Сон 020220 "Обірваний монолог"

Хтось порадив відвідати незнайомого мені віщуна. Працює він у залізному контейнері. Заходжу до нього. Простір заставлений лишніми предметами, стоїть стіл, за яким здійснює прийом. Проблеми, як такої у мене немає, щоб її озвучити. Тому він мовчки після знайомства починає щось розкладати на столі та "віщувати": говорити якісь незрозумілі, а потім взагалі неприємні для мене речі. Я ж обриваю той спіч і прощаюсь, аби його не бачити й не чути. Виходжу з контейнера, а він за мною. Змінив тон з нейтрального на агресивний, видно, що я зачепив поведінкою його професійну гордість. Я ж пішов, а він - в іншу буду, подібну до того контейнера. Недовго думаючи, повертаюсь, аби висловити своє невдоволення. Беру якийсь красивий березовий віник, з яким ходять у лазню, заходжу до нього, бачу ліжко, на якому він лежить, але так, наче й не він, а то - зібгана купа ковдр. Вишмигую "його" тим віником, але недовго, бо в тому відчуваю безглуздість, і йду, тримаючи віник у руках. Пройшовши кроків із триста, вирішую його згорнути в пакет, який виявився частково рваним, а потім у ще один, і з тим вже йти на зупинку, а далі в якийсь гуртожиток, в якому розвивалися перед цим візитом інші події (чого зі сну пригадати не можу). Подивився на вулицю, якою вийду між будинками на центральну, але цієї ж миті чую дзвінок мобільного телефона. Беру, слухаю, але ніяк не можу зрозуміти: на екрані світиться заставка дружини з вайбера, а чую незнайомий чоловічий голос, який за пару секунд, накладеним рядом супроводжується жінчиним голосом, так, наче два дзвінки відбулися одночасно: через оператора та інтернет. Сама розмова складається з переплетених "Ало!", з'ясування: "Хто мені телефонує?" - окрім дружини. Але раптом чоловічий голос повідомляє: "Якщо ви до мене дзвоните, це означає ви починаєте мати зв'язок із СБУ..." І далі в такому ж серйозному тоні. Недослуховую до кінця, як із тим "віщуном", вибачаюсь, пояснюю, що "зараз зрозумію, чому так вийшло", але телефон продовжує глючити: вікна програм не перемикаються, залишається незрозумілим, які функції активні.
P.S. Сон належить до дати, що має дзеркальну символіку 0202-2020. Образ іншости, неочікуваного перегукується зі сном.

Сон 011219 "Чорна сутність"

Іду на завод, з труби якого мене огортає чадний і неприємний дим. Розумію його шкідливість усьому що є навколо, зокрема природі й живому. Заходжу на територію, потрапляю в офісне приміщення. Споруда доволі велика, герметична, з багатьма поверхами-ярусами, що являють щось середнє між робочим цехом і службовими кабінетами. Диму тут немає, повітря чисте і всі зайняті своїми справами. Я ж знаю, що запрошений на співбесіду, або ж хочу поспілкуватися сам, щодо можливої тут роботи. Разом зі мною, на цю зустріч прийшли й інші претенденти. Поки був час, вирішив пройтись знайомими мені коридорами, привітатися з деякими людьми, так, наче я тут вже працював у недалекому минулому. Поки "гуляю" з'являється стійке переконання: я тут більше не працюватиму.

Якийсь великий святковий захід, більш схожий на прощання, але не з тим, що врешті-решт звершилось, а з тим, що було в далекому минулому. На ньому присутня моя шкільна вчителька математики, яка була ще й класним керівником. Вирішив висловити їй на останок свої міркування про період, відколи вона прийшла в наш клас аж до мого останнього перебування в школі. Спочатку подякував за її відданість роботі, любов до учнів, а також висловив думку, що з усіх вчителів, що були в нас, вона навчала найдовше, і це вже погано. Вона ж підтримала моє судження переформалюванням мого твердження: "Я погоджуючись, що вчителі мають мінятися! А те, що була у вас так довго, зрозуміла ще тоді: це вжé ненормально". Тепер якимось чином я, знаючи проблему, що не всі гості можуть роз'їхатись, запропонував їй переночувати у великій кімнаті, де за двома дверима маю власну спальню. Будинок, в якому маю лягти спати, нагадує дім баби Марії, але видозмінений, наче після суттєвого ремонту. Дещо інакше переплановані стіни і кімнати. На тому місці, де була підсобка, тепер моя спальня, але за обсягом більша. Мешкаю в ній сам. Вчительку поселяю у третій кімнаті, а я лягаю спати у своїй, замкнувши двері на замок. Міркую: як добре, що я тут сам! Лежу на боку, ще не заплющивши очі, і краєм ока помічаю, як чиясь голова у вигляді тіні, так, наче треба було стояти навпочіпки, визирає із-за стіни колишньої кімнати, від якої залишився тільки дизайнерський задум. З'явилась і, помітивши мене, сховалась. За короткий час визирнула знову, й розуміючи, що я її бачу, сховалась знову. Я ж кажу: я тебе бачу! До кінця не розуміючи: що то за істота? Продовжую: виходи, я тобі не причиню шкоди! І тут з'являється якесь мале створіння, що на вигляд нагадує чи то тварину, чи то маленьку людину. Має підвищенну волохатість і викликає до себе певне співчуття. Запрошую її у своє ліжко, аби вона не мерзла. Вона залазить і я її вкриваю біля себе. Починаю уважно вивчати. Друге, що кинулося у вічі й не могло мені відповісти на питання: ще це за істота? - були довгі нігті, неймовірно гарно пофарбовані чорним лаком, так, наче зроблені були в професійному салоні краси. Вже вголос питаю в неї: хто ти така? А у відповідь істотка скручується хитро в клубочок, так, наче хоче всім своїм тілом сказати: залиш мене біля себе, мені тут подобається! Ця поведінка мене обурює і я відрізаю: "Киш від мене, щоб я тебе не бачив!" На що вона з усією виразністю хитро усміхається. Питаю: "Чого усміхаєшся?", а вона йде й жестом натякає, що в моїй тумбочці лежить її печиво, яке вона там забула і що, видно, й було причиною простежити за мною, аби його забрати. Я дістаю і віддаю картонну коробку, прямокутної форми, якої раніше в себе не бачив. Істотка дивиться на мене і каже: "Вам смачніше. Мені - ні!" Не до кінця зрозумівши логіки її слів. 0230'
P.S. Проснувшись, відчув, як по тілу пробіги сироти: поки спав, трохи змерз. На дворі, ще з вечора відзначив: початок календарної зими збігся з початком перших морозів.

Сон 241019 "Вільна творчість усупереч залежности від фінансових ін'єкцій"

У реальності: хтось увімкнув посеред ночі в кімнаті світло. Дивно, що всі спали міцно й не відрефлексували цей факт. Встаю, вимикаю, лягаю спати, міркую: хто це міг зробити?.. Ця подія переноситься в сон: освітлена актова зала для спеціальних театралізованих показів. У дійстві беруть участь двоє коней. Дивлюсь на них і їхню граційність... Тепер, наче ця ж актова зала, але все по-іншому: вже відбувається напівтеатралізована постановка поетичних творів сучасних польських письменників, яка розігрується двома учасниками: жінкою та чоловіком. Розумію так: вона є поеткою, а він - професійним актором. У заході беруть участь навіть чиновники, спочатку, як слухачі, а згодом, один виходить на сцену. Після його слів, дивуюся: як все ж таки Польща успішно реалізує програму підтримки літераторів-початківців! Слухаю далі: той самий чиновник зайвий раз наголошує, що у виділених грошей має бути цільове використання. Але на цьому ж заході спливає критична оцінка в моїй розмові з одним молодим письменником, що тим самим влада диктує, що є "цільове". Маючи певний багаж друкованих видань, що більшою мірою були створені на межі конфлікту цінностей: гроші-культура (вільна творчість усупереч залежности від фінансових ін'єкцій), - виносить із сусідньої кімнати ящик із роздрукованими складнями, аби їх привселюдно спалити у дворі того дому. Я міркую: яка прикрість! Хоча добре, що саме їх зміг свого часу зісканувати та виставити на сайт, тим самим зберегти їх для історії, як своєрідне літературно-мистецьке та видавниче явище. 0404'
P.S. "Коні" - образ, що майнув, як корокочасний роздум, на сучасну тему "заборони експлуатації тварин у цирках". Чи можна поставити приборкання коней ув один ряд з іншими тваринами? "Поетка" - образ, що пов'язую з міркуванням придбати оригінальне польське видання нобелівської лавреатки Ольги Токарчук. "Складні" - образ, який пов'язую з власною творчістю та видавничою діяльністю, які залишили певний вислід ув історії, але, на мою думку, так і не стали "форматом" для можливого творчого успіху. "Сайт" - блог, на якому в ральному житті постарався максимально зберегти копії виданих складнів, що були свого часу створені не лише за моїх зусиль, але й інших авторів.