Сон 051024 "Стрімкі події"

З однієї будови переїжджаємо на другу, але маємо також ж перерву між ними. Приїжджаю до офісу своєю машиною, але ставлю її в дворах, адже фірма знаходиться в парковій зоні. (Цілком відмінно від реальности, тим більш виглядає не на Польщу, а за переконанням - до Франції). Поки чекали на роз'яснення, я вже сів до буса. Раптом події прискорюються, і от, ми вже їдемо, але водій нам потрапив якийсь дивний: їде швидко, на поворотах практично не пригальмовує. Дивлюсь уперед, чи знаю його особисто? - так це ж грузин, який схожий на менеджера з офісу! (Уві сні трохи відмінний від реальности). Міркую: оце від грузинів стиль їзди!.. Так як я сиджу позаду, мене заносить сильніше, а в голові від того, ще більші на віражах "вертольоти". (Знайоме відчуття, коли їхали по Румунії). Якоїсь миті, на одному з поворотів він повертає так, що хвостовою частиною влітаємо в якусь квартиру, мене ж з машини викидає, але залишаючись сидіти на місці, що опиняюсь біля молодої дівчини, що сидить за комп'ютером, біля неї хлопець (схоже студенти) і прямо трапляю в її вуста. Я ж встигаю пожартувати: "Witamy z Polski", але так як все це в русі, то їдемо далі. Встигаю помітити, як вона усміхається: невже француженка зрозуміла польську? Трохи далі і машина зупиняється. Водієві треба подивитися на ушкодження під час руху. Відкриває задні дверцята буса і лише тепер задаюся питанням: де мої речі та інструмент? Від колег бачу, а свого ні! І наступне, що розумію: в моєму авто! Міркую: не треба було сидіти в бусі, коли ще ніхто не їхав, а бути більш заангажованим у збори перед поїздкою. Але з іншого боку: події настільки швидко розвивалися, що навіть не встиг про це подумати. Для себе зауважую, що ніхто з колег навіть не взяв на будову шельки: невже впевнені, що не буде праці на висоті? Знаю одне: від'їхали чимало, але не так далеко, щоб повернутися і забрати з моєї машини речі та інструмент, ще й аргумент - брак шельок.

Уві сні виникають знайомі з реалу дії, але з випадковим і доволі стихійним (неконтрольованим, як для реалу з раціо) змістом та образами, якими керують бажання і відчуття підвладні не так собі, як незрозумілій силі з функціями льосу ("тут я вирішую долі!"), які буває "заносить", як на віражах, у ще не бачені сюжети. Так би мовити сон дозволяє протреновувати (про це писав раніше) можливості, але не обов'язково надає установку до дії. Свідомий вибір ми приймаємо лише в стані бодрости і раціо.

Після того, як уві сні закінчується сюжет, логічний для сновидця, але не закінчується сон, виникає пауза - перезавантаження, подібне до процесу засинання, коли мозок включається в сон пошуком нових прийнятних образів, аби розвинути та зліпити образи наповну. Так може тривати з різною частотою протягом всього сну. Передумовою такої зміни можуть бути мікросигнали з реалу в сон (шум, відчуття тіла, будь-яка незручність). Після такого переходу стає важко пригадати попередній сюжет, який снився, але уві сні є такий механізм, як повторення головного "посилу": "найголовніше питання на порядку денному". За ним можна дещо "розшифрувати", щось на зразок переконань: "я це вже десь бачив", "знайоме відчуття", "таке враження, що це вже мені снилося" тощо. Такі "посили" рівнозначно подібні до того, що впізнаємо уві сні з реалу. Отже, як колись писав, у сні ми проживаємо рівнозначне життя, як у реалі, але зі своєю свідомістю та відмінне за сюжетами та зв'язками подій, але з тими ж вадами забувати, як в реалі, якщо сюжет нас не заторкне сильним враженням.

Руан (Rouen, Korny - Frenelles-en-Vexin), Франція 

Сон 100924 "Недоконаність виразити себе наповну"

Йду коридорами якоїсь телекомпанії. Мене огортає внутрішній настрій творчої атмосфери в цих стінах. Бачу людей, які мене не знають і загадково позирають на мене, адже тут бувають реально різні люди, а найчастіше - невипадкові, хтось щось мене питає, я відповідаю і йду далі, хтось інший уточнює до кого чи куди я йду. Відповідаю і заразом задаю уточнюючі питання. Приходжу на якусь студію, де знімають якесь не так телешоу, як показ аматорських колективів, то з дітьми, то з дорослими, які показують короткі театральні виступи. Я ж сідаю на вільне місце, яке розташоване було мало не першим перед виступаючими на сцені. Стільці для глядачів були розставлені в довільному порядку. Коли дійшло до підставної ситуації, коли запросили дівчину, а згодом незнайомого їй хлопця, і попросили виконати одне із завдань - поцілуватися, а це було в їхньому житті вперше, а самі були не зовсім так красавчики зовнішньо, як і в результаті почав виглядати їхній поцілунок, на цій зрежисованій кимось гидоті публічно встав і мовчки вийшов. Лише зараз звернув увагу, що вдячною публікою на такі сцени є якісь люди старшого віку, зокрема жінки та пенсіонери, а деякі з внуками. Вкотре оцінив гидотнійсть, вже "по другу сторону екрану". Як вийшов зі студії, зрозумів, що там забув свій одяг. Вирішив повернутися. Слава Богу, все завершилося. Заходжу і починаю забирати свої речі. З кожним новим предметом помічаю наступний і наступний. (Фіксації на тому, що я тут їх реально залишав - відсутня). Навіть побачив борсетку з гаманцем, яку точно б не знімав би з себе у публічному місці. Поки збирав речі, заходить розмова з образом не так людини, як подібного, але все ж таки від'ємного, до героя, з кінофільму "Володар перснів" - Ґолума з доволі великим ротом і густим рядом зубів. Він перший заводить розмову, починаючи з якихось дурниць. Я йому кажу одне, а він мене інше, кажу друге, а він зі мною сперечається, кажу третє, а він мене перекривлює. Врешті-решт гостро висловлюю якусь думку на якусь його тезу і йду, не звертаючи на нього більше уваги. "Йду так", що залишаюсь збирати свої речі в іншому кутку телестудії. Тут до розмови у продовження попередньої долучається якийсь чоловік інтелігентної зовнішньости. Починає мене допитувати щодо висловленої тези, що побачене мною на цій сцені не має належної режисури. Я і з ним також починаю сперечатися, згадуючи (з реалу) свого режисера, як фахову людину з критичним мисленням на сценічну творчість. В динамічній дискусії хочу швидко назвати його прізвище, але чітко називаю ім'я, якось непевно по-батькові, а прізвище наче як вилетіло з голови. Він, якби почувши буквально, питає: чи це той режисер, який зробив у такому-то місці то-то? Я кажу: ні! А в голові намагаюсь пригадати правильне прізвище. Подаю це так, наче він мене не розчув. Повторюю ПІБ ще раз, вже впевнено згадавши по-батькові, невиразно озвучивши прізвище. А він не перестає питати далі: А чи це не той, який поставив виставу таку-то й таку в Полтаві? Я знову ж йому заперечую і вже впевнено пригадавши прізвище, виразно і голосно починаю його повторювати й повторювати. Він знову починає мені щось так само інтелігентно припускати, наче він не те, що знає всіх режисерів в Україні, а навіть їх особисто. Це мене злить, адже він в моїх очах стає далеким від того, при кого йде мова. І тут вже коротко розповідаю фрагменти з його біографії і родинні зв'язки з тими людьми, яких він точно не знав і не знатиме. 

Тепер я йду по вулиці. В душі настрій творчого піднесення і відчуття кінечної нереалізованости. На цих емоціях виникає відчуття непевности в стабільних заробітках. Починається все з того, що я сьогодні обіцяв по рекомендації прийти на заявку і відремонтувати телевізор. Йдучи далі по дорозі, наступним пригадується, що я так "загрався" в різні роботи, що на основній давно не з'являвся (пригадуючи з реалу час, коли працював маркетологом), на цьому тлі пригадується інша робота (комбінація з реалу кількох інших, на яких пробував реалізувати себе, як менеджер, але так була організована основна праця, що "спочатку прояви себе, а потім ми тебе візьмемо на постійну роботу" - що я вже не знав, яке з усіх тих і є основним місцем роботи. Коли проснувся, "зітхнув", що в реалі я маю стабільну працю, а страхи про непевність у завтрашньому дні залишились в Україні.

Від фірми приходить звістка, що намічається нова поїздка за кордон. Надходить час ікс, коли дзвонить мені один з шефових фірми і каже, що все, пора! Дають інструкції, що маю зробити: поїхати в інше місто іншої країни, забрати майбутніх колег до Польщі, але не з остаточним поверненням, а одразу на новий об'єкт. І все це не просто десь, колись, а просто зараз. У мене не так паніка, як розгубленість, щодо такого раптового розвитку подій. Збираюсь, аби першим ділом зустріти, виходжу з дому, іду пішки, по дорозі вже розумію, що мав би взяти з собою, але ще не взяв. Дивлюсь на себе: так я ще не одягнений, як треба: пальто, а на ногах якісь нічні підштаники і все. Без документів, без гаманця... А чому ж я іду пішки на потяг, коли фірма мала б мені надати машину, аби все пришвидшити?

Руан (Rouen, Korny - Frenelles-en-Vexinі), Франція 

Сон 110324 "Артикульований подих"

На городі вирвав до однієї разом із корінням напівзрілу петрушку, з думкою, що треба вже їсти, а батько дивиться і натякає, що могла б ще рости, а для того достатньо було обдерти листя.

Беру участь у зборах вивчення польської мови. Чомусь події відбуваються у подвір'ї батьківської садиби, яка згодом видозмінюється. Читати лекції має М.Ш.(Ф). (колишня колега дружини). Чомусь для цього треба обов'язково роздягнутися до спіднього. Я та ще хтось за лазнею скидаємо одяг і думаємо куди його діти. Іду в якесь приміщення малознайомої споруди і вже з впевненістю знаю куди кластиму. На місці розумію, що двері наприкінці дня можуть бути замкнені і я вже не вдягнусь. Разом із тим міркую: яка користь із такого вивчення, коли ліпше за новачків знаю польську мову і з першого заняття подивую всіх швидким читанням?

Якась проблема з транспортом, яким приїхав. Хтось приїжджає на замін іншою машиною і я пересаджуюсь до неї. Відзначаю, що авто не кращої якості, але на заміну згодиться. До авта сідає хрещена моєї сестри і її син. Під'їжджаю якби недалеко до їхнього дому (відмінне від реалу). Висаджуючи, домовляємось, що завтра їх заберу в той же час у тому ж місці.

За направленням іду в поліклініку на інгаляцію. Приходжу до кабінету, а там нікого нема. Заходжу, та щоб довго не чекати, обираю сам собі інгалятор і вмикаю його. Одразу з неї на мене віє сильна пара. Зменшую потужність, але все одно видається загустою, хоча прийнятною. Приходить медсестра, разом із нею заходить до кабінету ще один пацієнт. Потім ще одна медсестра. Перша каже, дивлячись на мене, приблизно таке: "Які тут славні чоловіки у зрілому віці!" Далі нахиляється до мене і пробує на губах протестувати ту "зрілість", щось додатково коментуючи. Якось для мене це виглядає не сильно нав'язливо, адже "люди в білих халатах" мають викликати довіру, і якось несподівано та невимушено цілує мене в уста, навіть затримавшись на кілька секунд. Як пацієнт і чоловік, трохи залишаюсь під враженням. Від глядацької публіки на такий інцидент лунають задоволені вигуки та аплодисменти.

Сон 120719 "Не все добре з роками"

Зустрічаю по дорозі дівчину, яка працює в ляльковому театрі. Згадую про себе, як і я колись там працював. Питаю: "Чи можна підійти до директора і поговорити по співпраці?" Каже, що він на місці. Я обіцяю сьогодні ж підійти. Приходжу, при дверях зустрічаю цивільну охорону, яка питає в мене до кого? Кажу: "До директора, по співпраці". Уточнюють: "Якій?" Продовжую: "Є представником заводу пакувальних матеріалів. Вам пропонували коробки?" Бачу, що людина не готова надати відповідь і розуміє, що варто пропустити. Заходжу в приміщення і потрапляю в гримерну, більше схожу на приватну перукарню. Тут же бачу згадану знайому, яка проявляє ініціативу зробити для мене екскурсію закладом: як все змінилося з того часу, коли я був тут востаннє, - але до того не доходить. Бачу однокласницю, а за короткий час директорку школи, в якій вчився. Так, як комусь про щось говорив, перериваю оповідь і додаю, а от і В.І., пам'ятаєте, як я у вас вчився? А подумки: "Як же можете пам'ятати такі деталі, коли за рік зі школи випускаються стільки дітей?" Зауважив, що тут працює одна моя однокласниця, а тут, гоп! - ще одна. Здаля: привіт-привіт! Слово за слово із приємними посмішками, а на завершення розмови материнські обійми і... о, боже: вона вирішила мене поцілувати в шию, провівши на останок язиком. Подумки: тьотя, ти чо?.. Вона йде, а я коментую при всіх її вчинок: "Видно, у бабуськи не все добре з роками!" - натякаючи на голову. Розумію, що потрапив у не той час, може, й не те місце: не одним клієнтом живе бізнес! Висловив намір піти, виказуючи останні репліки згаданій знайомій із вулиці. 0325'

Спортсмен, якого готують до бою: ось-ось і він вийде на ринг! Якийсь повнуватий китаєць шприцом наповнює якоюсь рідиною литкові м'язи тіла. Цей лікар спортсмену знайомий і, видно, робить таке з ним не перший раз. Я з кимось стою і спостерігаю за тим процесом. Спортсмену від того боляче і він, стиснувши зуби, тамує свій біль. Від того безперервного уколу то в одну ногу, то в іншу, видно, як вони аж набувають, як м'ячі. Потім, закінчивши роботу, китаєць прощається з тренером і спортсменом характерним національним жестом, склавши долоньки і опускаючи донизу голову. Тренер каже: "Пора!" І в реальному житті лунає для мене будильник.  0500'