Друга спроба проти мене: фізично усунути дівчину, яка поряд зі мною. Десь віддалено вважаю її своєю дружиною, але її образ настільки невиразний, що й надалі по тексту називатиму "дівчиною".
Якийсь повнуватий злочинець наїжджає на ту дівчину машиною. Це такий своєрідний напад. Підбігаю і починаю стріляти в нього мініпістолетом. Бачу, як летять кулі, їх здуває вітер: то в одну сторону, то в другу. Підбігаю до злочинця ближче, стріляю з відстані 5-3 метрів. Потрапляю в його куртку, він сміється, в шию - поважніє і зліє, але вже не рушає з місця: травма не сумісна з життям. Повертаюсь, аби їхати. Дівчина сідає не просто на заднє сидіння, а в багажник (машина універсал). З останніх сил злочинець підбігає до нас, я встигаю завалити його на асфальт, заламую руку. Щось намагається сказати. За уривками розумію, що раніше він робив напад і на мене. Тієї ж миті пригадую його, перевдягненого в жінку. Як висновок засвідчую сказане: "Креветка?" - таке жіноче псевдо він мав для виконання свого заміру. І на останньому подихові його життя бачу, в його кривій посмішці підтвердження здогаду. Думаю, що треба викликати поліцію, але рішення дається не одразу. Розуміння, що ми залишили на ньому багато слідів, вказує, що рано чи пізно нас буде викрито. Та в чому ми винні? Немає чого хвилюватися: ми діяли з метою самозахисту! 0430'
