Сон 181221 "Відзнаки"

Якесь незвичне місце, нагадує щось космічне, в якому має бути все підготовлено належним чином перед тим, як випустять коней. Я ж займаюсь важливою організацією, чомусь без неї аж ніяк: розвішую усім присутнім на білі сорочки в районі кишені однойменні шильди на двух металевих кріпленнях під округлі гайки (наче інформаційна візитівка, а з іншого боку доволі сильно нагадує військові атрибути). Коли завершив, звернув увагу, що від поспіху декому розвісив криво. Коли кріпив, час від часу видавалося, що в деяких місцях того, певною мірою космічного місця, виникають відчуття запаморочення. Чомусь вирішую, що це пов'язано з радіацією. Переконання служіння тому обов'язку чітке, як в армії, але до кінця цілком усе не розумію, хоча відчуваю себе одним зі старших у команді. Подумки питаю себе: навіщо наявність таких табличок на наших сорочках для коней, яких чекаємо?

P.S. Цей сон нагадав певною мірою образність, з натяком на військовий вишкіл, забутий уривок сну кількаденної давности. Серед малоорганізованих героїв з'являється статусний військовий поважного віку в білому мундирі. Своїм образом і розміреною поведінкою невимушено починає вносити в оточення якусь гармонію та порядок.

P.S.P.S. Певною мірою сон узгоджується з подіями вечора, коли донька отримала поважні нагороди за свою творчість.

Сон 170919 "Відмежування від навколишніх"

Батько каже, що є будинок, який продається за тисячу доларів - безцінь - у якомусь Червонограді. Я мірку: навіщо вони мені це кажуть? Може, сестра хоче купити? А ж ні! Це певного роду їхній монолог за мене самого. Так, наче мене підводять до думки, що це взалалі-то моє рішення, в результаті якого хочу купити такий будинок. Я відрізаю: немає вільних грошей, аби їх нераціонально використовувати! І тут в розмові спливає, що хазяйка, яка продає дім, залишає в ньому свого старого батька. Це такий собі "бонус" за "смішну ціну".

Розповідаю дружині причину: чому я не зміг із нею нормально поговорити по телефону на певні теми. Про те, що мешкаю в бригаді з хлопцями, які так само щось роблять по дому, спілкуються, розмовляють по телефону, як і я. На вулиці холодно, в хаті мало місця, аби почуватися комфортно. Компенсуючи минулу розмову, починаю оповідати деталі: хто приїхав, хто переселився тощо.

Музей на дому. Відчиняються внутрішні двері, входять школярі, екскурсовод, який починає вести оповідь. Перше, на чому наголошує, що тут жив якись визначний чоловік, чий дім залишили в повній автентиці, аби зберегти дух проживання в рідних стінах. Стоять ліжка, в одній кімнаті, в другій, на них сплять його діти чи то онуки підліткового віку. Вони настільки звикли до таких екскурсій, що взагалі не зважають на них.
P.S. Цей сон про "публічну самотність" нагадує інший - з попередньої ночі.

Разом із моєю родиною сидять за столом ще одна дівчинка та хлопець. Розповідаю про рентгенівські знімки, які лежать на столі. Зокрема про випромінювання та радіацію. Щось із моєї оповіді виходить смішне. Дівчинка сміється, а хлопець - ні. Хтось з родичів спостерігає за нами і каже, що хлопець (називаючи його ім'ям мого сина), взагалі іншого характеру: якщо їй смішно, йому - ні. 0320'