Сон 020924 "Набуття нового досвіду"

Таке враження, що я перебуваю у Франції (переконання - з реалу, так само було, коли протягом трьох тижнів перебував у Румунії). Донька має свій дім, з якого зробила мистецьку майстерню. Час від часу я приїжджаю до неї, аби забрати (можливо, додому - конкретика відсутня). Поряд з її домом, якби в одному дворі, знаходиться ще один дім. Він завжди був непримітним, адже його хазяїн ніколи не з'являвся ззовні і життя проводив так, що його не було видно. Так і сьогодні я приїхав до доньки, аби її забрати, але тепер я знаю, що сусід виїхав десь в Америку і там помер, а в заповіті написав, що залишає свій дім моїй доньці. За своє життя накопив стільки, що такий подарунок можна розглядати як добрий жест, адже його рідні дістали в рази більше. Після такої інформації починається активне пригадування: що я знаю про цей дім? Від таких "заглибин" у себе, навіть згадав, що один раз бачив цього сусіда. (Яскравий образ, схоже, що з забутого сну. Можливо й так, що це пов'язано з повторами). Він тоді просто стояв у вікні і дивився у двір, а я якраз проходив повз і, повернувши голову вправо, вперше і востаннє побачив його обличчя. Він лише зараз мені нагадав якогось знайомого американського письменника, так, що доведеться пошукати в Ґуґлі (що дійсно зроблю в реалі - див. P.S.), адже імен якби не асоціювалось і не звучало від когось зовсім. Я вже сприймаю цей дім, як нездійснений музей, у якому вже є довірена особа (жіночка), яка має передати в спадок те, що залишиться в ньому. Тепер я з донькою виходимо з двору, але бачу відкриті ворота зі сторони згаданого сусіда. Знаю, що завжди вони були закриті. Підходжу до них, аби зрозуміти, як вони зачиняються. (Асоціації з реалу, коли вдень пробував відкрити незнайомі ще досі ворота, що відкривались і замикались автоматично). В цей момент виходить та жіночка з дому (конкретика образу відсутня) і просить доглянути за однією з кімнат, у якій є піч. Мені щось уявляється, наче я вже щось про таку кімнату чув і дещо знаю. Погоджуюсь і заходжу до будинку. Мені там нічого не знайоме. Після першої кімнати проходжу вліво і зазираю у наступну, а там раптово починає рости прямо на очах гора білих камінчиків, кожна розміром з квасолину, так, що частково посипались до першої і на тому процес росту зупинився. Я наче підозрював, що цей письменник є фантастом, але так, щоб магом і чародієм, навіть після смерті, ще ні. Скільки ще сюрпризів готує для мене цей дім? - подумки запитую себе. Іду в кімнату, що знаходиться по праву сторону, аби знайти далі ту, в якій має бути піч. Знаходжу цю кімнату, а вона якби вся зроблена так, що вся вона - це піч-лазня. Я такого ще не бачив! Таке переконання, що відвідувачі-шанувальники творчости цього письменника мали б приходити до неї на відпочинок. Також довірена особа нагадує, щоб я не забув, що за цією є друга кімната, яка називається "Кімнатою чотирьох царів". Заходжу туди і бачу не чотирьох, а п'ять чи шість дивних чоловіків, що сидять навпочіпки на своїх ліжках і щось старанно пишуть і пишуть. Зауваживши мене, навіть не бажають відволікатися на мою присутність. Серед них помічаю жіночку, яка так само була "в образі". Схоже, що спочатку сприйняв її за особу чоловічої статі. Кажу до них слова привітання, але чомусь російською, але одразу повторююсь українською:

- Добрий день!

- Жига! (наче саме так і почув) - лише відповідає мені одна вона й усміхається.

Я ж розумію, що тут щось не так, або гумор, гра слів, або іншомовне товариство. Так само відповідаю з гумором:

- Салам! (Асоціація з реалу, коли перед сном мав можливість поспілкуватися із майбутніми колегами з Туркменістану).

- Пернесса! - так само усміхнено відповідає жіночка.

Я з таких слів трохи "прифіґіваю".

Чоловіки ж від здивування лише піднімають від роботи голови і дивуються кожному такому слову. Я помічаю їхні обличчя, вони не типові, а дещо нагадують, хоча не буквально, коней. (Раптом мені здається, що я ці образи людей конкретно десь бачив, можливо, у якомусь забутому сні, адже більше тижня мені якби щось снилось, але з того нічого не запам'ятовувалось).

Розумію, що діалог у мене з ними наразі не складеться і на цьому просинаюсь. Записую першим ділом наш дивний діалог, а згодом і решту тексту.

P.S. Подивився в Ґуґл-перкладач. "Жига" з сербської означає "товарний знак". Якщо далі з сербської мови, якої не знаю, слово "перне" - перекладається, як пір'я. "Пернесса" в кириличному варіанті нічого не тлумачить. Цікаво, що латинкою слово "jyga" (джиґа) - перекладається вже з туркменської - "це важко" (якщо Ґуґл-перкладач дійсно тлумачить правильно). Хоча наче почув слово через український звук "h" - "jyha", який знову ж таки ніяк не тлумачиться. Можливо, почув не "Жига", а "Шига" - це якби "Şeyha" - Шейх у жіночому роді. (Не дарма ж "кімната чотирьох царів"!?). Якщо з мов, які я знаю, то з польської "rzyga" (od słowa "rzygać": on co robi? - rzyga) - це "ригати", але до настрою уві сні - це б не пасувало, хоча з сарказмом, цілком можливо. Загалом, фантазувати можна скільки завгодно. Слово "Пернесса" - узагалі не тлумачиться, але існує таке прізвище. Хоча я останні два місяці опинився у французськомовному оточенні, це слово могло б читатися й по складах, як окремі слова, але вони знову ж таки не перекладаються, отже, сон просто-напросто міг запропонувати звичайну гру слів.

Також спробував знайти портрет, на якого письменника був схожий герой сну, якого побачив у вікні. Обличчя було доволі статичним і зануреним у себе. Ясно, що сон оперує певними знайомими нам образами, які бачимо в реальному житті, можливо, навіть і не запам'ятовуємо. Так от, більшою мірою пригадав мішаний образ між Стівеном Кінґом і Террі Пратчеттом, але зі сивою борідкою невеликої густини - це так, якби перший був більш худішим, а другий менш бородатим. 

Руан (Korny - Frenelles-en-Vexin, Rouen), Франція 

Сон 190420 "Наче все під контролем"

Винаймаю з дружиною житло десь недалеко від моря. Помешкання на чотири кімнати і всі мають вхід із двору, об'єднані спільним ґанком. В одній з кімнат є ліжко, в другій - місце для речей. Загалом, все якось добре, але треба весь час переходити з "кімнати" в "кімнату" за сценарієм: "кімната" - "вулиця" - "кімната"... (щось робиш) "кімната" - "вулиця" - "кімната"... (щось береш) "кімната" - "вулиця" - "кімната"... Навіть виникає відчуття заплутаности: де і що лежить. (Пригадується відмінний фрагмент сьогоднішнього сну, який сприймається, як преамбула: я у чужому домі, в якому тривалий час мешкаю; вирішив поприбирати на підлозі, зі стін зняти дрібне павутиння, що й роблю). Так, як приїхали відпочивати, я пробую піти на море, аби пройтись берегом. Погода чудова: тихо, спокійно, гріє сонечко, хоч бери і засмагай. Прогулюючись по берегу, так і не визначився, яке місце було б для відпочинку найкраще. Цікаво, що пляж також був розділений на якісь незалежні ділянки природними перепонами. (Це усвідомлення прийшло після пробудження). Дивлюсь на море, а в глибині неба бачу чотири урагани, що вишукались красивим рядом один біля одного, і сунуть на берег, у мій бік. Люди, що були там, ще не до кінця зрозуміли, яка насувається небезпека: поводяться неспішно, наче все під контролем. Я ж вирішую мершій бігти додому. Дивлюсь ще раз на небо, а біля тих чотирьох ураганів ще чотири, трохи віддалені від попередніх. Тікаю, що є моці. Намагаюсь уявити скорочений шлях по місту, вмикаю фантазію швидкого пересування. (Чи то я уві сні моделюю події, але в пам'яті залишився спогад або ж забутий досвід швидкого переміщення іншим містом, вечірнім, відмінним від того, в якому є). Тепер я заходжу в "кімнату", де стоїть ліжко, а дружина в сусідній. Шлях до неї починає обмежуватися погодніми умовами з виходом на ґанок. Звертаю увагу, як на мене в кімнаті починає сипати дрібний сніжок. Отже, циклон наблизився! Холодом завіває з чотирьох маленьких вікон, що над дверима. Кожна з них засклена по-своєму. Тієї ж миті пробую їх полагодити, десь посунути скло, а десь запнути чимось іншим. (Тепер асоціативна зміна часу). Я лежу в тій самій "кімнаті" на ліжку і міркую: як би я замінив на нове не лише вікна, але й двері? Подумки уявляю ремонт. Лише прикро, що це тимчасове житло, як кажуть: "горе часові та грошам", - рано чи пізно доведеться з'їжджати. 0730'

P.S. Уві сні кілька різів підряд фігурують образи, пов'язані з числом "чотири": помешкання на чотири кімнати, чотири цунамі (з подвоєнням), чотири "пляжі", чотири вікна.

Денний сон
Заходжу в автобус, аби щось комусь (можливо, рідним) важливе переказати, можливо, передати. Знаю точно, що мав зайти і вийти з важливою місією. Затримуючись на мить, помічаю, як зачиняються задні двері, якими заходив, і автобус рушає. Вирішую одразу підійти до водія, аби він зупинився, а він робить круті повороти, так, що доводиться затриматися. Після того наміру якось дивно "випадаю" з логіки подій. Тепер я відчуваю, що надто сильно сплю. Маю намір проснутися, а сила сну просто полонить свідомість. Якось надсилу пригадую де я. Розумію, що мав намір вийти і повернутися до колег, аби ми вже їхали на новий об'єкт, а тут я затримався випадково і надовго. Міркую, що варто дістати телефон, аби подивитися в google-maps куди я хоч заїхав. Цієї миті помічаю, як, частково влігшись, на моєму животі та грудях спить син, так само міцно, як я. Пробую акуратно відкласти в сторону, а сил проснутися й досі немає. Тепер я прагну проаналізувати дану ситуацію. Тут на очі трапляє записаний мною текст про перебіг сну. Прагну на ньому зосередитися, але не можу, відчуваю, що сплю далі. (Текст мав візуальну недописаність напочатку та вкінці.) Силую себе, аби проснутися, і просинаюсь остаточно, вже не вві сні. 1630'

Сон 040420 "Відвідини музею"

Після відвідин музею я повертаюсь до нього вже не сам, а з дружиною і ще однією людиною, яка хотіла б там побувати. Приходимо, а там черга: всі хочуть потрапити на оглядини. Я ж розумію, що вже кінець робочого дня і всі просто фізично не зможуть обійти та обдивитися те, що там є. Поза чергою дружина питає за абонемент, щось на зразок того, що за купленим квитком можна буде пройтись цим же музеєм наступного разу, навіть, за потреби, відвідати кілька разів. Знаючи це, люди сидять, аби потрапити й, хоча б частково, почати дивитися на те, що там є. У той же час мені треба відлучитися, аби зустрітися з поважною людиною в його власному домі. Тепер я там! (Важко пригадати "перехід": з однієї сторони я біля музею, а тепер - у домі, схожому на музей, наче від самого музею й не відходив). Мене зустрічає кілька людей з прислуги, які інформують, що скоро буде господар, а нині я можу спокійно прогулятися будинком, поки він не прийде. Я починаю ходити великими кімнатами, щоразу піднімаючись поверхом вище. Знаю, що десь на третьому поверсі знаходиться кабінет господаря, який, як і всі є відчинений. Коли я зайшов, побачив, що на дивані напівлежать і сплять двоє людей, видно, охоронці. Тоді нишком вийшов звідти, зосередившись на деталях попередніх кімнат-кабінетів, що йшли одна за одною. Навіть було підійшов до одного столу, подивився на відкриту тубу у вигляді ящика, аби зрозуміти, що там лежить. Було цікаво й до деталей побуту. Йду далі. Ось мене зустрічають двоє підлітків: хлопчик і дівчинка. Одразу подумалось, що це діти господаря. Видно, тілько-но приїхали. Їм до мене якось байдуже, від чого навіть здивувався. Моя самооцінка: я ж стороння тут людина! Разом із тим дивне відчуття музейности й, відповідно до нього, власної поведінки й інших. (Такої самооцінки або ж прикладів у реалі не існує). Йду далі. Ось зустрічаю ту саму прислугу, яка запросила мене в дім. Розповідають, що є два відвідувача, які гуляють всюди, навіть полізли в підвальне приміщення. Питають у мене експертної думки: як я це оцінюю? Але хтось з персоналу висловлює свої судження і побажання. Я ж даю людині виговоритись, не втручаючись у монолог. 0435'

Сон 010220 "Оголені ребра"

Зустрічаю знайому, яка працює в газеті, до якої і я мав колись професійну причетність. Нагадує мені давню обіцянку: познайомити врешті-решт з батьком, аби він зміг їй відремонтувати телевізор. Він якраз був недалеко від нас. Дивлюсь на нього, а його груди не мають шкіри і будь-яких м'язів: голі кістки, які час від часу зрушуються так, що йому доводиться їх поправляти. Дивлячись на нього, вже не дивуюсь, адже в такому стані бачив попереднього разу. (Переконання пов'язане з тим, що цей образ вже фігурував у якомусь сні). Підводжу до батька знайому. На тому етапі вона перепитує, чи добре, з огляду на його стан? Я ж заспокоюю і знайомлю: "Це колишня колега, з якою працював у газеті "Житомирщина". Просить, аби ти відремонтував їй телевізор!" Вона ж пробує додати до сказаного своє прізвище, аби я міг належно її представити: "Вахнюк" (?)... Я ж додаю: "Ірина", навіть не намагаючись пригадати по-батькові. В процесі представлення ловлю на її обличчі певну образу: як же так забути, як її звати? А ще колишні колеги?.. Батько відкашлюється, від того зміщуються "ребра", які більше бачу у вертикальному положенні, аніж звично, за анатомією. Поправляє трохи їхнє положення і уточнює адресу, куди прийти.

Їду на батьківську дачу разом із бабою Дусею та дідом Григорієм. Начебто з нами ще була тітка - їхня донька. По дорозі в транспорті незнайомий мені чоловік питає у присутніх: чи знаємо ми, де знаходиться вулиця Райова? Слухаючи, вирішую допомогти: зійдете разом зі мною, я на цій вулиці мешкаю. Але трохи постоявши й поміркувавши, згадав, що вулиця-то зветься "Кринична"! Але такий був до цього внутрішньо переконливий, що навіть уявив його земельну ділянку. Перепросив у нього й пояснив, що помилився. Приїжджаємо на місце і опиняємось біля будинку. Баба Дуся поводиться так, наче щось принесла і готова вже йти назад. Я ж кажу: хіба ви не хочете побачити хату? Там же так багато ваших речей? Відчиняю, і з порогу відчутно, як повіяв холод. Заходимо в першу кімнату, а там гарна обстановка, повністю організована зі старих дерев'яних меблів. Все свого часу належно нами (мною і дружиною) було збережено та доглянуто. Бачу певне зачудування на обличчі бабусі. Показую, що меблі навіть були полаковані, так гарно виглядають. Заходимо в другу кімнату, а там так само з меблями все добре, єдине що стіна почала серйозно промокати, так, що вода (конденсат?), хоч і небагато, почала просочуватися крізь стіни з переходом на стелю. Хтось каже, що в хаті потрібно жити, або підтримувати хоча б плюсову температуру. Я ж знаю, якщо нагріти хату зараз, її це не врятує. Цікаво й те, що постфактум зрозумів, що дім взагалі не схожий на знайому мені дачу, а нагадує "времянку", яка лише на одну кімнату. 0230'

Я з поляком знаходимось у літаку. Ремонтуємо електриктричну частину. Я ж у якості помічника. Міркую собі про інвестиційний клімат у Польщі. Зокрема про тих, хто по роду дяльности мусить стикатися з польською мовою. Зокрема і про Трампа, який часто висловлює підтримку Польщі. Англомовним або ж німецькомовним, коли чують польську, може прийти така думка: як же вони всі між собою розуміються, це ж безперервний шепіт і дзижчання? 0500'

Сон 070419 "День битого скла?"

Під кінець дня заходжу в музей. Ходжу по справах, когось шукаю з поверху на поверх.
Ще трохи і заклад має зачинитися. Відвідувачі сходять донизу, а я ще бачу персонал, по одному на експозицію зали, який потроху замикає двері, як із них виходить останній відвідувач. У моєму пакеті гірлянда, хоча мене попросили повісити над вікном карниз. Видно, зазираючи то в одну залу, то іншу, я шукав те вікно. Майнула думка, що маю впізнати його по битому склу, який весь осипався на підлогу. У мене в руках сверло, яке мені видали на моє прохання. Коли це трапилось? - не пригадується. Просто - сверло. Дивлюсь на нього, а воно тупе та палене, аж на сантиметр робочої зони синє. А розмір взагалі не підходить: тут десятка, а мені треба під дюпеля шістку? Йду на рецепцію до якоїсь жіночки аби розповісти їй про "успіхи" своєї роботи, пізній час і неможливість щось сьогодні зробити. До першого поверху спускаюсь різнорідними, переважно дрібними сходами. Хоча видно, що вони давні, схоже мармурові, але незручні. Деякі сходинки менше за мою ногу, і по висоті той самий різнобій. Приходжу до неї. Показую палене сверло.
- Таким не можливо сверлити!
- А я таким сверлила!..
- Хочете, наступного разу принесу свій інструмент? - викликавши в ній момент радості: "наче камінь з плечей".
- А ви можете?
- А драбина у вас є?.. - звівши цим питанням радість на безпорадність: "як без рук".
Йду на вулицю. У моєму великому пакеті є пакет дрібного скла. (Відбувається підміна образів: жмуток гірлянди стає склом, хоча думка про наявність першого не зникає). Дивлюсь, їде спецмашина, яка збирає купи скла від краю дороги. Також люди зносять до неї бите скло. Майнула думка: день битого скла? Поки дивився, машина поїхала далі. Лише тієї миті згадую за свій пакет і вирішую закинути і його. Догнати не виходить. Вона повертає в сторону якоїсь, знайомої мені з ілюстрацій, кам'яної вежі. Кажу до себе: "Це що Париж?" Пробуджуючись, ще не відходячи від сну, розумію, що це не його символ - Ейфелева вежа, а споруда, більш схожа на Вестмінстерський палац у Лондоні. 0626'

Сон 291218 "Закінчення робочого дня"

Закінчення робочого дня. Я йду до виходу, де знаходиться побутове приміщення. Навіть довелось біля нього затриматись ще на десять хвилин, до повного завершення робочого дня: хвилина в хвилину! - так заведено. Там я маю забрати якісь речі. Після того піти до будинку навпроти, що мають два входи, піднятись на другий поверх, там перевдягнутися. Побачив слід працівників, що рухались до лівих дверей того будинку. Подумалось: а я звикло користуюсь тими, що справа. На дворі похмуро і йде дрібний дощ. Заходжу в бутовку, у першій кімнаті на столі стоять тарілки з мороженою рибою, по дві-три на кожну, частина їх вже розмерзлася, інші лежали зліпленими кавалками. Їх підготували на завтрашній день. Йду в другу кімнату, аби забрати речі. Бачу середніх розмірів кота, який невідомо з яких причин опинився в цьому домі. Приймається кимось рішення винести всю рибу на поріг з першої кімнати. На виході бачу картину: "Проти чого боролись, на те й напоролись!" - мало не біля кожної тарілки з рибою сидять коти. Хтось питає: куди ставити тарілки? Я кажу: на той же стіл, де й були! Про себе міркую, що треба було не чекати кінця дня, а підготуватися й перевдягнутися завчасно.
P.S. Котик фігурував у сні напередодні. Присутній елемент множення: коти, риба.

Сон 141018 "Організація приватного простору"

Я з якоюсь незнайомою дівчиною в історичному місці. Якась ніша, в якій можна посидіти. До того місця заходять і виходять чужі люди. Всім цікаво подивитися, що тут є.

Я в якомусь людному хостелі. Багато просторих кімнат, але заставлених ліжками, десь на вісім-десять чоловік. Хожу по приміщеннях, шукаю туалет. Заходжу в одну кімнату, другу, третю - біля кожного ліжка стоїть білий унітаз і немає незалежного, такого, який би не був приписаний до когось. Врешті знаходжу кілька вільних "місць", але, видно, що все одно не спеціалізованих під традиційну вбиральню.

Збираю речі. Дивлюсь, що брати з собою, а що залишити. Дещо з харчів доїдаю, дещо відкладаю з собою, дещо думаю залишити, як приїду. Згадую про вазони, думаю: чому я їх колись навіз стільки? Деякі з них переставляю, дивлюсь, як вони гарно підросли. Але про себе вирішую: залишити хазяйці. На холодильнику бачу новорічні подарунки, зокрема цукерки різних видів та у великих упаковках. Вирішую їх залишити в другій торбі, що зберігатиметься до мого приїзду аж до нового Нового року, адже цьогорічну зустріч вони "успішно" пролежали і ніхто їх так і не зачепив.