Сон 250420 "Минаючи весілля"

Відбувається підготовка до весілля. Вечірній час, сиджу за столом у напівтемряві. У кімнату заходять і виходять різні люди. Ось раптом у кімнату зайшла моя однокласниця Н.С. та ще якась людина, з якою сильно перейняталась розмовою. (Подібний фрагмент із Н.С. вже якось фігурував у забутому сні). Сиджу спокійно та непомітно, але, якщо подивитися уважно: хто за столом? - мене можна розгледіти. На якомусь етапі розмови звертає вона на мене увагу. Дивується моїй "появі" так само, як і я пару хвилин тому їй.
- Як ти тут опинився? - питає вона.
- Звідси родом моя дружина! Тож і я дивлюсь і дивуюсь: де ти, а де Полянки! Маєш тут якусь рідню?
- Наречена запросила!.. А де твої?
- Сплять у сусідньому будинку. (В уяві спливає невеликий будиночок, що розташований на одній господарській території з цією спорудою). (Самі образи місця, столу, кімнати, будинків - мені в реальному житті не знайомі).
На останок розмови надіслала світлини, які мали б роз'яснити: яку вона має причетність до нареченої та її рідні, які мені, насправді, незнайомі. (День). Тепер прогулююсь садом і спостерігаю за атмосферою підготовки до сільського весілля. Вдруге зустрічаю Н.С. разом із іншою однокласницею Л.С. (Певною мірою їхні образи в реальному житті схожі). За всім спостерігаю зі сторони. Більше фіксую для себе якісь події, аніж входжу в діалог. Жую суміш горішків та родзинок, беручи з коробочки, яку тримаю у руках. Йду далі. Тепер минаю якусь галявину й іду до виходу, аби побачити останніх гостей, що прибули. Тепер виходжу коридорами якогось музею до виходу. Останні двері, а за ними фойє зі старими дерев'яними стільчиками (подібні ще зустрічаються в актових залах). На них сидять, а дехто спирається на задню спинку: тележурналіст, якийсь помічник та оператор, можливо, ще дехто. Спілкуються за свою роботу і зміни, які в них відбуваються. Тележурналіст, самий старший з присутніх за віком, починає розповідати за реформи, які торкнулися їхньої роботи (його образ нагадує одну людину з місцевої телерадіокомпанії, але уві сні він більш похилий). Про те, що всі працівники телекомпанії мусять пройти обов'язкове стажування з вивчення англійської мови, якісь додаткові курси з вільної журналістики. Одним словом, усе за європейськими стандартами. (Подібний образ та діалог вже якось фігурував у забутому сні). Я ж стою за його спиною і все це слухаю. Відчуваю, як трохи психологічно "нависаю" своєю присутністю над ним. Далі він продовжує, що так далі не витримає і, не діждавшись виходу на пенсію, звільниться з роботи. Я ж про себе міркую: от і неправильно! Попробував би, подивився, подивилися б на нього, а там із часом щось змінилося б. Тут у нас одні реформи, а там уже другі. Не можуть же бути такими однозначно вимогливими до людей такого віку? Подумав, аби про це якось сказати, прокоментувавши його спіч, але передумав. 0415'

Сон 020220 "Обірваний монолог"

Хтось порадив відвідати незнайомого мені віщуна. Працює він у залізному контейнері. Заходжу до нього. Простір заставлений лишніми предметами, стоїть стіл, за яким здійснює прийом. Проблеми, як такої у мене немає, щоб її озвучити. Тому він мовчки після знайомства починає щось розкладати на столі та "віщувати": говорити якісь незрозумілі, а потім взагалі неприємні для мене речі. Я ж обриваю той спіч і прощаюсь, аби його не бачити й не чути. Виходжу з контейнера, а він за мною. Змінив тон з нейтрального на агресивний, видно, що я зачепив поведінкою його професійну гордість. Я ж пішов, а він - в іншу буду, подібну до того контейнера. Недовго думаючи, повертаюсь, аби висловити своє невдоволення. Беру якийсь красивий березовий віник, з яким ходять у лазню, заходжу до нього, бачу ліжко, на якому він лежить, але так, наче й не він, а то - зібгана купа ковдр. Вишмигую "його" тим віником, але недовго, бо в тому відчуваю безглуздість, і йду, тримаючи віник у руках. Пройшовши кроків із триста, вирішую його згорнути в пакет, який виявився частково рваним, а потім у ще один, і з тим вже йти на зупинку, а далі в якийсь гуртожиток, в якому розвивалися перед цим візитом інші події (чого зі сну пригадати не можу). Подивився на вулицю, якою вийду між будинками на центральну, але цієї ж миті чую дзвінок мобільного телефона. Беру, слухаю, але ніяк не можу зрозуміти: на екрані світиться заставка дружини з вайбера, а чую незнайомий чоловічий голос, який за пару секунд, накладеним рядом супроводжується жінчиним голосом, так, наче два дзвінки відбулися одночасно: через оператора та інтернет. Сама розмова складається з переплетених "Ало!", з'ясування: "Хто мені телефонує?" - окрім дружини. Але раптом чоловічий голос повідомляє: "Якщо ви до мене дзвоните, це означає ви починаєте мати зв'язок із СБУ..." І далі в такому ж серйозному тоні. Недослуховую до кінця, як із тим "віщуном", вибачаюсь, пояснюю, що "зараз зрозумію, чому так вийшло", але телефон продовжує глючити: вікна програм не перемикаються, залишається незрозумілим, які функції активні.
P.S. Сон належить до дати, що має дзеркальну символіку 0202-2020. Образ іншости, неочікуваного перегукується зі сном.

Сон 031219 "Розгойдані герої"

Героїня дізнається про розробку літальних апаратів у вигляді тарілок. Потрапляє в інститут, у якому представлено пару робочих зразків. Проявляє до них давній інтерес. Сідає в найменший і вилітає на вулицю, опановуючи машину. Її бойфренд біжить за нею зі словами, що цей зразок експериментальний. Тепер вона намагається рухатися в ньому по вулиці. Її розгойдує, але, в цілому, летить поволі на висоті людей більш рівномірно. На якомусь етапі бачу події вже її очима. Вона рухається містом у яскраво-червоному костюмі, що схожий на згадану тарілку. Він незручний, руки приховані, незвично обвисає з двох сторін. Заходить в храм. З порогу бачить, як перед нею йдуть два священники, один трохи доганяє другого, перший рухається якось незвично: зі сторони в сторону. Вона міркує про себе: п'яний? Цей батюшка стає біля проміжного вівтаря і починає читати молитву. Проходячи, вловила запах спиртного. Таки "так"! - подумала про себе і пішла далі, розправивши на плечах диво-"одяг", надавши йому первинного вигляду. Чує, як батюшка починає щось коментувати російською мовою, згадуючи Москву, а потім раптом обриває свій монолог вигуками: свят, свят, свят! Хрестячись на "дивний" вигляд героїні, яка полишила їх стояти позаду себе. 0500'

Сон 171218 "Наші лаваші сильно хороші, щоб..."

Я працюю в редакції газети. Мій кабінет знаходиться за прохідним, де сидить секретар. Сьогодні на її робоче місце повернулась давня працівниця, яка пропрацювала тут мало не все життя. Заходжу за свій стіл, сідаю до роботи. У цій же кімнаті працює ще одна співробітниця, на яку цієї миті не зауважив. Її стіл стоїть осібно від мого, біля вікна. Лунає стаціонарний телефон. Беру слухавку. Дзвонить жіночка, яка почала розповідати, що при написанні статей треба уважно ставитися до перевірки поданої інформації. Розумію, що хтось зі співробітників газети допустився помилки, яка пішла в друк. Але чому ж цей дзвінок перекинули на мене? Може, мали до когось іншого? - виникають внутрішні запитання. Тон у цієї жіночки не агресивний, з пошуком порозуміння. Починає входити в деталі тієї статті, розповідаючи, що в давні часи не тільки цінували воду і нею вмивалися, а ще й хлібом. Потім починає розповідати про лаваші і як до них ставилися. Слухаючи її монолог, бачу сюрреалістичну картинку: якась жіночка бере загорнутий лаваш, пригортає його до свого обличчя і ним вмивається. Чую слова співрозмовниці: "Наші лаваші сильно хороші, щоб..."