючи, тримала краї різаного. Поки дійшов до зупинки, найбільші рани вже виглядали "склеєними", хоча долоня продовжувала нити від болю. (Цікаво, що навіть, коли проснувся, аби записати сон, на долоні зберігалось відчуття дискомфорту). На зупинці зустрів уже знайомих мені людей з цього мікрорайону. Разом із ними вже була моя дружина. Дивлюсь, а недалеко від зупинки складена вежа (подібна до теле- радіокомунікаційних), що оформлена у вигляді дерева, кроною з кульбабку. Дивлюсь на проїжджу машину, а вона їде без увімкненого світла фар, дивлюсь у далину, в сторону моста, а там теж суцільна темрява, хоча видно червоне світіння габаритрих вогнів інших авто. Роздивляюсь навколо: звідки тут світло?.. а над нами одинокий ліхтар, який світить на весь цей овидний закуток зупинки. 0120'

Сон 131220 ''Коротка розмова''

Беру участь у підготовці до весілля. Багато дрібних і неконкретних клопотів. Тепер свято доходить до завершення. Колега по організації цього весілля каже, що можна дещо забрати зі святкового столу та свої речі, які там забули. Прийшли, а за столиками людей залишилось - катма, плани зруйнувались миттєво - із поверненням гостей. Раптом зустрічаю серед того числа свого режисера, із яким приємно, як завжди, вітаємось, а він раптово пропонує взяти на себе, в ролі "старого молодого"  викладача, невеличку студентську групу майбутніх режисерів. (В розмові упускаються деталі, які я розумію все з пів слова). На наш діалог зібралося чимало людей, аби його послухати. На мою думку, стороннім мало що з того було зрозумілим. У відповідь на пропозицію кажу різке ''ні'',  чим трохи розчаровую, адже завжди, по давній для нього пам'яті, на подібні речі міг легко зголошуватися. Подумки міркую: назвати причину, наприклад: я працюю на заводі і по оплаті праці, і не лише, мене все влаштовує... Але вирішив цього не говорити. Люди, які слухали нашу коротку розмову, так і зафіксували: ні так ні! Дівчина, яка стояла поряд, подивилась на мене і підсумувала: ''Салют! '', - яке прозвучало, наче ''Перфект!'', адресуючи його до мене. Режисер прощається й іде. Раптом згадую, що на ньому мій піджак (насправді він мав висіти на спинці стільчика), а на мені - його, якими мали б обмінятися, але він уже далеко. 0830'

Сон 020420 "Рух обмежено!"

Сідаю в бус за кермо. Разом зі мною мої діти. Від'їжджаю від дому (незнайомий в реалі) на метрів зо двадцять і згадую, що дещо забув. Завертаю за перший поворот паркової зони і повертаюсь до дому. Зупиняюсь, виходжу з машини, а незнайомий чоловік питає:
- Можете від'їхати?
- Звісно! - відповідаю я.
- Мені треба доступ до комунікаційних ям. - Показуючи під машину (перед і за нею).
- Та мені на пару хвилин заскочити до дому і я поїду! - кажу йому.
Обертаюсь, а люки (прямокутної форми) вже відчинені, так, що вже не проїхати ані вперед, ані назад. Той же чоловік мені продовжує жалітися:
- А ви не знаєте, хто тут бува сидить? От я помічав тут на днях таке, що залазить у яму чоловік і сидить у ній хвилин п'ятнадцять, потім виймає звідти якесь срібло, скручене в нитку, потім іде в наступну...
- Видно, то крадуть кабеля!
Дивлюсь, а цей мужик вже сидить частково в одній з ям і показує мені розрізані ґумові труби, пластичні й неймовірно великого діаметру.
- Які ізолюються так, як у нас?.. - продовжує допитуватися, наче він працівник фірми, що займається зовсім іншою комунікацією.
Тієї миті я розумію абсурдність подібної розмови: чоловік або "падає на дурочку", бо сам краде кабеля, або вважає мене за простака.
Знову дивлюсь на того чоловіка, а він вже підтримує за руку якусь дівчину, вдягнену в ролі блазня: в червоному костюмі зі дзвіночками на голові, - аби вона, вже опинившись у ямі, не впала там у воду, яка видається мені схожою на бурхливе море.
Про себе фіксую свій стан: "стрес!" По-перше: невдала поїздка; по-друге: згадування про забуте; по-третє: повернення до дому; по-четверте: незнайомий чоловік із дивною розмовою; по-п'яте: відкриті люки, як перешкода на шляху; по-шосте: дівчина, яка мало не падає у воду...
- То хай падає! - кажу йому.
- Ви ж вмієте плавати? - питаю в неї.
- Ні!.. - Обурюється вона, панічно смикаючи ногами над водою.
- То я дам драбину! - даю пораду для того чоловіка й іду до машини, аби її взяти.
- Вона вже є!.. - показує мені її в ямі, а, дивлячись на дівчину, за мить зауважує дивним суржиком: "Опять побіліла!" 0245'
P.S. Проснувся з розбурханим настроєм, наче мене хтось свідомо виводив із рівноваги.

Я на якомусь заводі із виробничим процесом. Мені дзвонить жіночка, яка починає вичитувати на тему: чому я, знімаючи в неї квартиру, не користувався додатковими послугами, зокрема пранням. У неї ця опція коштує "всього 700 грн". Розмова не склалась, але роздуми залишились: наступного разу, як подзвонить, скажу їй, правду, щоб не зазнавалась, що паралельно зняв ще одне житло, в якому була пральна машина і перу в ній скільки хочу. Повертаючись до виробничого процесу, дивлюсь на різні технологічні лінії. На якомусь етапі побачив, як по одній скляній трубі починає погано подаватися блакитна рідина, розріджується густими порціями повітряних мас. Трубу починає трусити і вона злітає з кріплень кудись у сторону, наче пластичний шланг. Я терміново натискаю кнопку "стоп". Хоча розумію, що зупиняю тим зовсім іншу лінію. Починає працювати сигналізація. Тепер вирішую залізти під складну металеву конструкцію. Без видимого для себе результату ледь вилажу. Зважаю на свій класичний костюм, зокрема на піджак: чи не вимастився? Виповзав спиною по підлозі! Тепер приходять співробітники і вітають колегу з цього ж цеху з днем народження. Дарують конверт. Начальник (схожий в реалі на А.Б., мого колишнього керівника відділу КІП) вітає її простими словами, без показового надміру. Поспішає вже йти. У неї виникає інтерес: що в тому конверті? Мені теж цікаво: гроші? квитки на подорож із чоловіком у Чорногорію? А чому лише з чоловіком? - разом із дітьми! А чому подумалось про Чорногорію? - є й інші країни! Аж ні: куди нині їхати? - всюди коронавірус! 0458'