Сон 290323 "Пригоди в дорозі"

У батьківському домі. Гості з рідні. Зайшла мова, що двоюрідному брату В. немає робочих штанів. Тепер я маю йти по справах. Йдучи від дому, зауважив: наскільки багато випало снігу. (Схоже, під враженням вчорашнього дня - з реалу). З'явилась ідея, що варто запропонувати, аби брат приміряв дещо з мого одягу, поки мене не буде вдома. Озираючись на сніг та ожеледицю, звертаю увагу на дорогу поза мною. Якась фура, що їде по трасі, втрачає керування і її починає заносити прямо в мою сторону, навіть тоді, коли знаходжусь ще далеко і на тротуарі. Шукаю в який найближчий двір хутчій звернути так, аби вся та маса прийняла на себе силу сторонніх перешкод: стовпчики огорож, ворота. Наче все обходиться добре: фура зупиняється ще на дорозі, але вже не може їхати далі. За нею починає утворюватися корок. Тепер це вже не заламана на трасі фура, а великий грейдер: із ковшом і лопатою. Починає робити такі акробатичні рухи, наче краб-термінатор, що всіма зусиллями "клешнів" і "хвоста" пересуває своє тіло вперед, у напрямку центра міста. 0300'

Я у групі незнайомих людей, але об'єднаних спільною історією зустрічей, перебираємося як туристи з міста в місто. Кожного разу виїжджаємо на трасу так, що потрапляємо на туристичну линву, яка веде високо над річкою. Але щоразу забуваємо, що з нами є дівчина, якій цей маршрут незручний, адже гірше добиратися їй до власного дому. Нам уже прикро і гірко водночас: усі затупили і вкотре навіть вона. Повертаємось в центр міста, аби врешті-решт вийти на автовокзал і сісти на автобус, без пригод "на свіжому повітрі". 0400'

Звертаю увагу, що на вулиці біля стовпа лежать дрібні дитячі іграшки. Вирішую їх зібрати... А як зібрав - покласти в коробочку, яку ще треба знайти. Тієї миті помічаю, що це день, коли люди виносять увесь млох із домів. Намагаюсь оцінити хоч якусь пристойну річ поглядом антиквара, але не знаходжу варте уваги, як і хоч-якусь коробочку. 0500'

Сон 100123 "Зберегти душу"

Йду з матір'ю по вулиці та збираю з кущів чорної смородини, що ростуть обабіч шляху, їх зелене листя. Роблю певного роду букетик. На якомусь етапі навіть пробую його листя на смак. Знаю, що ми йдемо в лазню, тому пахуче листя для парної має бути в пригоді. У другій руці несу чорний дипломат. Міркую: як так, йду купатися, а рушника не взяв? Дивлюсь у свій дипломат, а там так би мовити "набір джентльмена": льняний кухонний рушник, присушений бутерброд, складений із чорного хліба. Пробую і його гризнути, але більше для оцінки їстивности. Отже, так-сяк покупатися буде можна!

Беру участь, як цивільний, у гущі військових подій, які нагадують Першу світову війну. (Так суджу за одягом і зброєю). Якісь солдати заходять в моє селище (таке переконання уві сні) і ведуть прицільний розстріл, можливо, й мирного населення. З шумом розстрілів чую, як рухаються від околиці в центр і розповзається по вулицях. По мірі наближення я тікаю далі. Якоїсь миті в моїх руках опиняються дві рушниці, так, наче десь їх підхопив, або хтось дав у руки. Не маю наміру стріляти, бо не вмію. Переконаний, що зброя в руках одразу вказуватиме на того, кого обов'язково треба знешкодити. Біжу. В одному з дворів бачу священника (пізнаю за одягом) та його помічників, видно, приватний дім святого отця, забігаю на його обійстя, кидаю зброю в траву, бо чую: вже ось-ось вороги в "кількох кроках від нас"...

Повторний перегляд фільму у стилі фентезі, в якому я мало не беру участь. Початок мені не подобається: він мені знайомий і чимось нудний. Кажу це тому, з ким сів дивитися, а це - головна героїня. Тепер її бачу в місячному сяйві, голою, босою, біля берега, на гладкій поверхні замерзлого озера. Спочатку не розумію, що вона тут робить, а згодом бачу, як "звільняє" від невидимих пут чиюсь душу. Коли душа отримує свободу, я її врешті-решт бачу, адже починає світитися посеред ночі наче маленький ліхтарик. Вона піднімається у небо, а там з'являються вже сонми таких самих, виказуючи своєю об'явою велику радість.