Потрапляю в знайомий мені офіс на співбесіду. З резюме та розмови зі мною дізнаються, що свого часу робив одній авторці збірку віршів, яку вони підтримали власним коштом. Так, як штат працівників змінився, і вони мене особисто не знають, аби детальніше відати про саму книгу та успішність її видання, довелось підняти свої архіви. Директорка дала секретарці завдання проаналізувати наявність інформації з приводу цього видання. За деякий проміжок часу озвучується пропозиція: видати їм ще одну книгу. Питає: чи я знаю які мають бути зміни в тексті за сучасним правописом? Перепитую: "проєкт" замість "проект"? Отримую схвальну думку. Але, після перегляду наявного архіву, робляться ще додаткові побажання. Від початку показують медійний огляд згаданої збірки. Так, наче для власного архіву все, що замовляється на стороні, обробляється незалежною експертизою і робиться з того комп'ютеризоване відео. Конкретніше: мені на екрані показується огляд виданої збірки. Наявні огріхи під час верстки, пару одруківок. Деякі з них представляли в кінці одного рядка інший кегель, або ж відсутність на кількох словах, по відношенню до всього вірша, жирність. У підсумку озвучується прохання не допустити такого в наступному виданні. Тепер я продовжую з ними спілкуватися не в їхньому офісі, а в міському тролейбусі. Ще трохи і маю сходити. Тому намагаюсь пояснити певні огріхи з технічної сторони. Про те, що з автором вичитується книжка декілька разів, перш ніж піде в друк. У порівнянні з конкурентами на ринку, які в своєму штаті мають і коректорів, і редакторів, і ще бозна-які філологічні одиниці, які так само вичитують книги, помилки трапляються у нас рівнозначно. Мої слова підтверджує один знайомий автор Ю.М., який видавав у них не одну збірку. Десь тут вже бачу, що мені пора сходити, водій вже зачиняє двері, перепрошую і сходжу на вул. Олега Ольжича. 0445'
