Сон 211122 "Прийдуть і йдуть ці роки"

Опиняюсь сам в нічну зміну на якомусь великому заводі в одному з технічних приміщень. Начебто зі мною була ще якась людина, але, можливо, діалоги вів сам-на-сам. Кажу: "А якщо на весь завод є один вимикач, який все вимикає? Такий мав би бути в директора!" Тут я біля себе бачу незрозумілі скручені кабеля захищені гофрою, а на них простий технічно-виконаний вимикач, щось на зразок банального, як на торшер, але більший за розмірами. Пробую вимкнути і раптом пропадає світло, зникає звук, характерний для працюючих агрегатів і моторів. За мить вмикаю і все починає набувати знайомого шуму наново. Я в шоці. Раптом щось міняється і я опиняюсь в якісно іншому приміщенні. Там є якась дивна установка, закріплена до стіни, наче для сидіння із роботизованими елементами: "сідло", "підлокітники", "спинка" - всі елементи рухаються незалежно одна від одної, навіть ліва та права сторони. Як згодом зрозумів: сконструйована на датчиках. Поки розглядав її та вивчав, знову, щось порушив. Тут без чужої допомоги не обійтись! Стою і думаю спиною до стіни. Раптом відкриваються переді мною потаємні двері, і входить чоловік, який все лагодить. На мене зважає, як на якогось гостя, який тільки-но прийшов. Лагодить і запрошує в кабінет, звідки зайшов, а там шум і видно, що будуть якісь збори колективу. Десь у той же час знаходяться якісь великі пухнасті хутряні подушки. З ними заходжу в те приміщення, а там зустріч різних іноземців в офісі генерального директора цього заводу. Я прилаштовуюсь на своїх подушках десь на підлозі. Одразу захід не починається. Сиджу, очікую і слухаю, про що говорять. Якоїсь миті незнайома мені жіночка звертає мою увагу на одну репрезентативну шафу зі словами: "Тут можна купити різну музику, навіть на касетах... Чи можеш перекласти на польську назву цього альбому?" - і показує мені на обкладинку касети. Я перекладаю: "Przyjdą i idą te lata" ("Прийдуть і йдуть ці роки"). - "Так, все вірно! Там малими літерами так і написано!" - зауважує так, наче хотіла перевірити мої знання з польської. Придивляюсь уважніше, а на малюнку касети дрібними літерами в самому оформленні йдуть його назви різними мовами. 0245'

Сон 260922 "Шум минулого"

Обслуговую механіку періоду ІІ світової війни. 0240'

Батьки прийшли на мій урок математики зі своїми домашніми завданнями, які перевірила вчителька мого сина (їхнього внука). Батькові багато чого накреслила в аркуші і поставила групу оцінок наближених до 2 з десятками, а мати весь час у класі створювала шум. Чомусь відчув, що мені починає бути прохолодно і згадав, що я є з голим торсом. Почав шукати кофту в шафі. Вийняв не ту, підійшла мати і знову почала створювати під час уроку шум, перебираючи речі. 0400'

Сон 220322 "Відчуття крихкости"

(Денний сон).

Сюжет пов'язаний з організацією часу у вигляді працюючого танка, що їздить за певним маршрутом. На якомусь етапі вимушених поворотів та розворотів танк глохне - зупиняється час. Відчуття крихкости, як у ледь підпаленому бізе. На тому просинаюсь. 1220'

Сон 020122 "Логіка досягнення цілей"

З тимчасовою зміною місця проживання, у зв'язку з новим об'єктом на роботі, опиняюсь на півночі Польщі. Мало не те ж саме місто, в якому колись мешкав (в реалі). Живемо в будинку, який обріс певною містикою. (В реалі сон забувся, але за подальшим сюжетом я просинаюсь уві сні і починаю записувати його в усіх подробицях. Таке трапляється не раз. Дарма, що не можливо уві сні зазирнути в такі щоденники). (Цікаво, що сон наступного дня відсилає мене спогадами в те саме містечко на півночі Польщі, в якому доводилось працювати з одним із колег, який, чомусь, час від часу зринає у моїх снах. Цікава вибіркова пам'ять!).

01.02.22

Мешкаємо родиною в будинку (асоціація з реальністю), в якому є ще перший поверх і ще одна кімната, в яких час від часу навідується господар дому та ще один мешканець. (Деякі асоціації з реальністю, але віддалені, зокрема архітектура та інтер'єр дому). З ними настільки мало діалогу, що про особисте мало що знаємо. Якогось разу розповідаємо, що на даху або на горищі було чути два рази у різний період сторонній і доволі голосний шум. (Асоціації з реальністю, але для мене: з переповіданого членами родини). Десь з'являється ще якийсь чоловік з порадами, може сусід, але настільки досвідчений, що добре знає цей будинок і його можливі шуми. Піднімаємось разом на горище, втрьох. Вхід по розкладний драбині. Я озираюсь на можливі прояви того шуму. Помічаю прикріплену до даху ізсередини якісь в'язки з насінням (зерно, боби, квасоля). Доволі мистецько, можна сказати навіть: містично, виглядає. Зроблено у вигляді двох наповнених рам. Я знаю (досвід із забутого сну), що минулого разу хтось розповідав, як колись такий спецзапас приготував господар і він не випадковий. Далі на підлозі насипано трохи картоплі. Ближче до стіни, в рядок і трохи навішано на дошки - голівки гарбузи, ще якась поживність. Хтось із присутніх каже, що бачить причину. Я ж припускаю, що могла звалитись гарбуза, адже одні лежали, а інші висіли нерівно. Спиняюсь на тому, аби вислухати іншого дослідника. Хтось щось каже і починає робити не доказуючи суті, а я бачу, що варто допомогти: розкрити додаткові ворота назовні, підставити драбину і ще одну дощечку. Логіки не зрозумів, а в причині розчарувались самі пошукачі. Коли полинуло в приміщення додаткове світло, стало примітним, що в тій стороні, де лежать овочі та гарбузи, присутня вологість у вигляді конденсату. На стінах, ягодах, підлозі утворені крапельки води. Посеред заготовленої поживи в підлозі утворилась дірка, а під нею видно ще одну підлогу, і схоже під нею інші запаси їжі. (Образ із отвором в підлозі, саме так і в такому ж місці, мені вже снився - забутий сон). Так і не осягли до кінця причин ймовірного шуму в минулому, отож, покинули дах. Перед тим: вихід на вулицю до драбини закрили.

Я в групі осіб, які беруть участь у бойових діях, але все виглядає не так жахаюче, як здавалося б на фронті. Ось хлопці другий раз повертаються з роботи, щойно зробили кілька залпів з важкого озброєння. Я відчуваю себе частиною такого колективу, але прямої участі у виїздах не беру. Разом із тим у місці збору присутні члени моєї родини, зокрема син, колишня однокласниця Л.С., яка сильно змінилася. Найбільш мене здивувала її на мить мила усмішка. Чомусь я її знаю, але з роками навчання про неї забув, ще більш: скільки то було років тому! А вся причина в тому, що вона на довгий час суттєво розповніла, а зараз її бачу на диво стрункою і саме з тими рисами, про які давно забув, що вони існують. (Я б назвав таку усмішку ім'ям Джоконди, але вона зовсім інша. Чомусь вона не пригадується з реалу, видно, що досвід почерпнутий із забутого сну). Члени воєнної бригади є моїми давніми колегами по роботі. Деякі з них оновилися ще не знайомими мені людьми. Отже, половину пригадую по обличчю, по колишньому об'єкту і часу, коли вони заїжджали на нього і виїжджали, чи знали когось особисто, я за терміном давности, наче знаю всіх, хоча не по іменах. (З реалу узятий досвід з різних місць праці на об'єктах, зокрема містечка М.(Б.), С/Г.). Ось вже хлопці заходять у будиночок по виконаному завданню. На питання розповідають, що ворог знаходиться доволі далеко. Називають корективну різницю в пострілах. Я ж все одно в цьому не розуміюсь. На плечах у них автомати. Питаю: ви ж з важкої зброї, навіщо вам їх? Кажуть, що стріляють з гармат здалека, а під кінець обстрілюють трос, на якому трималась гармата. (Наче зрозумів, але не до кінця). Далі сідаємо їсти. Кожен розповідає різні речі. На якийсь діалог я пригадую живу історію переповідану знайомим нам колегою І.Д. Чомусь деякі не одразу могли його згадати. Але одному колезі, який працював із ним у парі, далося швидко. Без цього живого моменту моя історія виглядала б більш вигаданою. Але, як стверджував оповідач, вона була реальною. Історія така: "Відгуляли проводи в армію. Тепер цього хлопця везуть на місце призначення. Раптом йому захотілось вийти з машини справити маленьку потребу...". Хтось обриває мій монолог і наче пригадує продовження: "його знудило!". Кажу: "не так!". Прошу завершити і доповідаю: "Виходить в поле, розтібає штани, дістає свого цюприка... І треба ж, саме в цей час, у цьому ж місці, падає на землю маленький кавалок метеорита і зачіпає того піструнчика!". Всі дивуються, сміються кумедності та нереалістичності історії, про яку стверджував, що є реальною! Син перепитує, чи дійсно зрозумів так, як оповів. Я стверджую. (Подумалось уві сні: треба ж, не зміг пригадати в реалі, так пригадав уві сні! Насправді, в реалі, не пам'ятаю, щоб мій давні колега І.Д. розказував подібну історію. От інших було досить, хоча теж не маю певности до легкого пригадування).

Щоб пригадати сон, я уві сні намагаюсь розв'язати загадку снів. Тієї миті я опиняюсь перед різними коробками, складеними одна на одну в кілька рядів. Міркую, що за цим принципом побудовані сни. Кожну з них можна відняти від інших, але разом із тим вони мають свою послідовність.

Сон 290618 "Пам'ятник Домбровському"

Я заходжу в музей, у велику залу якої завітали націоналістично налаштовані молодики. Поводились не агресивно, але дуже голосно, вигукуючи якісь гасла. Піднімаюсь по сходах до приміщення, в якому стоїть пам'ятник Ярославу Домбровському. Біля нього залишаю якісь речі. Чомусь йду на двір, аби одразу повернутися. У приміщенні зустрічаю кілька різних загонів спецназу. Піднімаючись по сходах, мав комусь пояснити, що я "там" залишив свої речі. Побачив, що постамент і підніжжя пам'ятника облиті рідкою світло-червоною фарбою. Саме погруддя було неушкоджене.
Телефонують батьки і питають: за якою адресою мене забрати? - називаючи одну адресу й одразу іншу - вірну. Мене дивує їх ініціатива, хоча я розумію, що інформація про музей оперативно пішла в масмедіа.
Зміна кадрів, і я знову у приміщенні де знаходиться пам'ятник Домбровському. Але самого погруддя немає, стоїть прямокутний постамент обгорнутий багровою тканиною. Завдяки якій, слідів фарби взагалі як і не існувало. Ведеться підготовка до служби божої. Сидять в два ряди до два десятка людей, дивлячись у півбока на пастора чи то ксьонза, який щось готує до початку служби. Кілька жінок вмикають магнітофони, аби записати проповідь, а в результаті виходить, що вмикаються голоси інших проповідей, і від того балагану поспіхом вимикають, аби не заважати своїм метушінням.
Я йду з того музею геть. Виходжу на вулицю  і йдучи, чую з іншої сторони дороги шум, крики і плач дитини-підлітка. Роздивляюсь і бачу біля нього його перелякану маму, яка нічим не може йому зарадити, і поліцію, яка вибиває свідчення про скоєний напад. Як я зрозумів, мама стоїть тому, що він є неповнолітним, і без неї поліція не має права робити допит. Поліціянт голосно б'є гумовою палицею по підвіконню, на якому сидить той хлопець, випитуючи подробиці нападу, в якому він брав участь. Хлопець крізь сльози і реви нічого питомого повідати не може, адже був одним із найменших у групі. Він не встиг втекти, тому пощастило найменше.