Сон 271223 "Російська пропаганда"

Бачу відео, як на сцену виходить два російських ура-патріота, серед яких колишній священник, актор і путініст Охлобистін. У руці тримає два паперових стаканчика. Каже на широку публіку якусь коротку промову (ахінею), до якої сильно й не вслухаюсь: навіщо мені їхня пропаганда? Але тієї ж миті відбувається неочікуване. Охлобистін непомітно чим виймає собі ліве око. Так, що я вже бачу наслідок: пусте очне дно. Від чого, розвівши руками, кричить щось божевільне, якби слово "росія", як колись "гойда", і вставляє на місце свого ока паперовий стаканчик. (Подумки: свято божевілля наповну! Видно, раніше недоопрацьовували, а зараз - самий раз! Тепер це вже буде "золотим стандартом" любови до росії!). Якась жіночка з зали, вийшла у прохід, так, якби глядачі сиділи на своїх місцях, хоча напочатку видавалось, що публіка стояла мало не на "червоній площі" (чомусь подумалось, що вона - його мама), впала на коліна, показово сплеснувши догори руками і опустивши їх донизу, якби в найщирішій молитві до святого чи великомученика.. Кричав так, що від тієї "радости" проснувся. (Сон: навмисно не придумаєш!).

Сон 020123 "Розуміння та бачення «стежок»"

Бувають сни настільки нецікавими, неінформативними та тривалими у своїх повторах, що немає про що й писати. Намір про подібний запис одразу відкидається в сторону. Існують й інші причини, чому сни не бувають записаними, зокрема лінь, фізична втома, відсутність зацікавлення частиною власного життя. Хоча мій інтерес до снів останні п'ять років залишається стабільним, коригувати його може фізичний стан (тривалий робочий час, важка праця). Цього разу, у святкові дні, маю зворотній ефект: перевідпочинок, який так само не діє на сон, як для мене, позитивно. Отже, за відсутности повноцінного сюжету, фіксую, як тіло під час сну перебуває в стані неспокою: прагне, так би мовити, призабутого фізичного навантаження, від того сіпаються ноги, підкручують руки. Цей стан мені знайомий у момент, коли сильно хочу спати, а за хвилин п'ять-десять мене раптом пробуджують і після цього, виринувши в реальність, не в силах повернутися навспак у сон, хоча весь психо-фізичний стан в короткому часі до цього сильно того хотів. Таким чином доводиться змінювати дрібними порухами положення тіла, аби йому було зручно. Певною мірою такі дії впливають на сон, як і виникають із нього. З чого, як і починав цей запис, сновидіння набуває повторів. 

Цього разу снилося, що маю дві стежки, як два варіанта установки новорічної ялинки, хоча місце подій звужене до однієї кімнати. На якомусь етапі два варіанта для однієї ялинки перетворилося у два варіанта для двух. (Виникає певна асоціація з числом-образом "два кола" зі сну напередодні). Отже, з погляду інших, хто б дивився на мене зі сторони, тільки я маю розуміння і бачення цих "стежок", тим самим варіації: як знаходитимуться ці ялинки одна біля другої у визначеному просторі моєї уяви. Десь біля мене перебуває донька і мовчки спостерігає за моїм переставлянням тих ялинок. Сюжет повторюється і врешті-решт ніякого наповнення змістом собою не являє. (Нічний сон).

Опиняюсь у колективі довірених осіб Адольфа Гітлера. Розумію усю ситуацію та небезпеку цієї людини. З його поведінки виникає, що він мені максимально довіряє. Я ж розумію, що є тут біля нього пасивним агентом "з майбутнього", який "заліг на дно" до невизначеного часу "Х". Мушу бути свідком усіх тих злочинів, принаймні обговорення їхнього втілення. Знаходимось у такому великому приміщенні, де є ще одна "кімната", щось на зразок чи то концентраційної камери, чи то бункера, але цілковито зробленого з металу. Гітлер оптимістично розповідає, що там є всі зручності для існування, навіть книги... Тепер висловлює ідею, що хоче зібрати увесь оригінальний столовий посуд ув одному місці. І тут, нарапт, я бачу мапу росії і містечко на північному сході. Начебто там Гітлер вирішив зробити собі таку "колекцію". Шляхом кінематографічного наближення до мапи - зменшення масштабування, я потрапляю у те містечко. Хтось мені каже, що вона має віддавна свою оригінальність: там немає доріг, адже всюди існують вузькі стежки в доволі високій траві. Як підтвердження, бачу з висоти пташиного лету якусь людину, яка йде від кладовища такою вузькою "змійкою". (Ранковий сон).

Сон 270922 "Червона рута"

Документальний кіносюжет про те, наскільки для українців було важливим попри спротив радянської системи, об'єднатися, аби здобути незалежність. Ілюстрація ведеться образами акторів, які в ті далекі часи робили насправді суспільно значущі справи. Сюжет починається з того, як маніакально російські актори відстоюють імперіалістичні догми у завуальованій формі: "червона армія світу - непереможна", "дєди воєвалі", шанування могил із якоюсь маніакально-шизофренічною любов'ю. З'являється образ схожий на Олександра Малініна, який йде дорогою, співає, бачить бетонний гроб якогось воїна, який стоїть вертикально, спертим до дерева. Він підходить до нього, обіймає, мало не з ним і танцює. Потім сюжет розповідає про самого актора. Як на початку 90-х він, будучи підлітком (порушена хронологічна логіка: час подій та його вік), приїжджав до України і брав, як "потаємний слухач" участь на концерті "Червоної рути". Навіть збереглись випадкові світлини, якими ілюструють ту історію. На одній із них він стоїть за деревом, із-за якого видно лише голову з довгим волоссям. (Чомусь цей образ мені знайомий, наче в реалі я десь бачив таку художню картину, щось у стилі Мунка). Далі розповідається чим на противагу цьому образу займались українські артисти, актори. Ким вони були, що робили. Не обов'язково на сцені, не обов'язково на той час відомі, але в центрі історичних подій. Наприклад, показується образ відомої нині акторки (для мене, це як знайомство з невідомою особою, обличчя нагадує чиїсь риси, але без конкретики), яка на початку тих же 90-х, на тій же "Червоній руті", була польовим поваром. Тоді вона переживала якусь хворобу, але була там, адже знала, що це все треба нашому майбутньому. 0220'

Сон 190919 "Як будуть у подальшому розвиватися події"

Я в батьківському домі. Проходжу кухню, за столом сидить чоловік, схожий на батька, і слухає голосно відео з Youtube, в якому гіпнолог спілкується через сліпера з душею Єльцина. Визираю на двір, цікавлюсь: де мати? Повертаюсь на кухню, трохи подивований таким інтересом до гіпнотрансових станів з боку того чоловіка. Якоїсь миті переношусь в сюжет тієї розмови, яка починається з питань: до якої сторони сил належить тепер твоя душа? - завершуючи питаннями про Україну та Кравчука. Душа про себе говорила наче про дві сутності: одна, що ще живе на землі, а друга, фактично, яка покинула тіло. Кожна з них різниться по рівню внутрішньої сірости. Жалкував, що не був прозірливим, хоча нині за себе на Землі втішений, зі словами: "виправляюсь!" Далі, за викликаними оповідями, але вже якось незалежно від першого сюжету, бачу певну документальну кінохроніку, в якій розповідається про визвольний рух в Україні, про коронованих гетьманів, про те, що четвертим і поки останнім був Кравчук. Навіть бачу його з короною на голові. Береться інтерв'ю, в якому Леонід Макарович щиро визнає, що "не знав, як будуть у подальшому розвиватися події, що в той момент багато чого залежало від волі Єльцина: чи зможе він зробити зі своєї країни успішну державу?" А в суміші з діалогом крізь гіпноз, звучить фраза, наче відповідь, з уст того ж Єльцина: "А шанс такий у мене був! Я міг повести країну зовсім іншим шляхом". 0345'

Сон 180919 "Чому так просто не жити й вам?"

На мосту стоять рядами стільці, як у театрі. Зараз тут хазяйнує якась незнайома мені дівчина. Оминувши її, поволі просуваюсь уперед, знаходжу приблизно свій ряд, заходжу, аби там знайти якісь речі, які залишив у скрині під стільцем. Це моя хованка. (Подібний сюжет уві сні вже зустрічався пару днів тому). Сон продовжується згадкою образу Ісуса Христа, так, наче вирваного з контексту побаченого фільму або прочитаної книжки. Ісус розповідає про майбутнє, як багато сімей будуть одружуватися між Америкою та Росією. І це призведе до того, що люди будуть і далі потопати в розкошах земного життя. І для аналогії, в порівняння з ними, ставить себе, зі словами: "Дивіться на моє життя. Я живу просто і всього вистачає. Чому так просто не жити й вам?" 0250'

Сон 030119 "Забуте коріння"

Дорога крізь всю Росію - із заходу на схід. Ліси, обабіч живі контури зрізаних погорбів, за якими видно, як прокладалась дорога. Давні кам'яні будови на холмистих узвищеннях, наче оглядові вежі з допоміжними спорудами, але давно без дахів, із порослими зсередини деревами. Виникає відчуття, що дотикаєшся зором якоїсь незвіданої старовини. Якесь село, на шляху якого старий цвинтар, з великими деревами, що ростуть з-поміж могил. Я навіть задивився спочатку на ті громіздкі стовбури, що від своєї ваги похилились за межі кам'яної огорожі. Деякі з них лежали так, що утворювали над дорогою коридор. Приїжджаємо на якесь підприємство. Там я маю допомогти колезі зробити якусь роботу, але в результаті чого вийшло живе інтерв'ю з його працівниками. Я з колегою і робітниками сидимо за одним столом, спілкуємось про життя, хто звідки родом. Виявилось, що вони всі говорять українською, хоча мешкають у Росії давно, вже навіть позабували звідки вони, адже це вже було друге-третє покоління емігрантів з України. Розповідають, що усі вони всі з сусіднього села і не мають пряме відношення до с. Литвинов, де знаходиться це підприємство. Називають рідне село, що нагадує українське слово, щось на зразок "Не[гай]нов". Просять зробити спільну зі мною і колегою фотографію, я чомусь тоді бачу себе майже голим у плащі. Кажу щось і перев'язую плащ на пояс, лишаючи відкритим торс. Настає обідня перерва і світлування не виходить. Всі робітники з моїм колегою йдуть в їдальню. Я залишаюсь, бо під час їхньої розмови їв яблука. Наче був ситий. Хтось приходить, каже що побуде з нашими речами, а я можу піти поїсти. Повідомляє, що всі затримались на відведений їм час і мусять вистояти в черзі. Вирішую йти в "столовку". По дорозі зустрічаю різних працівників, але жодного знайомого обличчя - з тих, хто був за столом. До їдальні ведуть уверх сходи, на яких стоять жіночки завершуючи чергу. Став і слухаю їхню розмову. Дивуюсь, що знову чую українську мову. 0448'
P.S. Початок сну походить від сюжету з польського фільму "Next-Ex", який був переглянуто увечері, де герой планує їхати в Канаду крізь Європу і всю Росію. Перед сном ставив собі питання: доля України в 2019 році? Видно, що не достатньо докладено зусиль у вирішені питань українців за кордоном.

Мені треба зайти на завод, на якому я працював рік тому, але мушу знайти поважну причину, коли бачитиму давніх колег: чому вирішив завітати? Я то знаю, що мені треба щось "від частотника". Знаю, що вже запустили нову лінію, набрали нових людей. Заходжу на підприємство по старому пропуску, беру ключ на звиклому мені місці від комірки електриків. Там багато різних електротехнічних приладів, що лежать про запас на різні позаштатні ремонти. Тримаючи у руках частотник, щось для себе з'ясував, роздивився те, що мені було треба. На виході з комірки зустрічаю мого колишнього керівника Артема Б. Зобачивши мене, раптово розцвів у приємній усмішці. Логічно, що в нього, окрім привітання, виникло питання мого тут перебування. Я відповів так, як є, навіть, коли відповідь виглядала зі сторони дивною: я тут дивився частотник... як його підключити. Вловивши його підозрілість, адже очевидно, що тут опинився нелегально, я поспішив мило розпрощатися й попрямувати до виходу з заводу. Там зайшов у новозбудовану частину, в якій працювали електронщики. За столом сиділи троє. Геть незнайомі й малопривітні: занурені в якісь поточні ремонти. Відзначив для себе багато нової автоматизації, зокрема, подачу по колу якогось обладнання, яке заходило з вулиці в приміщення.