Сон 110525 "Руїна 2.0"

Події відбуваються біля перекритої дамби, що забезпечує Пакистан водою (нині перекрито Індією у зв'язку з ймовірною війною між країнами). (Наснилось саме такою, якою фрагментом побачив на одному відео). Бачу біля осушеного підніжжя цієї дамби багато людей. Я десь поміж них. Мені важко зрозуміти їхню роль, але це точно не цивільні, наче й військові, але не у формі, а ближче до ролі робітників.

09.05.25

Завірусився в інтернет-мережі відеоролик, як російський священник знімав свою службу ("божу"), якого знають, як пропагандиста-шовініста "рускава міра" (таке переконанння уві сні). (Також є якесь довчасне знання уві сні, що храм, у якому він служить, є чорною дерев'яною спорудою). Стоїть він перед тим, хто його знімає на відео, а за ним високий десь триярусний підсвічник у вигляді Пізанської вежі. Раптом під час проповіді (більш не божої, а пропагандистської) той підсвічник за ним падає і починають горіти хоругви, а вони настільки займисті, що храм за короткий час починає палати мало не всюди. Це відео для мене стає таким смішним, що я просинаюсь.

В дорозі треба було з'їсти колективом велику порцію, що складалась із двох страв: рису та якогось зеленого салату і дещо була схожа на територію України. Аби не зіпсувалась, зробили навіть декілька вимушених зупинок, аби доїсти ту порцію повністю.

11.05.25

Сон 040225 "Для кращої долі треба бути мисливцем"

Містично-релігійний сюжет, де хлопці, аби обрати кращу долю, ходять до лісу, в якому на деревах ростуть залізні тарілки в дещо східному стилі (з реалу чітка асоціація з натюрмортом, на якому один з намальованих моєю донькою предметів саме такий і має вигляд). Але це не все. Такі тарілки іноді недозріваючи падають на землю невеликих розмірів - якщо таку брати, це напряму пов'язано з обранням собі дівчини (можливо, спрацювала простонародна фраза: "як йшов, таку й здибав" - уві сні вона не фігурувала, але має пряме розуміння - краще ті, що просто так падають на землю - не брати!). Для кращої долі треба бути мисливцем і підстрелити на дереві найбільшу тарілку. Але при всьому цьому є переконання: якщо підстрелена залізна тарілка матиме найбільше ушкодження, а саме найбільших отворів, тим доля буде найкраща - в рази і рази краща - дивлячись на тарілку, наче на долоню і читаючи на ній "лінії", а насправді отвори, долі. Цю тарілку беруть із собою додому на видне місце. Отак опиняюсь свідком, як хлопець підстрелює собі одну таку тарілку, а ушкодження на ній чисельне, так, що вибито цілий кавалок металу від центру і аж до краю. Він серед усіх хлопців на полюванні - щасливчик долі. Інші йому навіть дещо позаздрили, в позитивному розумінні цього слова. Раптом, як опиняється у нього в руках та тарілка, з'являється невідь-звідки дівчина, і поводить себе так, наче вони знають один одного вже багато років. Підбігає така ж щаслива до нього, аби розділити з ним його радість. Якби виходить так, що саме ця дівчина і є його найкращою долею - найкращою судженою в усьому світі.

Новий сюжет сну, за переконанням, якби дублюючи сюжет попереднього, але події розвиваються в храмі, де хлопець шикує порох в якийсь саморобний механізм у вигляді шпильки. (Чомусь виникла асоціація з подібним у дитинстві, як між двома болтами і однією гайкою між ними запаковували сірку (попередньо очищуючи їх із сірників) та кидали подалі від себе на асфальт так, що при падінні болти між собою докручувались і відбувався незначний вибух, або ж ефектний хлопок).

P.S. Загалом схоже, що наснилося під певним враженням від польського фільму про сілезькі повстання на початку ХХ ст.: "Sól ziemi czarnej", яку так перед сном і не додивився - відклав на наступний день.

Поряд замку Château d'Avrilly, Trévol, Франція

Сон 081224 "Перейти межу страти"

Віддалений образ рідного міста з річкою, до якої я з якоюсь знайомою роблю прогулянку. (Фактично уві сні єдине, що правдоподібне - це річка). Пройшлись до греблі, постояли, подивилися. (В реалі більш красиво виглядає, якщо дивитися з долу, а тут ми дивилися з висоти рівня води, яка стікає. В реалі стежка йде по ліву сторону току річки, а уві сні ми йшли по правій). Якийсь чоловік запитав, чи бачили щось підозріле? - Що саме? - Потопельника!.. (Запитання прозвучало так, наче він пропливав і махав нам рукою). Повертаємось назад, але іншою дорогою, яка під кінець, коли мали її перейти, перетворилась у багатоколійну залізничну дорогу. І це все виглядало так, що йшли весь час понад річкою, а як вирішили її перейти, виявилась багатоколійка (уві сні ця трансформація навіть не здивувала, не виникло жодних сумнівів: щось тут не так). На прощання кажу знайомій, яка вже більш нагадує конкретний образ (можливо, виник у подібності схожої подорожі в реальності десь у парубоцькі роки): "О то можна тут прогулюватися так чи сяк!" - і за тими словами чую їх смішний повтор, наче її відповідь: "Чяк чи шак".

Наче я в домі баби Дусі та діда Григорія, який більше нагадує прохідний офіс з перевалочним складом. Я з колегою прийшов до праці, згодом він кудись відволікається і повертається дивно вдягнений з якихось підручних засобів так, що вийшло доволі смішно, особливо на голові якась химерна конструкція з двох різних пластиків, яка мала б відігравати роль каски. Чекаємо на вказівки до праці. Працівниці з офісу носять якісь речі та роблять їх переоблік. Тепер хтось приходить з робітників, а я його не знаю (таке переконання уві сні), певною мірою схожий на гопника (на тому просинаюсь).

Фрагмент :: Я пишу текст не в ел. "Блокноті", а прямо на сторінці сайту, який після якогось внутрішнього оновлення "злизує" мій текст і переді мною залишається біла сторінка. Виникає така глибока прикрість по проробленій праці... Цієї миті я згадую (забутий фрагмент сну), що так само я писав спогади про свого діда і бабу, і чому забув цей сумний досвід: два громадних текста просто зникли і все, так само - біла сторінка, а на ній - зеро спогадів. Невже знову, як по колу, маю пригадати про когось те, що навіть важче, як про себе.

Я у якомусь буддийському храмі. Бачу багато народу. Мені треба запалити вогонь і я беру якусь двокомфорну річ (без конкретики: чи то такий подвійний балончик, чи така дивна, але велика подвійна запальничка, не ясно) і запалюю на ній два вогні шоколадного кольору. Так продовжую тримати її в руках. Підходить до мене хрещена моєї сестри (сусідка і подружка матері довгі роки) і жаліється, що якось тут не було вогню, а вона разом з дітьми (її чоловік помер у цьому році) сюди приходять часто. Далі формулює завуальовано так, наче: не міг би я поділитися з нею вогнем? - а без підтексту ті ж слова можна було зрозуміти простіше: чи не міг би й мені запалити вогонь? Хоча в руках так нічого й не триймала. Ми мали б піти ближче до святині, де начебто стоїть образ Будди, і там для неї мав би запалити якусь кадильну паличку, свічку абощо, але тут я прикидаюся відстороненим, адже пригадую: скільки цілей за рахунок інших вони (їх сім'я) досягали протягом життя. І на цій хвилі мовчазного зависання підпалюю якийсь патичок, а виявилось, що це довгий тонкий і сухий корінчик червоного буряка, який принесли прихожани чи то для продажу, чи як пожертву. Звісно, він довго й не погорів, а розчаровано потух. Так і треба, подумав я, але знайома почала вже продовжувати розмову про білий борщ, який робиться з "білих карасів"... 

Сон 050124 "В образі ксьондза"

Будинок-вулиця, в приміщенні якого є інші архітектурні споруди, зокрема житлові будинки, історична споруда та храм. Знаю про проблеми цього великого "дому", спостерігаючи за потребами інших, пробую їх вирішити та налагодити життя для його мешканців. Поміж інших дрібних проблем виникла така, що в храмі певний час немає ксьондза. Аби провести на прохання однієї мешканки обряд (чи то за здоров'я, чи за благополуччя конкретно для когось з її родини), беру на себе його роль і виконую навіть таку місію (цікаво, що недавно я вже снився собі в подібному образі). Подробиці проведення богослужіння відсутні, хоча добре запам'ятав себе в обрядовому одязі пошитого золотистими візерунками.

Сон 030923 "Політ янгола"

Гуляю великим містом і все в якійсь справі. Якоїсь миті виникає переконання, що я знаходжусь у Франції. Заходжу, як турист, у один доволі красивий і великий храм. Взагалі не відзначаю тут якоїсь маси людей. Проходжу зали храму, архітектурно побудовані на зразок традиційних українських (не візантійського стилю) - "вагончиком", але в рази більші за розмірами. Минувши першу залу, потрапляю у другу, в якій олтар для молитви знаходиться по ліву сторону входу. Біля наступних дверей на стіні намальоване одиноке зображення янгола у людський зріст, який наче летить у повітрі з сурмою в руці, лицем до олтаря. На вигляд, малюнок зроблений наче у доволі давні часи, бо не був написаний професійною рукою художника, а щось у стилі примітивізму. У наступній (третій залі) - більший олтар, а там вже присутні біля нього люди в молитві. Я підходжу до тих людей і вже сприймаю так, що знаходжусь в Україні, адже біля мене стоять два чоловіки - українці. Вони приходять сюди часто, але в кожного своя мотивація. Один з них починає розмову: чи немає тут при храмі духовних зборів "за інтересами". Другий чоловік відповідає так, що він тут з іншої причини і не належить до жодних місцевих громад. Чомусь я знаю ту причину: він є батьком дівчини, яка померла прямо тут, біля цього олтаря. Він приходить сюди лише з цієї причини. Приносить квіти, наводить при них лад.

Тепер, продовжуючи подорож містом, я опиняюсь на залізничному вокзалі. По дорозі бачу кінематографічний образ, може поринаю у спогад, як дівчина танцює з манекеном. Його лице доволі реалістичне і подібне на живу людину, кольору волосся блонд. Переїжджаю з вокзалу одного міста на вокзал іншого. Образ про дівчину з манекеном повторюється так, наче вона з ним усюди. Чомусь цей образ мені нагадує кліп, або короткі відеоролики, які проріджують наше життя відвертанням нашої уваги. Спочатку вона з ним танцює, потім сидить на якійсь каруселі, який їх крутить по колу, як у тому ж танці. Тепер вони танцюють наче в повітрі. (Після пробудження чомусь нагадав образ намальованого янгола в храмі. Уві сні майнула думка, що в чеській мові дівчина-модель називається "манекенка"). Тепер наче показують, як цей "кліп" знімався на відео "в реалі": показують двох чоловіків, менший з них раз похожий на образ дівчини, а другим - того манекена. Дивлюсь уважніше, але справді - це не дівчина, а якийсь смуглявий хлопець. Здивувало й те, як справно вони в парі танцювали. Раптово той хлопець припиняє танець і йде геть.

Сон 071022 "Важлива потреба"

Приходжу в малознайоме місце, але присутня віддалена асоціація, що я тут був. Як виявилось, це місце придумали ошуканці. Довірливі люди потрапляють сюди і стають їхньою жертвою. Саме приміщення оформлене у вигляді містицизму та окультизму. По центру стоять якісь округлі шари, біля них лежать телефони, на які надходять дзвінки до випадкових відвідувачів і починають вести "правильну" розмову. По телефону починає говорити бот красивим чоловічим тоном. Текст розмови побудований так, що такі люди, які опинилися тут, мають "клюнути" остаточно. Ось раптом і мені хтось подзвонив, але знаючи цей "трьоп" обірвав монолог на другому реченні. Я знаю, що сьогодні їду в Польщу. На руках маю квиток. Цей аспект проблеми для мене важливіший. Раптом бачу там на полиці свій внутрішній паспорт. Знаю, що нині на кордоні вимагають максимальну кількість документів, отже, окрім закордонного, треба взяти і його. Разом із паспортом лежить колишній мій гаманець, а там сто гривень. Геть забув про таке. Дивуюсь, чому мої речі лежать у цьому місці? Присутня якась віддалена асоціація з дідовою літньою кухнею. Так, мені їхати в Польщу, а сумка не складена! Там і знаходжу свою дорожню сумку. В ній лежить пару речей. Наближається зима, отож, треба брати теплі речі, а там пару осінніх! Розгорнув яскравий светр і оцінив його. Дивлюсь на годинник: за 45 хвилин друга. Питаю себе: мені на другу чи на четверту? Якщо на другу, геть немає часу: треба все, що маю, скинути в сумку і бігом йти на вокзал. Якщо на 16-ту - краще, є трохи часу! Треба подивитися квиток! 0200'

Перший раз у житті з кимось приходжу до синагоги. Ця людина по-приятельськи відчинає двері, храм зачинений був на замок. Для мене все дивне та незнайоме. Заходимо в перше приміщення: білі стіни, якийсь дерев'яний вівтар із вирізьбленим по дереву семисвічником. Загалом: доволі скромно. Наступне приміщення - основна частина храму: стоять стільці, на стінах мінімум оздоби, переважно все зроблено на біло. Видно головну частину, яка більш схожа на імпровізовану сцену. Починають приходити люди і займати слухацькі місця. Цієї миті помічаю біля себе своїх дітей. Сидимо і спостерігаємо за подіями. Починається богослужіння, але все якось без ритуалу та формальностей. Починається музика, рабин запрошує на танець. Якась група людей вже налаштувалася танцювати. Це все більше нагадує мені не храм, а якийсь громадсько-артистичну організацію з ухилом на збереження традицій. Ті, хто стояв, починають танцювати навколо тих, хто сидить на стільцях по центру храму, а таких людей чимало. Вирішив трохи привстати, щоб знову сісти. А якась сусідка недалеко по ряду миттєво висловлює: "нарешті", думаючи, що і я встаю, і вона піде поспіхом до танцюючих. Вже встаю остаточно і її пропускаю: так вже їй не терпиться долучитися до веселої громади! Насправді, настрій доволі приємний та позитивний. На якомусь етапі стишується музика і до зали заходять підлітки, костюмовані у якийсь образ. Все відбувається в тиші, увага вся прикута до них. Начебто тримають у руках невеликі свічі, в межах долонь. Помічаю, що ці хлопці та дівчата незвичні - майже всі мають проблеми з ДЦП. Вони йдуть повільно, але в їхніх рухах присутня у кожного своя нерівномірність. Вглядаюсь у їхні обличчя: це життя вони прийняли таким, яким вони є. Вони стають у два ряди і нічого не кажуть, нічого не роблять. Долоні у формі човників: ...свічі, молитва? - до Бога, до нас, аби ми бачили таких дітей... Починають співати пісню, повторюючи фразу три рази підряд, стишуючи голос:

"We are see, we are can do"...

Дивлюсь на тих дітей і не можу стримати свої внутрішні емоції. Закриваю долонею очі і починаю плакати. Відчуваю, як мої діти починають звертати на мене увагу. Подумки: чи бачили коли-небудь, щоб я плакав?.. - але емоції настільки сильні, що я себе не в силах стримати. Від цього просинаюсь, розумію, що це сон, і заспокоююсь. Одразу записую сон. Коли доходжу до опису цих дітей, знову зринають такі почуття, що хочеться плакати. 0340'

Сон 260322 "Зміна положення"

Опиняюсь у невеликій студентській групі якогось мистецького закладу. Зайшли в авдиторію, сіли за парти. Мали з собою взяти аркуші різного розміру. Всі призабули, а в мене якраз завбачливо їх було багато. Викладач бере одного студента і йде в невелику майстерню, що поряд, показує, що робити, а сам іде за чимось іншим у кабінетик із протилежної сторони цієї ж авдитрії. По ходу спілкується з нами, ставить якісь питання та відкоментовується. З одного боку я, наче в фільмі, дивлюсь, що робить той студент, з іншого, мало не за всіх спілкуюсь із викладачем. У розмові з ним застосовую своєрідний гумор, граючи на тому, що він нас не знає, пропонуючи ідеї для першого студента, але з озвучкою викладачеві. Що ж там робить наш "колега по парті"? Mає вирізані кружечки з паперу.  Кладе їх на диск програвача платівок і дві частини по одній розмальовує фарбою. 

Наче якийсь фрагмент фільму. Дівчина низького зросту грає роль бородатого араба у військовій формі. Що ж робить? Ходить між людьми і щось винюхує, мабуть, диверсантів. Доволі смішний образ.

Підходжу з якоюсь екскурсійною групою до храмового комплексу. Сьогодні якесь велике свято. Багато народу. Але в той же час на храмовій споруді знаходяться якісь будівельники і щось ремонтують. Один із робітників тримається на елементах споруди мало не на шпагаті. Це мене однозначно дивує. Хочу цей неповторний образ сфотографувати, але раптом він змінює положення і якось невдало повертається, що врешті падає. Куди падає не бачу, але помічаю пожвавлення інших робітників, аби йому допомогти. 1100'

Сон 050222 "Несподівані миті"

Маю причетність до створення великих білих фігур (скульптури з дерева? глини? - детальність фрагменту сну не пригадується). Перебуваю між певною їхньою кількістю.

Опиняюсь у храмі, на якійсь чоловічій вечірці до десяти осіб. Усі вільно сидять за великим столом. Старший за статусом у кілька разів підходить до молитви. Хтось із молодих жартує, що таку вечірку можна перетворити у розвагу. Підтекст видає завбачлива усмішка. Головний (священнослужитель) встає і кудись відходить. За пару хвилин зі сторони "сцени" розкриваються куліси і храм перетворюється в театр: починає розігруватися веселе дійство, як на мене доволі душевне і на професійному рівні. За змістом далеке від храмових інсценізацій, більше схоже на дійство з елементами карнавалу... (Забута частина сну). Тепер я йду мокрою засніженою дорогою. Суцільна хляпа, але більше для автівок, що проїжджають поряд. Кожного разу по проїзду машини, з під її коліс розлітаються кавалки мокрого снігу і трапляють на мій одяг. На якомусь етапі дороги помічаю дерево з горобцями-синичками (важка ідентифікація). Починаю їх фотографувати. Перші світлини виходять вражаюче-гарними. Спочатку вибираю ракурси поодинокі, а згодом вмикаю безперервну фотозйомку і воджу рукою по межах галуззя дерева. Птахи спокійні, неполохливі. Якість світлин надихає до творчости.

Сон 180821 "•Прихований• зміст"

З родиною, або групою осіб маємо піти в храм. Має відбутися якась урочистість або ж святкова літургія. Я ж уже зібраний, отож кажу, що "йду, а зустрінемось там". Дивлячись на метушню зборів, вирішив перепитати: чи почули мене? Так, наче почули. Приходжу в храм (на вигляд костьол). Заходжу й одразу сідаю на першу лавку справа від дверей. Недалеко від мене, зліва, якась молодь богонатхненна, а разом із тим десь із гумором і сміхом (у доброму розумінні слова). Зліва від мене стоїть дівчина з розгубленим поглядом. Зауважив для себе її темно-чорний колір очей. Підходить ксьондз і рекомендує їй сісти. Дехто прочитав це, як зауваження. Таким же нефіксованим поглядом на конкретних предметах, пробує сісти. Лише тоді розумію, що вона має проблеми з зором. Розвертаючись, звернув увагу на її одяг, зокрема на тому, що прийшла дивно вдягненою: є верх, є якісь чорні модні панчохи на ногах, але в трусах. І вся якось так, що зі спини і збоку не скажеш, що "гола", а подивившись прямо, "немає слів". Акуратно вказую цій дівчині на одяг, а вона наче і не знала цього. Звісно ж, що незрячою не подивиться на себе в дзеркало. Поряд жіночка пропонує так само коректно відійти в сторону і вирішити це питання. І надалі спостерігаючи за поведінкою цієї дівчини, відзначаю присутність її мами, яка сиділа окремо від неї. Дівчина відходить зі згаданою жіночкою і вже в нормальному образі повертається до свого місця, нарапт кидаючи репліку до своєї мами: "Навіщо взагалі така ти в мене є?". Дівчина сідає так само недалеко і зліва від мене, а її мама, у пару кроків справа, від почутого починає займатися словесним самобічуванням. 0450'

Сон 230321 "Завершення екскурсії"

Усією родиною відвідуємо музей, якісь храмові та історичні комплекси. На виході з одного з них відбувається моя словесна розмова з дружиною, в якій недозрозуміли один одного (щось на зразок гри слів або перекручених виразів, так би мовити "недочув і переінакшив по-своєму"). Дружина ображається, а я ще мимохідь коментую, як на мою думку: безпідставну образу, якійсь працівниці музею. Десь у цій дискусії виходимо за старовинні ворота, які травянистим крутим пагорбом виводять (буквально бігом) за межі комплексу. Перед цим дружина дала мені речі, які всі за раз із своїми зніс із того пагорба. Озираючись, помітив, що згубив червоний клубок ниток, видно доньки, який розплутався по землі геть. Залишив торбу (хоча за логікою мав тримати декілька) при воротах. Дружина з дітьми пішла далі, а я поліз на пагорб, щоб змотати клубок наново. Щось неналегко йшов початок під'йому вгору, земля осипалась, якась була нерівна і неоднорідна: упереміш із травою та камінням. Піднявшись і почавши скручувати нитку, побачив неподалік екзотичні квіти. Раптом, наче хтось вирішив їх прокоментувати, так, якби поряд була дружина. Навіть звучить їх назва. Разом із тим чую гомін, як хтось із наступних туристів прагне вийти з цього музейно-храмового комплексу, смикаючи за ручки масивних дверей, і це їм чомусь не вдається. Подумалось: відчинити?.. Вони ще не знають, якого формату тут вихід, хоча єдиний з тих, які знайшли. 0130'

P.S. Чомусь, як проснувся, калатало серце.

Сон 150221 "Розриті могили"

Дістаю зошит і читаю деякі свої афоризми. Останній із них: "Червоне і жовте сиділи та гомоніли, втикаючи у вічність". Пригадав, як його записував (видно, уві сні освіжив забутий сон).
13.02.21

Приїжджаю пізнім вечором з групою осіб у храм. Випадково трапляю на похоронний обряд відспівування і прощання. Як іти на вулицю, а там вже глупа ніч! Біля храму випадково виявив дві давні, але свіжовириті могили. Знаю, що це "постарались" "викрадачі могил". Попереджаю про небезпеку випадкового трапляння в ці ями. Вже їду назад, але зупиняємось на пів дороги. Чи це місце для похорон чи щось трапилось із машиною, але невелика група людей залишилась посеред поля і чорної ночі. Пам'ятаю, що від початку по дорозі минали світло і його звідси видно, хоча далеко. У руках маленький ліхтарик. Може, спробувати своїми силами? А як пішов: за пару метрів трапив ногами в якесь болото і передумав. Краще залишатися на місці, хоча ніц не відомо: як далі? - принаймні з живими людьми! 0130'

P.S. Як проснувся, виявив, що не був нормально вкритим і частково змерз у ноги.

Сон 290920 "Рівень над землею"

Спроба зробити на сходових клітках ящик під овочі та інші побутові речі. Обирав поверхи, поки не зупинився десь між першим і другим. Коли оцінив матеріал (дсп), з якого мав би робити, десь розчарувався в розмірах: хоч і великі, але не настільки, ще й частково надтріснуті - б/у. Нічого, можна обрізати! Але ж мороки скільки? Разом із тим розумію, що місце під цей ящик неузгоджено з сусідами, адже живу значно вище (таке уві сні переконання), а заважатиму мешканцям знизу. Насправді, навіть мій намір ні з ким не узгоджений. Виходжу на вулицю, зустрічаю деяких постояльців цього дому - жіночок, що на пенсії мають багато часу на розмови. Прислухаюсь до них. Хоча моєї теми не торкається, але явно не налаштовані легко вирішувати справи. 0315'

Я сторонній учасник. Хтось показує, що рівень земляного насипу вище за заявлену норму (візуально - на 40 см) у зв'язку з тим виникатимуть проблеми з оформленням документів.

Єгипет. Я в науковій експедиції, яка приїхала до захованого під землею храму, який має умовну назву "під залізним ковпаком". Там вперше було використано метал для захисту храмової споруди. Як зайшов до нього, то вибрав одне місце, де й присів на лавку. Роздивившись уважніше, зрозумів, що саме це місце є одним із головних при вході в храм. Люди, які до нього заходили, торкалися певних святих місць, одне з яких невелика ікона, що стерлася наполовину. (Образ ікони нагадує Оранту або Покрову). Вона знаходиться над головою, прикріпленою до балочного бетону. Цей храм наполовину вивезений на артефакти, адже для туристів це місце, як вирішили чиновники, є недоступним. Тепер я бачу більше десятка вантажних машин, які завантажені кам'яними білими брилами великих розмірів. Тепер дивлюсь углиб зального приміщення храму. Якийсь хлопець сидить на одній з лавок (змішаний образ із костьолом) і курить електронну сигарету, випускаючи клуби диму. Пора йти! Тепер виникає морока з сином, який не хоче покидати це місце, але я знаходжу переконливі слова. Вийшовши із примішення на сонце, спостеріг поряд річку, яка, на вигляд, є архітектурною частиною цієї споруди, пропливаючи між бетонними брилами із невисоким рівнем від землі. Подивившись у воду, побачив велику і довгу рибу, частково схожу на щуку, яка пропливала, не рухаючи хвостом. "Невже мертва?" - подумав і здивувався. 0430'


Фрагменти сну за вересень 2020 року:

Донька в вже в дорослому віці.
Серверування столу: тарілки, ложки, фужери тощо. Лише підготовка, без їжі.
15.09.20

Вішаю на дереві інструмент. Плоскогубці. Ніч. Хтось піходить до того дерева, а я його сприймаю ворожо. 2342
20.09.20

Тягнемо тонкі кабеля. Я ж стою на повороті. Загалом їх виходить доволі багато. Тепер я їх акуратно викладаю. (Сон з повтором. Загалом, присутнє якесь "залипання" на одному процесі). 0340'
28.09.20

Сон 130820 "Камінчик від екс-президента"

Проходжу містом і зазираю на будівництво храму. Проявляю інтерес подивитися зсередини. Відзначаю оригінальний дизайнерський підхід до внутрішнього оформлення: застосування невеличких пластикових елементів кольору червоної цегли, з яких можна витворювати дивовижні візерунки. Зокрема сподобалось оформлення вівтарю, яке знаходилось посередині храму. Тепер я з донькою. Запрошую її подивитися на те будівництво. Вдруге підходжу до нього, а там процес наближається до завершення робочого дня. Із-за метушні подивитися дитині ніяк не вдається. Знаходимо в іншому місці другий ракурс і тут вже все видно. Знаходимо момент і підходимо ближче, щоб розгледіти оригінальність цього вівтаря. Прошу на те дозволу. Розгядаємо його елементи, дивимось на самісінький вершечок, на вигляд - вище рівня столу, а там лежать якісь символічні предмети. В око трапив напівдорогоцінний камінчик, якого взяв до рук. Подивившись на нього уважніше, згадав, як свого часу Віктор Ющенко роздавав їх, як символічний подарунок, багатьом, навіть випадковим, людям. Так і подумалось: скільки їх, таких камінчиків він мав для того?.. Мішок, а може більше? А що за людина, яка з подібних предметів робить символічний культ? Цікаво, що разом із тим подумалось за інших президентів та інші предмети, які лежали на тому вівтарі. 0445'

Сон 270320 "Королева Іспанії"

За попередній день (26.03.2020) запам'ятався лише фрагмент сну: "Я на човні разом із дружиною. Сиджу на веслах і ми спілкуємось. Човен рівно та спокійно пливе по воді".

Я в храмі, більше схожому на костел. Збираються люди, наче на якийсь захід. З однієї сторони присутня певна організація дійства: люди, які приходять, сідають на порожні місця, хоча розташовані вони асиметрично, але під прямими кутами; та хаос: поки всі сідають і ходять, утворюється багато руху. Я помічаю знайому мені вчительку української мови (пару раз був запрошений нею, аби прочитати дітям свої поезії), а біля неї якусь дівчинку в червоній туніці. Всі сідають на місця і починається богослужіння. Несподівано, як для мене, до дівчини підходить ксьондз і благословляє її. Тепер я вирізняю з усього, що дівчина, з поміж інших, сидить не на звичних дерев'яних стільцях, а на троні. Розумію, що я, спершись на якомусь етапі просто біля сповпа, стою біля цієї дівчини (з правої сторони, але боком до неї). Ксьондз говорить про неї якісь несподівані для мене речі: про те, що це велика честь, що "нас відвідала член королевської родини... (далі багато регалій), а в майбутньому - королева Іспанії". Дівчина питає в згаданої вчительки: "Навіщо вони сюди прийшли? Навіщо це мені?" На що вона їй коротко пояснює, що це такий протокол (щось на зразок: так треба!).

Виходжу з автобуса в районному центрі й іду по малознайомому місту, геть незнайомими вуличками. Переходжу між житловими будинками, то в одну сторону, то в іншу. Рухаюсь інтуїтивно, адже знаю, що тут - недалеко. Тепер виходжу на впізнавану мені вулицю, де біля одного старого одноповерхового цегляного будинку з обсипаною штукатуркою стоїть чоловік і маше мені рукою. Я його впізнаю (в реальному - директор міського центру технічної творчости для молоді). Уже тієї миті розумію, що це саме той будинок культури, який шукав. Заходжу всередину, підходжу до жіночки, яка мала образ державного службовця, дістаю два папірці з проханням зареєструвати творчий колектив з доволі народною назвою, щось на зразок "Древляни". Це прохання не моє, але мій приїзд пов'язаний саме з тим, що я зацікавлений у вирішенні даного питання. Поки мене прийняти не може, просить зачекати: хтось переді мною з поспіхом робить свої документи. Тепер все міняється таким чином, що те місце чимдалі нагадує бібліотеку, в якій відбувається захід. Ще помічаю, як приходять незнайомі мені люди, сідають, готуються. Біля мене дружина, яка із собою має кілька власних книг. Захід починається і на ньому надають слово хлопцю, молодому та перспективному автору художніх творів і наукових розвідок. Він розповідає за власну творчість і шлях до неї, акцентує увагу на своїх відкриттях, зокрема на тому, що, несподівано для мене, починає сипати компліментами моїй дружині, розповідаючи за унікальну статтю з математики, яка отримує доволі позитивні відгуки. Я ж про себе дивуюсь: "Яка математика? Вона ж - філолог!" Хоча з'ясовується, що це свого роду стаття на межі двох наук. Майже на тому й завершує свій виступ:
- З цієї статті потрібно починати вивчати наукові роботи Г.Л.
Десь по завершенню заходу, оригінально зашнуровую лівий черевик із двома симетричними хвостиками догори і донизу. 0340'

Раптом виникає буквенно-словесний каламбур: "MAG-In шOCEAN". На артикуляційне увиразненя цієї фрази, хтось ствердно констатує:
- Я знаю матеріали з яких це зроблено! 0500'

Сон 230220 "Винести невідоме"

Я на території незнайомого мені православного комплексу. Роблю якісь електромонтажні роботи в невеликому будиночку, що стоїть ближче до виходу з території. Сам комплекс розміщений на пагорбі, отож, дивлюсь угору, а в мою сторону йде знайомий священник К.Г. і несе в руках велику силу різних побутових речей, серед яких магнітофон, чайник, якісь коробки. Це все мало не випадає з рук, але тримає впевнено, хоча йде спішно. Недалеко від мене стоїть охоронець і з метрів п'яти питає в нього:
- Що несеш в тому?
- Нічого!.. - продовжуючи йти з пагорба донизу.
Минає його, ледь затримується біля мене й іде до виходу. Охоронець пробує похапцем розпитати щось у нього, але з усього виходить, що відповідаю за нього я.
- Так це ж К.Г.
- Ви його знаєте?
- Так!.. Священник, бард, допомогає служити в Михайлівській церкві, є родина, діти виросли, з жінкою не живе - відійшов заради церкви.
Ці слова нібито заспокоїли його, адже самої відповіді: що він несе в тому всьому не прозвучало. Тепер разом К.Г. йду до виходу. За воротами він питає в мене:
- Чи не міг ти зробити добру послугу: зі згаданого храму треба буде сьогодні зняти зі стіни електроустановку. Робота оплачується. Я погодився. (Зміна кадрів). Тепер я в Михайлівській церкві, але на вигляд вона кардинально інша за ту, що в реальності. На стіні, біля якої проходять богослужіння, висить електроустаткування, об'ємом на кілька різнорідних плат, розмірами по м2 кожна. В буквальному розумінні - це мав би бути вівтар, але у сні - жодного натяку на реальність. Починаю демонтувати першу плату... уже й зняв, але в голові майнула думка, що все відбувається якось спішно, нікого в храмі немає, десь за пару годин почнеться богослужіння, а я займаюсь - сам! - дивною справою, наче злодюжка. От зараз хтось прийде і запитає в мене: "А що Ви тут робите?" І що я скажу? "Мене попросила одна людина..." А демонтувати ще: го-го!  Вирішую, що не треба мені такої слави, а раптом це ще "пахне" криміналом? Протираю свої відбитки пальців: одна рука була в рукавиці, а друга - ні, отож, трохи роботи є. Уже кручу устаткування на місце, як у храм заходять двоє незнайомих мені чоловіків із запитанням:
- Ну, то як, за годину впораєтесь?
- Я протер і вішаю на місце! - відповів на повному серйозі.
(Пауза). Помічою підозрілий на мене погляд, як на важкохворого.
- Х... що отримаєш! Ми маємо сьогодні поставити нове обладнання!
- Ото, ставайте поряд і робіть, а я пішов...
0530'
P.S. Видно, десь на інтуїтивному рівні я припускав, що подібні центрові місця, як вівтар, є свого роду "електро"устаткуванням, що працює на певне частотне під'єднання: "віруючий" - "Бог".

Приходжу до батька в гості. Місце зустрічі: електротехнічне відділення торговельного центру. Несподівано для себе виявляю накритий стіл, за яким незнайомий мені хлопець (можливо, робітник) вітає мого батька з днем народження. Я ж такий (про себе): "... сьогодні 8 число, літо, як же так? ще недавно була зима, і ось вдруге забув за цей день?.." Згаданий хлопець вручає подарунок, а в мене - нічого. Відволікаюсь на магазин, згадую, що колись хотів йому подарувати фотоапарат. З усіх, що там були, вибору було небагато. Єдине, що привертало увагу, так це - Фуджі, яке було виставлено на статичному стенді таким чином, щоб показати всі його найкращі сторони. Ціна питання: 700 грн. Яка ціна, така і "мильничка". За відсутністю іншого - непоганий подарунок. Зву продавця, купую. Тепер я з "чарівною" коробочкою. А свято, яке перейшло в несистемну паузу, ніяк наново не продовжиться...

У мене є чудова ідея, пов'язана з родом моєї діяльності, як несподівана пропозиція співпраці з банком. Заходжу в його відділення, яке знаходиться на вулиці Михайлівській. Колись у тому приміщенні був продовольчий магазин, пам'ятаю, як там продавали газети, потім був магазин фірмового взуття, а нині - банк. У відділенні сидить за відкритим столиком працівниця установи. Підходжу й сідаю навпроти неї. Представляюсь і починаю висловлювати свою ідею, за якою очікую: або повну консультацію, або ж направлення до вужчого спеціаліста.
- Ваш банк торгує зброєю!
- Невже?..
- На вітрині представлені деякі зразки. Ви ще мусите мати ліцензію!
Друге здивування!..
Раптом дівчина йде і я втрачаю до себе, як клієнта, увагу, адже прийшов з унікальною пропозицією, яку так і не зміг висловити.
З'являються додаткові працівники, але всі проявляють неймовірну зайнятість. Звертаюсь до старшого, аби мені приділили увагу. Він вислуховує, обіцяє, що зараз хтось підійде, і після сказаного знову відволікається і зникає. Вся ця "сцена" безперервної зайнятости переміщується на базар, де працівники вивчають якісь маршрути по мапі міста.

Сон 031219 "Розгойдані герої"

Героїня дізнається про розробку літальних апаратів у вигляді тарілок. Потрапляє в інститут, у якому представлено пару робочих зразків. Проявляє до них давній інтерес. Сідає в найменший і вилітає на вулицю, опановуючи машину. Її бойфренд біжить за нею зі словами, що цей зразок експериментальний. Тепер вона намагається рухатися в ньому по вулиці. Її розгойдує, але, в цілому, летить поволі на висоті людей більш рівномірно. На якомусь етапі бачу події вже її очима. Вона рухається містом у яскраво-червоному костюмі, що схожий на згадану тарілку. Він незручний, руки приховані, незвично обвисає з двох сторін. Заходить в храм. З порогу бачить, як перед нею йдуть два священники, один трохи доганяє другого, перший рухається якось незвично: зі сторони в сторону. Вона міркує про себе: п'яний? Цей батюшка стає біля проміжного вівтаря і починає читати молитву. Проходячи, вловила запах спиртного. Таки "так"! - подумала про себе і пішла далі, розправивши на плечах диво-"одяг", надавши йому первинного вигляду. Чує, як батюшка починає щось коментувати російською мовою, згадуючи Москву, а потім раптом обриває свій монолог вигуками: свят, свят, свят! Хрестячись на "дивний" вигляд героїні, яка полишила їх стояти позаду себе. 0500'

Сон 141119 "Свято у стисненому просторі"

Із якоюсь культурною програмою (схоже на весілля, але не переконливо) потрапляю в дім, в якому був доволі давно. При вході в нього все доволі гарно й красиво, квітучий сад, розбитий цікавими стежками по ходу до приватного будинку. В ньому живуть як старі, так і молоді. Я ж тут знаходжусь разом із колегами-чоловіками (образи не конкретизовані). Цей дім мені знайомий не просто так, у ньому живуть якісь віддалені родичі моєї дружини. Я у них вже якось гостював і цього разу сподіваюсь, що вони мене не впізнають. Заходимо в дім, трохи розходимось по кімнатах. Потрапляю, але не одразу, в приміщення, де живе старенька бабуся. Обстановка не викликала захвату: живе одна, з огляду на розкидані речі - неприбрано, тісно, хоча по-сільському: з піччю і різним кухонним начинням, що стоїть навіть на підлозі. Подумалось: от що значить старість, вона у всіх однакова. У неї є подруга, її ж віку. Цю бабуську я знаю, а вона від останньої зустрічі так і не пригадала мене, я й не робив натяків: почати з того, що я їх знаю і з якої причини. Спитав, як вийти на вулицю, бо в тих кімнатах трохи заблукав. Трохи розговорилися. Пригадав, що вона спілкується виключно польською, тому перейшов у розмові на неї. З одного боку вона хотіла мені показати вихід, з іншого я прагнув знайти, де сидять мої колеги, аби потрапити до них. На якомусь етапі мене почала проводити до виходу жіночка середніх років: худорлява, з неприємною, як на мене, кількаденною немитістю волосся. Йдучи з нею, на якомусь етапі вже сам, потрапив у невеликий храм. Там сиділа в одному місці пара, а в іншому якась жіночка. Побувши трохи, став свідком сцени, як та пара спіцефічно з'ясовувала між собою стосунки: вона термосила свого п'яного чоловіка й казала, що треба йти, а він, знесилений від алкоголю, знаходив лише поодинокі слова і пручався на її ініціативи. Жіночка, яка сиділа окремо, на них дражливо реагувала, але залишалась незрушною. Зрештою вони пішли. Пішов укотре шукати своїх і я. Знову та ж жіночка з немитим волоссям мене супроводжує до виходу. Йдемо так, що врешті-решт потрапляю на очікуване свято, на яке сюди й ішли. Заходжу в кімнату: тісно, нема де яблуку впасти. Великий стіл, за столом гості. Одразу бачу своїх колег, із ким приїхав. Вони вже сидять за столом і їдять. Є пару вільних стільців. Мене запрошують сісти. Я сідаю. Починаю спостерігати, як господарями дому організована для нас культурна програма. Всі сидять, дивляться і в той же час їдять. Спочатку мені не захотілося якось те все поєднувати, як то зробили колеги: слухати та їсти, але передумав. Підтягнув до себе відварені фаршировані яйця, але почав їсти оселедець. 0020'

Сон 111119 "З-міни обличчя"

Потрапив у лісі в павутину, від якої важко було відчепитися, звернув увагу, що має вона якусь підвищену міцність.

Я в колі чоловіків. Ведуться розмови про віросповідання, як удосконалити символіку міста на банері та воду, яку п'ю. Один чоловік у діалозі з кимось підводить думку до того, що з певним віросповіданням, маючи певну проблему, не можна заходити в деякі храми (важко відтворити логіку суджень). Інший розповідає мені, що я можу домалювати на банері, на якому вже присутній образ носової частини корабля, розташований зверху-вниз з художньо розвитою линвою на білому тлі, якийсь один символічний елемент, який має охарактеризовувати все місто. Називає його. Я ж вношу свої пропозиції, адже місто має багато інших символів. Замовник не погоджується, каже категоричне "ні!" і просить лише так, як замовив. (Цікаво, що образ із кораблем, я вже десь зустрічав, можливо, у забутому сні). Разом із тим я п'ю звичайну воду, а виходить так, що на деяких білих тканинах залишаються плями яскравого червоного кольору, подібного до розведеної марганцівки. Не можу зрозуміти його походження, поки хтось не зауважує, що моя вода з йодом, хоча звичного кольору. Причина виявилась близько: вода, трапляючи на розчавлені таблетки в незнайомій мені упаковці, від випадкового дотикання, лишає згадані плями. Також прошу вирізати шмат білої матерії для Ві (так звати якусь дівчину), з чого вона має щось зробити. 0120'

Хтось дивиться на моє обличчя і зауважує, що в мене "завищені брови", а саме: їх рослинність переходить частково на лобову частину, з'єднуючись із волоссям на голові. 0500'

Сон 081019 "Священні справи"

Велике релігійне свято. Події відбуваються в храмі. Ведеться богослужіння. Присутньо багато священнослужителів. На якомусь етапі, ближче до завершення, пару священників ідуть із заходу. Як виявляється, головний серед них - це не рядовий священник, а певного роду старший ув ієрархії. По завершенню, хтось дорікає про такий неприпустимий учинок. Хтось починає розповідати про ту людину так, що я починаю це сприймати, як документальну хроніку. Спочатку йде мова про те, що цей священник робить неймовірну річ: у своєму селі будує своїми силами чудовий храм. Тому логічно, як зайнята людина, він поспішає до своєї пастви та будівництва. Потім іде розповідь про самого священника. Звучать його слова про спорудження храму: "От одного разу до мене прийшло осяяння, а якщо я будуватиму храм? І не починатиму з пошуку землі, а прямо на своєму обійсті?" А благородний намір завжди знаходить прихильників і тих, хто готовий підтримати фінансово. Спочатку бачу земельну ділянку, яка окреслюється певним фундаментом. Біля нього скромна хатинка, в якій живе родина цього священника. Східна частина виходить на рів, а десь недалеко простягається невелика річка. Другим фрагментом: я на тому місці, а будова вже набирає окреслених форм. Вже зрозуміло, де мають бути вікна, двері. Якась подія, яка змусила мене і тих, хто був зі священником, повертатися різними стежками. Протягом дороги вони знаходились у полі мого зору. Настільки переймаюсь історією про храм, що виникає відчуття віддаленої причетности до появи цієї споруди. Тепер священник розповідає мені особисто про свій родовід і тих, хто допомагав йому в будівництві. Після загальної розповіді про рід, перейшов до персоналій та особистого з ними знайомства. Першого, кого він мені представив особисто, був його син. Звернув увагу на їхню схожість. Питає мене: "І як ти думаєш, при всьому тому, що я тобі розповів, скільки дітей у мого сина? Одружений?.." Я дивлюсь на нього і по зовнішньому вигляду, який вказує, що десь йому років 35, нічого конкретного сказати не можу. Продовжує: "Він не має ані жінки, ані дітей..." В голосі почулась маленька прикрість, хоча, з огляду на чернецтво в священництві, все має виглядати доволі логічно. Під час тієї розповіді, в кімнаті сиділа одна жінка похилого віку, їхня родичка, можливо, мати головного героя. Ця бабка починає розповідати історію про те, як втратила пам'ять. Пам'ятає, як поїхала в місто і повернулась додому. Приїжджає, вмикає телевізор, а там в телестудії бачить жіночку, яка нагадує її саму. Каже, що мусила додивитися до кінця. Коли камери показували всіх збизька, остаточно переконалась, що то була вона. Я питаю: "І де це було: в обласному центрі чи Києві?" Ствердно відповідає: "У Києві!" Чим викликає ще більше здивування. Зокрема це ж помічаю за виразом її обличчя. Отже, така поїздка цілком випала з пам'яті, після чого довелось звернутись до лікарів і зменшити своє пересування межами свого дому та околиці. Приходить згаданий священник і заводить розмову за гроші. Про те, що я свого часу позичав йому певну суму, а тепер він їх повертає. А я "ні сном, ні духом". Дивуюсь такому розвитку подій. А тут він такий переконливий, що не можу відступити. Повертає гроші. (Візуально самих грошей не пригадую). Тут, до слова, згадана бабка починає говорити за свої гроші, які також повертає мені. Дістає якісь незначні монети великим номіналом і кладе на стіл. Я остаточно в шоці, кажу, що про такі гроші можна забути. А вона: "Ні, гроші треба повертати!"
Тепер я з сином. Маю в скорому часі повернутися... Кажу йому: "Поцьомаю, як приїду!" 0430'

Сон 231018 "Бенклі святого Юра"

Якась відпочинкова зона. Я приходжу до якогось літнього дому, до якого маю пряме відношення. При вході дізнаюсь, що у нас замешкав молодий слон. Десь подівся його власник і ніхто не знає хто він. Зрозумів, що клопоту з ним уже вистачає. Хтось виходить з кімнати і каже: "Так він же щось говорить! Тільки слова якісь невиразні", - й одразу робить пропозицію: "Попробуй ти! Може, в тебе вийде зрозуміти його!" Я починаю гратися і говорити щось тому слону, а він, піднімаючи свій хобот, і, граючись артикуляцією, вимовляє поодинокі російськомовні слова. Я їх ідентифікую і розумію. Отже, перший висновок, який ми робимо: власник слона російськомовний. З тематики слів, в яких згадувались предмети розваг: "розовый", "шарик" тощо, прийшли до висновку, що слон якось пов'язаний з дітьми, зокрема грою з ними. Ми даємо реалізувати слону свої ігрові потреби і створюємо відповійну для того відпочинкову зону. Найбільше, що нас непокоїло: як вайликуватий слон грається з дітьми так, що їх не зачіпає своєю масою тіла й ходить між ними доволі акуратно? Відео з дітьми і підлітками виставлено в YouTube, яке, несподівано для всіх почало набирати популярність. Відчиняю двері в якусь кімнату, де сидять два брата Ярослав і Юра. Їхня місія допомагати дітям у спілкуванні зі слоном, зокрема в проведенні різноманітних розважальних ігор. Щось питаю за слона, у відповідь чую якесь розчарування. Кажу, що відео з ними набрало в YouTube багато переглядів і коментарів. Навіть є прямий коментар про цього слона, записаний на відео фінськими дітьми. Вмикаю і показую їм, як діти з далекого куточка коментують і висловлюють захват під час перегляду відеороликів. Бачу, як Ярослава і Юру це підбадьорює. 0412'

Я з дружиною і ще двома знайомими в Польщі. У нас творча поїздка, яка також передбачає деякі приватні зустрічі. Протягом поїздки ми маємо два рази зняти готельний номер. У першому готелі, де ми поселились, відмітив для себе обслуговування - на вищому рівні. Були деякі запрані речі, що залишились на сушці. Саме в той день, коли ми збирались до виїзду, до нас завітала адміністратор і запитала мене: "чи знаю я людину...", називаючи моє ім'я. На грудях у неї, спеціально для ідентифікації, висів металевий бейджик із назвою моєї організації. Тому, на її питання про мене самого, я трохи "підвис" із відповіддю "так!" Тієї миті вона повідомила, де знаходяться мої висушені речі, які я маю забрати. Я відповів, що за ними вже пішли.
0634'

Шукаємо православний храм, знаходимо католицький - велика споруда білого колору, а неподалеку непримітний православний: дерев'яна хатинка, але не зруб, а збита з дощок, які від віку стали майже чорними. Ми знаємо, що нещодавно церкві дали нове ім'я. Йде назустріч якась жінка. Маємо намір у неї запитати за той пошукуваний храм. Грає Біґ-бен: "бем-бем-бем..." Якийсь чоловічий голос каже: "Бенклі святого Юра". 0703'