З родиною, або групою осіб маємо піти в храм. Має відбутися якась урочистість або ж святкова літургія. Я ж уже зібраний, отож кажу, що "йду, а зустрінемось там". Дивлячись на метушню зборів, вирішив перепитати: чи почули мене? Так, наче почули. Приходжу в храм (на вигляд костьол). Заходжу й одразу сідаю на першу лавку справа від дверей. Недалеко від мене, зліва, якась молодь богонатхненна, а разом із тим десь із гумором і сміхом (у доброму розумінні слова). Зліва від мене стоїть дівчина з розгубленим поглядом. Зауважив для себе її темно-чорний колір очей. Підходить ксьондз і рекомендує їй сісти. Дехто прочитав це, як зауваження. Таким же нефіксованим поглядом на конкретних предметах, пробує сісти. Лише тоді розумію, що вона має проблеми з зором. Розвертаючись, звернув увагу на її одяг, зокрема на тому, що прийшла дивно вдягненою: є верх, є якісь чорні модні панчохи на ногах, але в трусах. І вся якось так, що зі спини і збоку не скажеш, що "гола", а подивившись прямо, "немає слів". Акуратно вказую цій дівчині на одяг, а вона наче і не знала цього. Звісно ж, що незрячою не подивиться на себе в дзеркало. Поряд жіночка пропонує так само коректно відійти в сторону і вирішити це питання. І надалі спостерігаючи за поведінкою цієї дівчини, відзначаю присутність її мами, яка сиділа окремо від неї. Дівчина відходить зі згаданою жіночкою і вже в нормальному образі повертається до свого місця, нарапт кидаючи репліку до своєї мами: "Навіщо взагалі така ти в мене є?". Дівчина сідає так само недалеко і зліва від мене, а її мама, у пару кроків справа, від почутого починає займатися словесним самобічуванням. 0450'
