Сон 240923 "Подорож за відповіддю"

Беру участь за якимсь великим столом, до якого люди підходять і їдять. Все виглядає на "общепіт". Після їжі, кожен має за собою поприбирати і залишити чисто. Наче сідаю щось їсти (конкретно, щоб їв - не зауважую). Тепер пробую прибрати за собою і трохи більше. За моїми рухами прибирання совається скатертина і падає якийсь фужер із недопитим зеленим напоєм, що більш схожий на желатин. На столі залишається присохлий слід зеленого, який варто було б стерти. З-за далекого кінця столу, а вірніше, за окремим невеликим столом, як завершення одного довгого, роздається незадоволений тон: "Хто це дозволив собі перекинути мій напій?". Мене це вкрай зачіпає і я не лінуюсь піти в кінець столу і вилити всю свою лють: "Ах ти ж сука..." (подумки: це вже в мене було, але нічого, згодиться і в друге)... - і далі почав його, замість преамбули до головної думки, покривати жахливими словами, завершуючи: "Ти не можеш за собою поприбирати?" - і далі щось в цьому дусі про чистоту і акуратність. (Цей мій гнів нагадує інший сон, де я також сильно лютився). Той чоловік якось все це вислуховує, вскипає і замість відповіді тільки й видає: "Все, я пішов щось собі робити!" - якби натякаючи тим самим на суїцид. (Цей фрагмент маніпуляції нагадує якийсь призабутий сон). Тепер цей чоловік на дворі і виглядає цілком інакше як зовнішністю, так і вбранням, одягнувши на себе біле. В руці тримає гітару, на якій, тримаючись за деко, починає злітати. Я ж схоплююсь за гриф тієї ж гітари. Дивлюсь уважніше вправо, а з нами по другу сторону гітари висить ще одна людина, так, наче гітара має другий гриф у іншу сторону. (Для досвіду щось ірреальне). Летимо бозна куди. В руках відчувається оніміння, тримаючи їх догори. Цей чоловік летить у конкретне місце незвіданого нами. Це місце сповнене містикою і відповідями на усі питання. Починають з'являтися образи художніх картин, що змінюють одна одну. Ось воно, ось... - наче очікую на готову відповідь. Але все не те. Дві картини були написані в стилі Босха - образи без тіней. Хоча мимохідь, але доволі оригінальні. Летимо ще трохи, поки не з'являється якесь велике полотно-сцена. Підходимо ближче і бачимо живу картину (буквально), де герої рухаються і живуть своїм життям. Через цю картину можна дивитися в минуле, ставити до героїв питання і черпати звідти інформацію та відповіді. На питання розв'язання проблеми, озвученої героєм зі згаданого столу, відповідь торкалась третього чоловіка, який прилетів разом із нами. (Як виявилось - це мій колега по роботі - туркмен). Відповідь адресовувалась до нього, зокрема - його сина: "Проблема вирішиться тоді, коли твій син одружиться!". (Цікаво, що його старший син ще ходить у п'ятий клас, хоча одружуються там рано). Туркмен погоджується з такою відповіддю, щось звично притакує. Мені з його схвалення нічого не ясно, але у мене з ним таке вже бувало. Отже, питання закрито! Герой "зі столу" не наклав на себе руки, хоча на себе вже не схожий - відбулось якесь преображення. Тепер вирушаємо з поверненням. 0000'

Сон 010222 "Прихована небезпека"

Сідаю на потяг метро (не зовсім метро, але за визначенням входу до вагону та посадки). Недалеко, в пару кроків від дверей, стоїть ліжко, у ньому дружина. (Сон із повтором: зі схожим сюжетом снився раніше та ще з повтором під час сну). Першого разу на місці ліжка стільці, як у міському транспорті, в повторі - ліжко, яке нагадує, за атмосферою розташування речей, місце в кімнаті. Сіли до вагона (дружина зайшла перша, я за нею), автоматично замкнулись двері (пауза), уже було сів, як до вагона підбігає якась жіночка. (Цієї миті я згадую забутий сон). Пам'ятаю, як минулого разу не дала нам спокійно їхати, весь час робила якісь пакості. Я ж одразу підбігаю до дверей і стримую, аби вони автоматично не відкрилися для неї, на що вперто спрямовує всі зусилля. Врешті я їй цього не даю і вона покидає свій намір, як вагон рушає. (Тепер сон із подібним повтором цього ж сюжету). Вдруге ця ж жіночка пробує влізти в двері, але сюжет сконструйовано так, що я комусь допомагаю на пероні опритомніти, призвести до ознак життя, а в результаті виявляється, що ця людина є тією самою забутою зі сну жіночкою. Тепер я її б'ю, аби вона від мене відчепилася, але одного двух ударів для неї виявляється замало, їй це подобається і вона провокує на наступні удари. Якоїсь миті я усвідомлюю, що вона прокидає в мені звіра, якого я не хочу в собі мати. Забігаю у вагон, двері зачиняються і я їх починаю тримати, аби не відчинилися, чекаю, коли потяг рушить, а він одразу не рушає... Та жіночка скаженіє і проявляє свою агресію з новою силою, в піку чого промовляє крізь скло дверей: "Диви, ще до мене повернешся!". Розумію її слова, як той стан, який пережив: когось бити - може й подобатися. Усім своїм єством заперечую цій тезі й тим самим розумію, чому не допускаю цю незнайому особу у своє життя. 2233'

Хтось питає: а ти насправді син коміка (Джима Керрі)? (Ім'я його уві сні не вимовляється. Разом із тим сон є повтором: таке питання разом із моїм внутрішнім переконанням вже колись уві сні звучало). Я ж всією своєю поведінкою приховую нашу родинну спільність, на що із сумом відповідаю: "І що ж з цього?".

На самохідному підйомнику вивертаю із-за рогу на нову дорогу.

Виходжу з батьківського двору на вулицю і помічаю, як між сусідніми будинками, перетинаючи усю проїздну частину, сконструйоване навісне покриття, обвішане чорною цератою. Подібну церату частіше використовують у будівництві. Зауважую, що машиною тут вже не проїдеш. Виходжу тим проїздом на нову вулицю, наче когось на ній зустрічаю і короткий відрізок дороги розмовляю з супутниками. Виходжу на таке обійстя, на якому росте занедбаний сад, а нині сезон яблук. Під тими яблунями ходять люди і вибирають врожай, і це виглядає на якесь масове паломництво. Впізнаю червоні яблука, сорт яких мені також подобається. Беру в дві жмені з десяток яблук і повертаюсь додому. (Або після сну, або ще в дорозі міркую, що такі накриття на вулиці та ажіотаж навколо врожаю може бути спровокованим якоюсь техногенною подією. Наприклад: всі знають, що вже відбулися отруйні опади в різних місцях разом із осадками, а сюди вони ще не дійшли).

Сон 080518 "Собачі обійми"

Ми пішли на північ за чудернацькою логікою однієї жінки, яка вважала, що ми маємо бути десь раніше за когось. Отже, той, хто мав іти за нашим маршрутом, ще не рушив, а ми вже були в дорозі. Нас троє: я з кимось і згадана жінка, за якою ми йдемо, бо, таке враження, вже немає шляху назад, адже її саму ми вже не покинемо. Вона йде полями, лізе в неясно-які водойми, підбираючи зі споду штанини і йдучи вперто далі. Вийшли з такої водойми на берег, на якому були густо наставлені пам'ятники тваринам та декоративні фігури у вигляді бетонованих стовпів, усі не вище за півтора метра, на свіжо оброблені оцинкованою фарбою. Наприклад, собака обіймається з собакою, дивлячись мордами один на одного.
Йдучи далі, ми натрапляємо на звіринець, де тварин годують виключно свіжим м'ясом, аби вони були хижими. Якраз був обідній час, по тому, як їли, можна було побачити кожну їхню сутність. Серед тварин були: собаки, ведмеді, бики. На вигляд вони такі страшні, що можуть з'їсти будь-якого звіра чи людину.