Сон 290924 "Усупереч очікуванням"

Я в якомусь селі. Двоюрідні брати М., В. вирішили, аби поліпшити фінансовий стан, варто почати збирати груші по селі, які падають, але так їх ніхто не хоче брати. Поки ходили, аби запитати в кожного з господарств дозвіл, виявили для себе, що в селі залишились жити одиниці. Приходимо додому (тепер виникає конкретика, літня кухня діда по маминій лінії, яка слугувала ще й жилим домом, знаходиться в місті), брати пішли всередину, а я затримався на вулиці. З'являється сусідка і робить пропозицію зібрати усі груші, навіть ті, що попадають з дерева, коли потрусити, але рівно до межі з її територією. Говорить, наче по-румунськи і так, що я її розумію. Тепер я заходжу в дім і бачу двох голодних котів. З якоїсь причини знаходжу третього в іншій кімнаті та його вбиваю, білую, а підшкірний жир даю на пробу одному з голодних котів. Йому це смакує, тому я кидаю цілу шкіру на землю, передчасно відрізавши голову, аби вони не впізнали сородича. Вирішую голову з оченятами кинути курам: птахи завжди люблять довбати очі. Хоча коти й накинулись їсти, але недовірливо зауважили на хвіст, що так і не був відтятим від шкіри.

P.S. Відсутня конкретика самого вбивства та зняття шкіри, лише констатація факту, що це вже зробив, хоча дивний фрагмент, як для сну, але це схоже на відчай голоду, при тому, що маю розуміння вбивства нутрій з юности. Схоже на компіляцію побачених в документальних фільмах сюжетів про голодомор і сучасні події на війні, коли село пустіє на чоловіків.

Франція. Шукаю локацію для прочитання свого вірша. З'являється хлопець в подібній білій футболці, як у мене, хоча графічний сюжет малюнку інший. Його футболку знаю тому, що маю з подібним зображенням вдома - велосипед. Побачив мене, спитав: чи холодна вода? - яка пропливає обок: не зовсім річка, як стічний канал для дощу та стягування грунтових вод. Тієї ж миті четверо людей вплав йшли за потоком цієї води. Щасливі, може й не холодна! Раптом цей хлопець сміливо переступає ту воду, йде по кількох бетонах, що були на рівні з водою, а далі - вплав. За ним так само пішов і я. На якомусь етапі доганяю і йду далі. Виходжу десь у центрі міста. Бачу трохи здалеку велику супутникову антену. Присутні певні асоціації з Ейфелевою вежею. Отож, і вирішую прочитати свого вірша якраз біля нього. Міркую: хороша ідея знаходити у Парижі щоразу цікаві локації та читати на відео свої твори! По дорозі зустрічаю дівчинку, яка грається маленькими м'ячиками. Кидає несвідомо два так, що я їх ловлю без зайвих зусиль ротом. Вона дивиться на мене і сміється.

Дівчина щось вчиняє словесно. Тепер її ведуть попід руки і поважно зустрічають люди в плащах, як з НКВД. Але спочатку сприймаю так, наче вона для них своя. Стоять дві чорні машини (побудова дій, наче в кіно: якщо показують рушницю, яка висить на стіні, значить має коли-небудь вистрілити), і таке враження, що її зараз кудись повезуть, але підхоплюють попід руки інші чоловіки, що схожі на військових, і ведуть далі. Лише тепер я помічаю, що руки, які тримає за собою, зв'язані мотузкою. Розумію про себе так, наче її мають вести на страту. Минають браму великого будинку і виходять на вулицю, а там цілий взвод озброєних військових і всі стоять рівно, як на параді. Вона стає перед ними у мовчазному русі. За нею підтягується інша чисельність військових, але дещо в темнішій формі. Вона продовжує стояти мовчки і гордо. І раптом, несподівано для мене, всі озброєні чоловіки стають перед нею на коліно та опускають голову. На цей жест вона піднімає голову, тримаючи на них погляд. Я в здогадках: королева зі зв'язаними руками? Жанна д'Арк? військо, яке поклоняється злочинності? що тут узагалі коїться?

Таке за сюжетом враження , що я працюю і навчаюсь водночас, заразом є, або ставляться до мене, як до старости класи. Спочатку сюжет торкається навчального процесу, я потрапляю на кілька різних лекцій, але так, що на них не затримуюсь, адже щоразу в голові виникають нові й нові справи. На якомусь етапі вчителька перед лекціями просить підійти до неї в кабінет. Якось наче нормально і зайшов у двері, а після розмови з нею двері виявились незручно приставлені шафою: тягнеш ручку на себе, а залишається прохід менше аніж півметра, і шафу, схожу на сейф, не відсунути, і двері в другу сторону не відкриваються. Якось вона мені навіть допомогла виштовхнутись за ці двері. Звісно ж, сама худа і довга, як трясця - їй можна. Дивлюсь на причину, а ціла конструкція з прозорих вікон та дверей може переміщатися, якщо додати сил. А двері не відкривались тому, що змістилась ціла стіна і затрималась на бордюрі. Тепер сюжет продовжується таким чином, що я разом із колегами, з якими працюю, а тими самими також навчаюсь у вузі. (Тут вже з'являється конкретика вулиць і я впізнаю рідне місто і той університет, в якому вчився в реалі). Отже, виходить так, що я для них організовую, як староста, навчальний процес, спілкуючись із викладачами. Тепер з'являється переконання, що сьогодні в когось свято. Гуляли за квартал від квартири, аби хлопці могли покурити, а пішов з ними, аби щось пожувати. Тепер хлопці пішли на навчання, а я з відчуттям вже зроблених покупок маю зорганізувати і впорядкувати трохи в бусі, дещо забрати з другої машини, занести в квартиру, все закрити і приєднатися до хлопців. Знаю, що та вчителька з англійської просила до неї зайти вдруге, а я перед лекцією так і не встиг. Не встигаю і зараз. Поки порядкував, і врешті-решт закрив другі двері з виходом у внутрішній двір на першому поверсі (в реалі на тому місці, через дорогу університету, знаходиться ресторація), залишилось закрити машину... як хлопці вже повернулися з лекції, яку викладачка скоротила. Дивиться колега (з яким у реалі зараз працюю) на весь цей "розгардіяш" з нашим навчанням і моїм невстиганням усе вчасно підготувати і зробити, і печально каже словами іншого колеги, який колись працював у металургії, а зараз працюю пліч-о-пліч: "Порушуються умови гомонізації".

Денний сон :: Туристична подорож до якогось французського міста (без конкретики, але з певними асоціаціями від вчорашнього дня та поїздкою тиждень тому до Парижа). Спочатку приїхали машиною, а далі по місту довга дорога з поверненням на парковку, узгодження з тими, з ким приїхали, зустрітися, підібрати, переїхати з місця на місце, доставивши до їхнього транспорту, і врешті-решт додому.

Руан (Rouen, Korny - Frenelles-en-Vexin), Франція 

Сон 030524 "Долаючи перешкоди"

Знаходжусь із групою туристів десь на природі. Отаборилися. Дізнаюсь, що хтось з цієї групи покинув місце нашої дислокації і пішов уперед, не попередивши нікого. Я б'ю на сполох, але всі реагують якось відсторонено. Вирішую сам піти тим же маршрутом вперед, шукаючи їх слід. Розумію, що їхнє рішення узагалі непродумане, як і моє: кудись іти, починаючи з другої половини дня, коли за часом можна і не повернутися в табір. Внутрішньо треба бути готовим до того, що ночувати доведеться десь на відкритій місцині. Подумки уявляю, як було добре: знайти сіно і в нього загорнутися! - але розумію, що в дикій природі таке не передбачено: сіно має хтось наносити. На початку дороги зауважую посеред непримітних хащів кам'яну споруду - склеп, у якому похована якась шанована людина. Тубільці розповідають, що це їхній символ поклоніння, таких більше не збереглося. Вони до нього часто не ходять, тому стежки сильно не протоптані - це для того, аби зберегти місце від чужинців. На моє питання про муміфукування, вони стверджують, що подібний метод збереження тіла давно втрачено. Я ж пригадую, що тут вже якось був і про те, що вони говорять, вже знаю. Можна постаратися і пригадати багато інших подробиць. Знаю, що далі на моєму шляху буде ще один такий склеп, але тіло померлого там не збереглося в такому стані, як тут, аби виглядати майже, як живе. Моя стежка пошуку "пропавших" проходить вздовж водного потоку: весь мій маршрут - це маршрут цієї річки. Йду довго, нікого не знаходжу, але в той же час річка закінчується водоспадами і я опиняюсь перед вибором і пошуком: яким водоспадом легше зійти вниз, аби йти далі. Цієї миті я вже не сам, а з якимсь напарником, з яким раджусь у пошуку і виборі кращого рішення. (Можливо, це та людина, яку я шукав, але на цьому етапі сну - це вже не важливо). Вирішили спускатися не першим водоспадом, а пройтись трохи далі по каміннях поміж живих потоків річки і вийти до іншого, який виявився кращим: менш бурхливим, менш високим і тим самим більш безпечним. Вже настала ніч і ми приходимо, прямо недалеко за цими водоспадами, до якогось табору тубільців, а у них якесь масове свято навколо вогнів і центрового поміж них... На цьому просинаюсь.

Сон 180723 "Дивне наповнення"

Якась мистецька акція. Стою з групою людей перед дверима ліфта і чекаємо на його приїзд. Двері великі, наче в солідному готелі. Якось зі сторони звертаю на себе та інших навколо мене увагу: усі стоять голі, а я в труселях і ще хтось, відзначений якоюсь незначною убраністю.

Спостерігаю, навіть апелюючи в думках на пройдений час, за будівництвом дому. Вже завершили зведення стін. Час будувати дах. Міркую: стіни викладені з цегли так, що мають у простінках порожнину. Як тепер маємо "запихати" туди утеплювач?

У великому домі, де зупиняються люди на перепочинок (готель? - але сприймається, як більш приватне), присутня велика делегація науковців-туристів. Займаюсь організаційними справами, навіть готую страви. Як насамкінець підійшов до кухні, звертаю увагу на охолоджену воду в каструлях, у яких плаває розтоплений твердий сир, що набув, кожен шматок по-своєму, дивної форми. (Так, наче хтось ворожив свічками на воду). Здивувався побаченому, адже не міг пригадати, щоб я робив якусь подібну страву.

Якась довга свіжовикопана траншея. Мені сказали, що щойно похоронили три бджілки. Потім кажуть, щоб я їх перепоховав правильно. Сприйняття ситуації, що їх просто кинули з листям і притрусили зверху чим-небудь, що рахується землею. Тепер я намагаюсь знайти ці "три бджілки". Хтось інший робить мені вже зауваження: "Та як ви хороните? Вони вже точно не житимуть!" (Можливо, обіграна фраза "пережити три смерті"). Отже, шукаючи їх, перепоховав так, що "воскресіння" їм не судилося.

Сон 290323 "Пригоди в дорозі"

У батьківському домі. Гості з рідні. Зайшла мова, що двоюрідному брату В. немає робочих штанів. Тепер я маю йти по справах. Йдучи від дому, зауважив: наскільки багато випало снігу. (Схоже, під враженням вчорашнього дня - з реалу). З'явилась ідея, що варто запропонувати, аби брат приміряв дещо з мого одягу, поки мене не буде вдома. Озираючись на сніг та ожеледицю, звертаю увагу на дорогу поза мною. Якась фура, що їде по трасі, втрачає керування і її починає заносити прямо в мою сторону, навіть тоді, коли знаходжусь ще далеко і на тротуарі. Шукаю в який найближчий двір хутчій звернути так, аби вся та маса прийняла на себе силу сторонніх перешкод: стовпчики огорож, ворота. Наче все обходиться добре: фура зупиняється ще на дорозі, але вже не може їхати далі. За нею починає утворюватися корок. Тепер це вже не заламана на трасі фура, а великий грейдер: із ковшом і лопатою. Починає робити такі акробатичні рухи, наче краб-термінатор, що всіма зусиллями "клешнів" і "хвоста" пересуває своє тіло вперед, у напрямку центра міста. 0300'

Я у групі незнайомих людей, але об'єднаних спільною історією зустрічей, перебираємося як туристи з міста в місто. Кожного разу виїжджаємо на трасу так, що потрапляємо на туристичну линву, яка веде високо над річкою. Але щоразу забуваємо, що з нами є дівчина, якій цей маршрут незручний, адже гірше добиратися їй до власного дому. Нам уже прикро і гірко водночас: усі затупили і вкотре навіть вона. Повертаємось в центр міста, аби врешті-решт вийти на автовокзал і сісти на автобус, без пригод "на свіжому повітрі". 0400'

Звертаю увагу, що на вулиці біля стовпа лежать дрібні дитячі іграшки. Вирішую їх зібрати... А як зібрав - покласти в коробочку, яку ще треба знайти. Тієї миті помічаю, що це день, коли люди виносять увесь млох із домів. Намагаюсь оцінити хоч якусь пристойну річ поглядом антиквара, але не знаходжу варте уваги, як і хоч-якусь коробочку. 0500'

Сон 240119 "Усічення і сповнення"

З туристами відбувається ряд загадкових смертей, пов'язаних з дією природних сил. По суті, туристами їх тяжко назвати - це науковці-дослідники (кимось вибраний ряд осіб), яких зібрали в одному місці. Кожен по-своєму розуміє і бачить ситуацію, і що в ній відбувається, адже стає безпосереднім учасником переслідування з боку невидимих сил. От у одного з тих, хто приїхав нещодавно, вже відбулись два випадки, які могли призвести до цілком серйозних летальний наслідків. Остання зі сцен: учасник "замкнутий" в певному подвійному просторовому "квадраті" паркової зони. Зовні - це лише зелені насадження серед звичної природи. Так от, дві особи несуть небезпеку, двоє інших - ні. Один з таких "обраних" є песимістом і каже іншому: "я запрошую тебе в наш човен, і ти сам все побачиш на власні очі та поробиш висновки", натякаючи, що в колективі шириться параноя і манія переслідування. Одного з таких людей обурило, що його запросили в той бункер ("човен"), наперед визначивши долю, де він буде їсти іменні однотипні торти з присвятою, замовлені на кілька днів поспіль. Для цього треба було завбачливо скупити їх у магазинах, адже були рідкісними у виготовленні та продажу. 0028'
P.S. Сон цікавий з тієї сторони, що "приховані сили" належали до невидимої природи речей, до яких належать струм, звук, певний спектр світла, які важко змалювати словами. До тієї ж категорії належать "квадрати" та геометрія паркової зони, що з одного боку були виражені на фізичному рівні, а в сакральному - мали зовсім інше значення.

Жінці прийшло повідомлення, що її запрошують у військомат. До повідомлення прикріпили частину світлини з фейсбука, на якій її не видно, але в повній версії, як ми знаємо, вона присутня. Розумію всю несерйозність цього запрошення. Вона ставиться відповідально, хоча б у тому, щоб з'ясувати всі обставини. Просить піти з нею. Військомат знаходиться в центрі рідного міста. При вході сидить дівчина і спілкується з хлопцем, який огороджений закритим приміщенням із вікном, як на рецепції. Дівчина в позі загравання: закладена ніжка на ніжку в манері кокетування. Починаємо з'ясовувати наше питання. З нами починає спілкуватися не хлопець, на якого, на нашу думку, покладена ця місія, а дівчина. В формі гри пробує до мене загравати зі словами: "вклади мені свою долоню!..", - це при тому, що її декольте мало виражений натяк. Я щось коментую, не приймаючи цієї награної сцени. Кажу жінці: "Пішли!" Жінка у відповідь: "Тю, ти що злякався?" Я: "Ти подивись тільки на неї!" Маючи на увазі, що в питанні зовнішності на ній спочила природа: шкіра порепана, наче від віспи, поводиться некоректно до незнайомих їй людей. Я підкреслюю, що такі сцени взагалі небажані, адже прийшли ми з донькою - підлітком, яка неоднозначно може все це собі розтлумачити. Виходимо з приміщення, і я питаю: "Що це було?" Жінка відповідає: "А хіба ти не знаєш? Це творча студія Денисової!" Після чого бачу дівчинку, яка читає віршик. На обличчі штучні пухирці, так, наче зробила собі маску з огірків, але поверх наклала грим Мікі-Мауса. Після серйозного читання починає кривлятися очима, вустами, продовжуючи читання свого тексту на пам'ять. З цього дійства робиться кліп. Відходить камера, збільшується масштаб:  вона десь на балконі, нижче якась машина-басейн, у якому в пухирцях бульбашок блазнюють і рухаються актори, підігруючи головному образу. Пригадую, що другу частину цього кліпу вже бачив (у іншому сні, який забувся) і ще того разу мене дивував той одяг, в якому актори були схожі більше на оголених русалок у дзеркально-срібних барвах. 0211'
P.S. 1). Цікавий момент органічного переходу з однієї теми на іншу: з військомату на знімальний майданчик. Як правило, пам'ять сновидіння відрізає один сюжет від іншого, втрачаючи зв'язок і гублячи першу частину. 2). Одна з героїнь у "машині-басейні" була схожа своєю поведінкою на дівчину з першого сну. 3). Образність "кліпу" дійсно цікава й захоплива - незвична, такого раніше не доводилось зустрічати в доступному кінематографі.