Сон 200724 "Події поза волею спостерігача"

Після перегляду фільмів (в реалі) про інопланетян і археологічне переосмислення історичних пам'яток, наснилось, як я вдивляюсь у небо і поміж зорями бачу рухомі об'єкти. Їх не відрізниш від зірок. Разом із тим бачу певні об'єкти, які рухаються та світяться, як супутники, але ще можу їх окреслити за контурами. Першим ділом переконую себе в тому, що це якісь земні об'єкти, хоча навіть на думку уві сні не спадає, що всі земні об'єкти на низькій висоті у повітрі миготять світлом, а ці - як супутники. Чомусь уві сні овальна форма повітряних суден, що ніяк не нагадує літак, мене також не здивувала. Якоїсь миті бачу їх чималу кількість, десь до десятка.

Події відбуваються на березі моря. Спостерігаю за конкурсом: "Заплив на дистанцію". Я за когось вболіваю, навіть допомагаю зі спорядженням. Після першого звичного запливу, другий був у ластах і масках. З другим разом я вже поліз у воду, з думкою допомогти, доплисти разом, але коли побачив, як група осіб пірнувши у воду, ластами поробили за собою бурхливі хвилі, сказав собі: "А ну його!", і вийшов на берег.

Дізнаюсь, що сусід, що живе недалеко від батьківського двору, мій одноліток, поїхав у Сполучені Штати зі сім'єю. Я ж уві сні пригадую, що він насправді мав служити у військовій частині та бути невиїзним. Починаю в голові програвати інші варіанти подій: скільки має дітей, абощо. І з нерозумінням того, як це так сталося, кажу собі анекдотичну фразу: "А що, так можна було?"

Знаю, що в мене заочна форма навчання, а сьогодні, за новим розкладом нового семестру, треба після роботи о 21:00 бути в університеті на якійсь лекції. Наче так, що певна група осіб, з якими навчаюсь, з ними ж і працюю. Домовляємось, що зустрінемось там у зазначений час, хоча після роботи всі такі втомлені! Домовляюсь з колегою, що заберу його своєю машиною в зазначеному місці. Колись я навіть там її паркував, і навіть по інерції, коли звільнився, побіг першим ділом туди. Лише на місці згадав, що авто стоїть не там. Вирішую дотримати обіцянку і піти за автом, яке для мене якби мало бути недалеко. Виходжу з двору і розумію: скільки перешкод знаходиться на шляху: тут колись ставив машину, а в цьому місці - сніг, тут я заїжджав у дворик, а під ногами каша зі снігу і бруду, звузився від насипу в'їзд, а якийсь пес навалив попід ноги купу... Тепер інша обстановка. Я дивлюсь на годинник і бачу по 23:00 і констатую собі: "хіба там (в університеті) вже все завершилося!"

Пітешті, Міовені, Румунія

Сон 190119 "Заперечення і розчарування"

Заїжджаємо в польську школу і розуміємо, що потрапили на свято у формі шкільної лінійки, де всі сидять, як на вуличному концерті. Починається захід, усі уважно слухають. Серед тих, з ким я приїхав, і "завалили" на те дійство, якісь голосні розмови, які заважають проведенню заходу. Мені зробили зауваження щодо лишнього шуму з боку тих людей. Хтось біля мене виймає підшивку з різних публікацій Юрка Ґудзя і вирішує пустити її по рядах. Я не розумію цього наміру: поляки не знають хто це! Підшивка дійшла до мене, а поряд сидить Сніжана Ч., бере її у мене з рук і починає виймати файли, аби щось знайти, а вони складені за певною хронологією: одна до одної. Чомусь між тим всім зауважив ряд порожніх файлів. Гортаючи те все, питає в мене: а, як їхали, прихопили для мене останнє видання Ґудзя? Я згадую про книжку, якої з собою не було. Кажу "ні" й відсилаю на "потім". Зшиток зі статей збираю докупи, й затримую в себе, аби не йшла по рядах далі й не згубилась. Поряд біля нас сидить деректорка школи, до якої звернулась С.Ч. з хвалебними словами про Пілсудського, на що вона раптом вирішила вичитати нас: не правильно ми про нього думаємо! Й з першого слова звертаючись до нас чистою російською: а ви знаєте, що при ньому було знищено певну визначну споруду? С.Ч. починає його захищати: як же так, він же стільки зробив для Польщі?! Директорка не відступила від свого. Тієї миті зробив для себе висновок: видно, що не всіх проросійських вчителів очистила нова польська влада.

Сидимо в кав'ярні, потім їдемо машиною по центру міста. Я в автівці разом із родиною мера польського міста. Сидимо з ним на задньому сидінні. Раптом його донька, яка була спереду, бачить у нічному небі НЛО, звертає нашу увагу і ми всі починаємо задивлятися. Я пригадав, що вони можуть являти загрозу і не варто цього робити. Раптом проявився другий об'єкт. Перший був червоний, у вигляді подвійної драбинки у формі "клітка", а другий - білий, у вигляді перерваної цятками лінії. У першої , яка повільно оберталась, відбувалась певна трансформація: спочатку одна драбинка надломилась, потім друга, утворивши тим самим нерівно зігнуті лінії, що не пасували цілісному образу. Намагаюсь ті об'єкти сфотографувати, та виявляю, що телефон не працює і не реагує на кнопку увімкнення. Так само і мер щось пробує на свій плівковий фотоапарат ("мильницю"), й підсумовує, що й у нього безнадійно. Приїжджаємо на публічний захід. На ньому мер бере слово. Виходить до катедри і розповідає про те, що ми бачили, як їхали сюди. Дивлюсь на нього, а він на вигляд старенький, худорлявий, говорить тихо, навіть геть притишуючи слова. Показує на публіці старий фотоапарат, яким намагався світлувати НЛО. Підзиває мене до себе і просить подивитися флешку з того фотоапарта. З одного боку я розумію, що в ті часи, як їх виробляли, жодних флешок не існувало й не могли вони бути інтегровані в такі прилади. Просить мене підійти з тією флешкою "до Павла", який знаходився неподілік того місця, де стояла сцена: біля апаратури і служби охорони. Я відчуваю всю відповідальність даного завдяння: має бути оприявнено те, що ми бачили. Розумію, що є причетним до чогось важливого. З тією думкою я опиняюсь ув офісі. Десь поряд іде якесь парламентарне засідання. Якийсь чоловік виходить із зали й говорить мені таку фразу: "Не довго в Польщі буде роботи для українців!" Дивлюсь на нього уважніше, а він з маленькими капловушками, розміщеними ближче до вилиць, ніж до звичної частини голови. Встаю і на його тезу висловлюю польською свою думку й у підсумку ставлю якесь питання, уважно добираючи слова. Озираюсь, а мене так ніхто і не слухав - нема нікого, окрім жіночки, яка сиділа при роботі за скляною огорожею, віддалено й у напівоберті до мене.