Я за одним столом з колегою і якоюсь сімейною парою: обидва повнуваті, особливо він. Спільна розмова "ні про що", сміх і втіха від невимушеної атмосфери...
Колега перевдягається в робочу форму і на якомусь етапі стоїть в білих сімейних трусах у червоний горошок.
Пора починати роботу, і я кажу до колеги: "Льоха, давай!"
Колега наспівує пісню з гурту "ДДТ" - "Родина": "...Єду я на родіну..." Я пригадую слова пісні і вона фрагментами прокручується в пам'яті. (Принаймні з цією мелодією я проснувся).
Колега працює на чомусь пересувному, близько до підлоги, лежачи (льожа) на спині... Але він не Льоха!.. (У реальному житті, за співзвуччям імені, він нічого й близько не має з Олексієм). Під'їхали одна за одною дві машини. Що "Льоха", що машини були під великим кутом пагорба заасфальтованої дороги. Перша машина стала боком так, що я оцінив небезпеку, яка йшла від неї: настільки великий був кут, що машина сама могла перекинутись на колегу. Я підійшов до неї і перекинув її в інший бік, потім підійшов до другої і зробив те саме. Тоді ж я згадав початок сну, коли я перекинув два великих предмета, що стояли крайніми в одному ряду з іншими в різні сторони один від одного.
