У мене є трохи вільного часу. Заходжу в торговий центр, у відділ де продають дитячий одяг та ще певний асортимент товарів, який більше міг би зацікавити жінок, аніж чоловіків. У відділі проходять якісь внутрішні збори серед продавців. Як зрозумів: розповідають про сервісний етикет та комунікацію з покупцем. Я проходжусь колом, зазираючи на товари та шукаючи дещо своє: "а раптом побачу!" Аби не було відчуття, що згаяв час, вирішив дещо купити: невеличку пляшечку мастила (видно зготовлену для швейних машин) та пару дитячих речей (з одягу) для сина. За час мого розглядання товару підійшла до мене продавець, аби проконсультувати. Насправді, поки я очікував, коли до мене хтось підійде, вибрав те, що хотів. Міркую собі: оце знову, як є гроші, купую все, що треба, без упину, а насамкінець стається: "Стоп машина! Ще трохи і грошей буде катма". Але те, що беру, в той же час є затребуваним! Іду на касу розраховуватись. Дістаю товари зі свого рюкзака. Показую, що нічого лишнього не взяв: товар доводилось, або тримати в руках, або класти в кошик, якого у них не було, тому - рюкзак. Явно, що сервіс до клієнта пасе давніх. Тепер я з колегами по роботі. Один з них схожий на актора Сергія Сівохо. Дістаю з рюкзака якийсь наїдок, термос із чаєм, даю йому, з приблизними словами: це краща їжа, аніж незрозуміла, якою доводиться запихатися на обіді. Він їсть, я відходжу. Як приходжу знову, бачу схвальний вираз обличчя на пропозицію мого варіанту обіду. 0230'
Офіс, у якому дівчина облюбовує робоче місце. Лунає дзвінок. До неї телефонує директорка. Чути короткі слова: "так", "зрозуміло"... Закінчуються раптовим: "А може я хочу на ваше місце?" Пауза. Щось вислуховує по телефону. Тепер встає і йде до згаданої керівниці. Інтрига тримається до кінця. Заходить у кабінет... У таких паузах міркую собі: всяке може бути, може шефиня хоче піти ще вище, а тут така нагода, коли на її місце вже підросли кадри?.. Директорка сидить за комп'ютером, напівбоком до візитерки. Просить підійти ближче. Каже: "Ти знаєш слова "такої-то" пісні?.. Нашого корпоративного гімну?" Бачить, що можлива "наступниця" посвяченою не була. Починає цитувати, паралельно набираючи слова на комп'ютері. Дівчина стоїть за нею і уважно дивиться на монітор. Раптом обриває спіч вигадкою, що "ваша сумочка у щось замастилась". На що власниця бере її до рук і коментує, як несерйозну подію, чомусь перекладаючи її з лівої сторони на праву: ближче до підлеглої. Зачитуючи слова гімну начебто засинає. Опускає голову на груди. Цієї ж миті спішно і справно дівчина залазить у її сумочку і виймає щось округлої форми, що вміщується в долоню. Як глядач, наче помічаю, як у пів ока директорка фіксує факт крадіжки, але незмінно залишається спати. Дівчина-"наступниця"-підлегла-візитерка-крадійка покидає кабінет. На обличчі вираз успіху: "На роботу можна вже не виходити! Пора шукати нове завдання!" Ця історія плавно перетікає в наступну розповідь, про любителя садомазо. Таке враження, що хтось читає/розповідає/показує мені документальну кримінальну хроніку. Новий "мініфільм" починається зі слів: "Він не знає у що ув'язався! Від неї живим ніхто не уходить". Картинка, де відкриваються розсувні ворота вгору. З'являється повнувата жіночка, обвішана всілякими ритуальними атрибутами, із певною пофіґістичністю на обличчі та жуйкою в роті... Десь за одягом віддалено нагадуючи ромку. Тепер кадр, де показують скрученого чоловіка, з довірливим поглядом, зі свіжо проколотим носом у двох симетричних місцях, крізь які стирчать серповидні палички. Продовжується кадр із німою сценою героїні, яка обриває мовчання словами: "Ну, почнемо!..". 0405'
Людина сідає позаду водія, в другому ряду буса. Займає місце, на яке розразовував хтось інший. У когось виникає питання: чому так? Другий аргументує, що це не випадково, адже це пов'язано з тим, що щойно було придбано в магазині, а людина, яка сидить на тому місці, тримає це в руках. Розвіюючи таким аргументом необґрунтовані обрáзи, й тим самим закриваючи питання. 0500'
