Сон 151224 "Брак уваги буває різним"

Знаходжусь у роботі на об'єкті, який мені знайомий. (Переконання, що я вже тут був, або повтор роботи з дня на день якби пригадування забутого сну. Нічого буквально знайомого з реальністю, лише асоціації). Замонтовані дві газові установки по обох сторонах водойми. (Уві сні артикулюю для себе як "озеро". З реальности воно нагадує мені копанку на дачі та старий став біля рідної школи). Робота добігає кінця, але до цих газових установок мають бути підключені кабелі, які вже заведені з попереднього тут візиту. (Логіка: для чого газові установки для водойми - не ясно). Для обслуги на віддаленій відстані знаходиться окремо збудована споруда. До щитової від того "озера" заведено багато інших кабелів, які так само ще не підключені. Раптом, наступного дня до нашої незначної бригади доїжджають нові робітники. Як? Скоро й так закінчення об'єкту? Серед нових хлопців помічаю знайомі обличчя. Зокрема в якості простого робітника бачу одного з колишніх своїх директорів, обличчя якого нагадує мені іншого робітника (як і в реалі - корінного таджика з українським паспортом, який майже все життя прожив у Одесі). Я з почуттям бригадира намагаюсь знайти контакт від своєї фірми щодо нових працівників і змін в розкладі праці, але так і не вдається відкрити електронну пошту. Всі працюють настільки автономно, що не виникає питань, а мені так і не вдається з кимось з них поговорити. Шукаю контакт в е-мейл, що писало мені начальство, але не бачу нових сповіщень. Смартфон вкотре підгальмовує. Саму електронну скриньку так і не встигаю відкрити, адже раптом робочий день закінчується і всі службові авто починають роз'їжджаються. Я пригадую, що в мене у дворі залишилась лежати моя робоча сумка. Разом із тим бачу, як моя службова машина, там, де я її паркував так само починає їхати. Як? У мене ж ключі від неї! Підбігаю до неї, а вона в мою сторону і розумію, що це зовсім інший транспорт. Тоді де ж мій транспорт? Навіть ті робітники, яких я забираю? Повертаюсь до сумки. Невже кінець робочого дня? Тепер не по 10 годин, а по вісім? А ще й так темно!?

Хтось каже одному чоловікові, який є поборником екологічного життя: 

- То подивись уважно рекламу, зубна паста складається з пластику!

Для нього це шок. Він про це не знав! Тепер, після таких слів, він ходить із бентегою та фотографує різні упаковки, порівнюючи вміст, вишукуючи певні закономірні його логіці інгредієнти. 

Я подумки, згадуючи ідеологів конспірологічного устрою світу: невже він думає, що разом із пластиком до нашого організму потрапляють мікрочипи? (Уві сні пригадується образ одного політика в Румунії, який несподівано для всіх, завдяки Тік-Ток отримав неймовірну підтримку, без політичної програми, а заангажованими розповідями з конспірологічних теорій).

(Продовження сну якби одного цілого сюжету).

Дружина шукає праску і не може знайти. За логікою подій дедуктивним методом приходимо до висновку, що син забрав її у подорож, аби прасувати штани. Виникає думка: так він же мав свою праску? Невже в подорожі він матиме їх дві? (З реалу правдоподібне лише те, що вчора син поїхав у шкільний табір).

Я з дружиною і з маленькою дитиною в колясці йдемо від моїх батьків у сторону моста на автобусну зупинку, аби далі з пересадкою їхати в гості до моїх двоюрідних братів на Крошню - район міста Житомир. (Є переконання, що з нами був хтось четвертий, жіночої статі, який залишався поряд з дружиною, але уві сні відсутня конкретизація, можливо, стояла поряд, як випадкова особа). (Якщо повернутися до мого реального досвіду з життя, то мав би бути на років 14-18 молодшим). Дружина з коляскою, спокійна, щаслива, а я більш мобільний: подивитися на розклад, когось запитати. Помічаю, що дружина починає нервувати, позираючи на годинник: можемо запізнитися! Заспокоюю, що справа приїзду автобуса в кількох хвилинах. Ось уже і їде! Навіть не один, а два на раз. Цієї є ж миті виникає питання: а на який з них сісти? На кожному своя нумерація? Подумки до себе, я так давно не був у рідному місті, що вже забув маршрути і їх нумерацію на міському транспорті. Кажу дружині, якщо не перший їде прямо, то на другий легше буде пересісти. Сідаю в перший так, наче переконаний, що за мною сіла й дружина (вже про дитину в колясці якби й забув або від початку сну на ній мало акценту). У автобусі запитую то одного, то другого пасажира: чи їде цей автобус на Крошню? Прямої відповіді якось так і не отримую, тому вирішую, що ми зійдемо і пересядемо на інший. По ходу руху через міст від однієї зупинки до другої, зауважую, що моє рідне місто дуже сильно змінилося, і на диво, в кращу сторону: можна оком затриматися на одній з архітектур і не відірватися, як автобус котить далі і вже бачиш наступний архітектурний шедевр. Коли це вже встигли так преобразити місто на краще? Лише в русі автобуса зауважую, як багато в ньому людей. Думаю про дружину і коляску, і лише тепер розумію, що сісти могла б лише вона без коляски, тому залишилась, аби сісти на наступний. Виникають передчуття, наскільки дружина буде на мене зла із-за моєї безтактовности. Схожу за мостом на зупинці і дивлюсь по другу сторону: чи не приїхали? Переходжу дорогу (дивно, адже уві сні навіть не рідрефлексував, що по тій стороні, на якій опинився, це була зворотня сторона дороги. Може тому, що я на неї дивився за вікно?). Шукаю. Так, приїхали. Підходжу і на диво: дружина спокійна та врівноважена, не готова висловити до мене свою образу, що покинув її разом із дитиною. Десь на власних нервах закурюю електронну сигарету. (Ніколи її не курив). Дружина зауважує, що та сигарета є дивною. Починаю придивлятись до неї уважніше і пояснюю, що це такий і є її вигляд: на перший погляд схожа з плойкою, зі шнурком та вилкою, буквально ідентичною на вигляд, як для електричних розеток, але - для куріння. (Схоже, що це переконання з забутого сну, адже сюжет мені доволі знайомий. Разом із тим, що в реалі - не курю але досвід з традиційними мав). Заходжу за ріг якогось кіоску і роблю неймовірно довгу затяжку, що навіть дивуюсь сам собі і пробую повільно випустити з легенів дим, який щось не сильно заструменів, а лише згодом - на сильному видихові (на чому й проснувся). 

Сон 141224 "Низи не хочуть, верхи не можуть"

Маю пригадати та записати години праці за новим графіком. Найгірше пригадується попередній тиждень. Намагаюсь відтворити по днях, що робив кожного дня і мені це не вдається. Починаю комбінувати: запитати інших? знайти фотокопію на смартфоні з поточним графіком? Все не так і все із-за того, що сказали про це лише зараз. В контексті пошуку відповіді чую від колеги, що він вже володіє інформацією, що за об'єкти, на яких ми працюємо, нашій фірмі неоплачені певні суми. І вся причина в тому й полягає, що в нових графіках не вказано що і де саме ми робили, як наслідок: із-за різнородности робіт і об'єктів не змогли виставити фактури на оплату зробленої праці, тим більше, коли це відбувається через фірму-посередника. На всьому цьому тлі так виглядає, що із-за неясности здолу (робітники), ніц не можуть верхи (керівництво). А як підсумок: болить лише мені.

Сон 231023 "Дії на уважність"

Якась незнайома мені майстерня, у якій організовую робочий стіл. Прошу в майстра потрібні інструменти та паяльник для ремонту якогось невеликого обладнання або її частини. Коли на початку довідався про проблему і потребу її вирішити, висловив претензію: як ремонтувати, коли немає необхідного робочого місця?

Так, наче знайомий мені з юности дачний будинок. Двоє чоловіків організовують стрибки з даху, який, за природою подій мав бути на висоті неба, щоб і розкрився парашут і парашутист міг приземлитися на землю. Дивлюсь, як один чоловік спускається з рельєфного даху (чого немає на тій дачі в реалі) на спині, десь навіть і сторчголов, ризиковано недозачіпаючи гострі елементи. Здивувало на краю даху декоративне оформлення з металу, виконане у формі голови дракона, як колись це робили на замках.

Тепер наче ті небесні герої приземляються і починають їздити на снігоходах по льодовій поверхні ріки. Річка не однорідна, а із завертами, островами, "лабіринтами", що утворюються разом із очеретом.

Згадую, що маю вимкнути можливо увімкнутий паяльник на згаданому вище робочому столі. Є переконання, що за звичкою роблю все правильно, отже, має бути все вимкнуто, але невід звідки виникає сумнів. 

Виходжу на краю згаданої річки до великого цегляного будинку, начебто місця, звідки вийшов. Мета: потрапити знову в майстерню. Насправді ж потрапляю в школу.

Присутнє переконання, що я вже сьогодні тут був (простіше кажучи: повернувся, де був, начебто без прив'язки до контексту). Тепер у школі шукаю розклад. (Цікаво, що вчора також снилась школа і пошук дверей із зображенням равлика). Тепер переконання, що школа мого сина (в реалі вже вчиться в технікумі). Шукаю розклад уроків і ніяк не можу його знайти. Шукаю на третьому поверсі. Хтось каже, що правильно шукаю, але безліч коридорів та переходів заплутають вказані усно орієнтири. Виникає переконання, що я його минув, не розгледівши поміж безлічи інших наочних матеріалів на стінах, що могли бути йому подібними.

Сон 091118 "Ми прийшли... я пішов!"

Прийшли на якусь лекцію в невелику аудиторію. Нас мало бути небагато, але найшло чимало люду. Ми знаємо, що це у нас останній день і скоро всі мають роз'їхатись. Не до кінця ясно, що нас всіх об'єднує, так, наче якась спільна справа. Колега, з яким я сиджу за однією партою каже: "Давай обміняємось телефонами?" У значенні: їхніми номерами. Я не особливо й хотів, але кажу: "Добре!", - і виймаю свій телефон аби записати його номер, а він свій. Щось випадково натискаю на сенсорному екрані й видаляю існуючі контакти. Колега бачить це і коментує: "Так ти ж видалив усі номери?" Я подумки себе заспокоюю і кажу, що нічого страшного. Кажу: "Давай аркуш, запишемо на листок!" Він записує цифри "097" два рази, в стовпчик, так, наче знає, як має починатися мій мобільний номер. Просить диктувати далі, і я плутано йому називаю свій номер, прошу виправити якісь цифри. В результаті виходить так, що берусь за ручку і перезаписую свій номер начисто новим рядком нижче.
Йде лекція, на яку ми прийшли. Озираюсь на аудиторію і бачу, що суттєво поменшало народу. Дивно, на початку, як ми прийшли першими, присутніх було одиниці, потім всі "завалили" і тепер - доволі ріденько між рядами.
Посеред лекції маємо йти з колегою на автобус. Виходимо з аудиторії, як і всі до нас. У поведінці прочитувалась однозначність: прийшов час, тому ми йдемо!
Заходимо в автобус, деякий час їдемо разом, сидимо один проти одного. На якійсь зупинці колега сходить. Дивлюсь на порожнє сидіння, на якому він сидів, а там лежить монета. Беру її в руки, метал - сплав з міді, на одному звороті великими квадратними літерами написано СССР, напис подібний до тієї, якою був ще до монетної реформи, а на звороті, окрім декоративної цифри 5, профіль веселого ельфа з шапочкою і сопілкою в руках, сидячого на закарлючці з листком(!). Усі елементи чеканки неймовірно гарно переплетені в єдину композицію.
У мене зупинка на вихід. Виходжу з автобуса. Прямо біля зупинки стоїть пам'ятник, загальний образ якого є невиразним, але в переходах його фігури, на рівні моїх очей, наставлені різноманітні маленькі фігурки. Беру одну з них до рук, розглядаю. Це такі собі амоторські статуетки, які приносять різні люди саме до цього пам'ятника. Той, що був у моїх руках, це своєрідний корабель зліплений з глини, але не горизонтальної, а вертикальної форми, з вітрилом, спрямованим уверх. Якийсь геть незвичний образ. Розумію, що не варто затримуватись, а треба йти далі й дізнаватися за наступний автобус, розклад якого мені досі невідомий. У мене виникає відчуття, що я не в Україні, а в Польщі, хоча згадана зупинка є симбіозом двох, знайомих мені в Житомирі. В кількох кроках від пам'ятника стоїть кіоск, де я міг би довідатися за рейс і купити квиток. Жіночка дає роз'яснення, щодо розкладу руху наступних автобусів. Розумію, що в мене може виникнути багато часу, в залежності від варіацій в потрібному мені напрямку. Я такий, дивуючись передчасно від ймовірного бездіяння, мовив, не так для неї, як до себе: "Я... пішов!"