Сон 230223 "Лідія"

Почуваю себе молодим хлопцем, що знаходиться в пошуку дівчини. Якоїсь миті зустрічаю дівчину, яка співає. Мені дуже подобається її спів із піснею на народний мотив. (Конкретика відсутня). Вирішую цю дівчину провести додому. Виникає навіть якась взаємна симпатія. По ходу виявляється, що живе недалеко від мене. Подумки: дивно, навіть ніколи не зустрічав її раніше! Десь тієї миті з'являється давня знайома Т.Ш., яка виявляється є її подружкою. Подумки знаходжу логічні зв'язки, адже таке цілком можливе, враховуючи її певну громадську активність. Доходимо разом до дому тієї дівчини. У просторі зору помічаю за кілька городів обриси свого будинку (натяк на батьківський дім, хоча нічого спільного з реальністю, навіть щодо ландшафту доріг, якими йшли та вулиці, на якій спинились). Стоїмо та розмовляємо. Якоїсь миті з'являється баба Марія (давно померла) і каже щось із ноткою злості, де з усього ясно почулося слово "пиво". Здивовано перепитую, адже "пиво" - це не не про неї. Коли йшла і це сказала, то виявилось так, що наче й не йшла далі, а затрималась так, наче спеціально, аби роздивитися: із ким я розмовляю? Дівчина ловить підозрілий настрій бабці та починає щось до неї говорити співом. Вдруге чую і вкотре відзначаю, що дуже подобається її голос. Бачу, як такий підхід покращує настрій ситуації. Вирішую одразу познайомити, але раптом усвідомлюю, що не можу пригадати її імені. А чи взагалі ми їх називали один одному? Відчувається заминка моєї розгубленості, адже саме почав речення: "знайомтесь, а це...". Мозок активно працює, як вийти з цієї дивної ситуації. Чую, наче хтось підказує, чи сама ідея імені з'являється в голові: "Лідія". А щоб узагалі "перестрибнути" в майбутньому можливі формальності додаю: "моя наречена". Чим дивую усіх: і бабцю, і Т.Ш., і саму "Лідію".

Сон 151122 "У жартівливому тоні"

Починаю проявляти інтерес до однієї дівчини. Себе почуваю самотнім хлопцем. Якось невимушено, але розвиваються стосунки у більш серйозні. Раз, без домовлености, прогулюючись у центрі рідного міста, приходжу до її дому. Якийсь час стою під вікнами її квартири (перетин вулиць Л.К. - Ф.-Ч.). Вечір, пізно, темно, вона виходить на прогулянку. Якось ідемо компанією її друзів. Відчутно почуваю себе іншим від решти тусівки. Жартома кажу, що можна вважати нас парою, а вона майже так само віджартовується, що маю до неї підрости. А я у тому ж жартівливому дусі: то скільки тобі років? - 19-ть! (Хоча виглядає дорослішою). - То я за тебе в рази старше! - А я ще не розлучена! - Нічого, я вмію чекати!.. Потім помічаю в компанії її друзів неоднозначні погляди між іншими парами. Потім опиняємось на якійсь терасі, де біля кількох людей із нашої групи починає проходити якась стороння жіночка, створюючи незручности з ризиком мало не випасти з тієї висоти. Помічаю, що спілкується українською. Роблю їй зауваження рідною мовою, адже більшість розмовляють польською. Для її ж "зручности" пройшлась із поверненням тим же маршрутом. Прочитав це, як специфічний гумор з її сторони. З висоти тієї ж тераси звертаю увагу, як на траві пасуться "зайончки і крулічки", хоча реально відрізняються за зовнішнім виглядом між собою, але діють, як одна команда. Десь поміж них лежить у траві середнього розміру помаранчевий м'яч. Загальний образ усіх тішить. 0230'

Сон 151220 ''Рудинні копії''

Я знаю, що батько має одружитися. (Уві сні відсутні жодні сумніви, щодо такого наміру). Я ж беру участь у поїздці до його майбутньої дружини, наче близький родич і свідок. (Таке враження, що батька сприймаю, мов чужу,  хоча і знайому до себе особистість). Приїжджаємо до незнайомої мені родини, заходимо в дім, дивлюсь на майбутню наречену, десь під батьків вік, а обличчя вкрите рудими крапками у нерівномірних відтінках, як то іноді зустрічається у людей з веснянкуватою шкірою. Дивлюсь, а в неї є син - підліткового віку, такий же рудий на обличчя, як і вона. Зазираю в іншу кімнату, а там сидить чоловік: соколиний ніс, обличчя частково похилене додолу, а як розгледіти, ще одна копія родини. Отак і подумалось: їхній батько... Отож, питається: нафіґа моєму батькові така жінка? Нехай із сином, але з чоловіком?.. 

Сон 060219 "Ой, не подумайте, що я відмовляю!"

Два хлопця заходять у магазин. Я стою біля них. Вони друзі. Навчаються і живуть разом. Молоді для розмов з дівчатами, соромляться і загалом важко встановлюють з ними контакти. Я знайомлю з продавчинею, яка має непогані пропозиції по товарах. Вони кажуть, що будуть до неї приходити не раз. Міркую, що їм реально легко буде її запам'ятати: все обличчя веснянкувате, так, наче це якась засмага. Кажу: "А доставка до них (до дому) у вас існує?" Вона також жартує: "Можна організувати в позаробочий час!" Щось у неї присутнє в діалозі з ними на тему, що вони з села, отже, про те, про що вона говорить, вони добре знають. Щось пов'язане ще з краєвидами за околицею міста.

Я йду з дружиною і донькою в сторону музею. Там є магазин канцелярської продукції та невелика книгарня. Для дитини треба докупити зошити, подивитися книги.
Чи в розмові, чи я так думаю про себе: згадується Р.З., що з другом гралися синхронно в "російську рулетку" чи у "вішальника" і так само синхронно покінчили з життям. Дурний вчинок - грати зі смертю!
Підходимо до музею. Питаю, наближаючись до парадних дверей: чи не хочете до нього зайти? І чую відповідь у формі питання від працівниці, що стояла при вході: "Що, і ви-и хочете в музей?.. Ой, не подумайте, що я відмовляю! У мене закінчились квитки, а я муші тут стояти..." Дружина каже мені: ми вже там були! І на тому його минаємо, про себе оцінивши "заохочувальний" музейний маркетинг. Прямо по курсу, за десяток кроків, заходимо в магазин. 0230'

Велосипед українського виробництва. Оригінальні написи на ньому приховані німецькомовними наклейками. 0500'